Постанова 4855 № 620/1915/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1915/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бородавкіна С.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., при секретарі: Литвин С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року про закриття провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року закрито провадження в даній справі. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу для вирішення питання про продовження розгляду справи в новому складі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Сторони в судове засідання не з`явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлялися належним чином. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі, зокрема, неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання (п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України). Відповідно до ч. 2 ст.313 КАС України неявка сторін належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не перешкоджає слухання справи. Справу розглянуто у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. У даному випадку предметом спору є: - визнати протиправними дії відповідача щодо застосування обмежень пенсії максимальним розміром при розрахунку їй заборгованості по недоодержаній пенсії померлого чоловіка за період з 01.04.2019 по 31.08.2022; - зобов`язати відповідача здійснити їй перерахунок заборгованості по недоодержаній пенсії померлого чоловіка за період з 01.04.2019 по 31.08.2022 без застосування обмеження максимальним розміром пенсії (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність), в розмірі її фактичного нарахування; - зобов`язати відповідача здійснити їй виплату заборгованості по недоодержаній пенсії померлого чоловіка за період з 01.04.2019 по 31.08.2022, в розмірі її фактичного нарахування. Доводи позовної заяви полягають в тому, що позивачка є правонаступником стягувача померлого чоловіка ОСОБА_2 у справі №620/1708/22, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Так, позивачка зазначає, що відповідач, виконуючи розрахунок заборгованості по недоодержаній померлим пенсії, за період з 01.04.2019 по 31.08.2022, станом на 02.10.2023, застосував обмеження її максимальним розміром (десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність), а не фактично нарахованим, що суперечить положенням чинного законодавства. Не погоджується з проведеним відповідачем розрахунком пенсії померлого чоловіка ОСОБА_2 , позивачка звернулася з даним позовом до суду. Суд першої інстанції приймаючи рішення про закриття провадження по даній справі дійшов висновку, що зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, і є таким, що має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з вимогами п.1 ч. 1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Пунктом 2 ч.1 ст. 4 КАС України встановлено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Статтею ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.05.2022 по справі №620/1708/22, яке 20.06.2022 набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести, з 01 квітня 2019 року, перерахунок та виплату пенсії на підставі оновленої довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.12.2021 №ФЧ37641, з урахуванням раніше виплачених сум. 15.08.2022 ОСОБА_2 помер. Ухвалою суду від 07.09.2023 замінено стягувача, ОСОБА_2 , у справі №620/1708/22 його правонаступником - ОСОБА_1 . Листом від 09.11.2023 ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомило позивачці, що різниця пенсії на виконання рішення суду у справі №620/1708/22, за період з 01.04.2019 по 31.08.2022, складає 134787,30 грн. (а.с.16-17). ОСОБА_1 із проведеним розрахунком не погодилась, оскільки ГУ ПФУ в Чернігівській області визначило заборгованість із урахуванням максимального розміру пенсії ОСОБА_2 , що становить десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у зв`язку з чим подала відповідну заяву. Листом від 03.01.2024 року ГУ ПФУ в Чернігівській області відмовило у задоволенні заяви позивачки та зазначило, що рішення суду у справі №620/1708/22 виконано останнім в межах покладених судом зобов`язань, з урахуванням повноважень, наданих чинним законодавством. Одночасно зазначено, що рішенням №620/1708/22 не зобов`язано проводити перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром (а.с.27). Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що підставою звернення до суду з даним позовом стала незгода позивачки саме з розміром пенсії, яка мала бути нарахована пенсійним органом її померлому чоловіку, а тому ці відносини є приватноправовими. У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04.09.2018 у справі №826/1934/17, від 05.06.2018 у справі №805/4506/16-а, від 27.06.2018 у справі №815/6945/16. Окрім іншого, зі смертю особи, незалежно від її статусу, пов`язаний інститут спадкування, що регламентується, головним чином, нормами цивільного права. Згідно із статтею 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Статтями 1218, 1219 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Згідно із статтею 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Таким чином, у контексті спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції зазначає, що особливість пенсійних (публічно-правових) відносин у сфері соціального захисту між конкретною особою та Пенсійним фондом України полягає в тому, що вони нерозривно пов`язані з особою пенсіонера, а відтак після смерті цієї особи зобов`язання Пенсійного фонду України, за загальним правилом, не можуть бути об`єктом спадкування та виплат на майбутнє його спадкоємцям. Водночас, недоотримана у зв`язку зі смертю пенсіонера сума пенсії, на яку він мав право, виплачується в порядку, визначеному Законом №1058-IV та Законом №2262-ХІІ (для категорії пенсіонерів-військовослужбовців). Вказані положення зазначених законів дають підстави для висновку, що виплата суми пенсії, яка не була одержана за життя пенсіонера, за загальним правилом, здійснюється у позасудовому порядку (добровільно) органами Пенсійного фонду України членам сім`ї, особам, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, особам, що знаходилися на його утриманні, які звернулися із відповідною заявою протягом 6 місяців з дня смерті пенсіонера. У разі відсутності членів сім`ї або в разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в межах цього строку суми пенсій, призначених, зокрема, за Законом №2262-ХІІ, можуть входити до складу спадщини. Сума пенсії, яка не була одержана за життя пенсіонера охоплює собою всю суму заборгованості Пенсійного фонду України, у тому числі, кошти, які нараховані на виконання рішення суду, але не виплачені. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2019 по справі №750/7865/18 за позовом фізичної особи до органу пенсійного фонду щодо виплати нарахованої, але невиплаченої його спадкодавцю (батьку позивача) пенсії дійшла висновку, що судові рішення, на підставі яких в органу пенсійного фонду виник обов`язок провести доплату до пенсії, позивача не стосуються. У постанові від 27.03.2019 по справі №286/3516/16-ц Велика Палата Верховного Суду встановила, що у грудні 2016 року фізична особа звернулася до суду з позовом до органу пенсійного фонду про стягнення суми неотриманих спадкодавцем пенсійних виплат. Рішенням Овруцького районного суду Житомирської області від 31.01.2017 позов задоволено. Стягнуто з органу пенсійного фонду на користь позивача неодержані її чоловіком за життя кошти, а саме: підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене ст. 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену ст. 51 цього Закону, за період із 04 лютого по 31 липня 2014 року в загальній сумі 14 979,52 грн. У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга органу пенсійного фонду, в якій останній, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства, оскільки спір виник щодо оскарження дій відповідача, який є суб`єктом владних повноважень. Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши правовідносини, що виникли у цій справі, дійшла висновку, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки у цій справі предметом позову є майнова вимога позивача, що стосується визнання за нею право власності на майно - грошові кошти, які належали до виплати її померлому чоловіку. Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 по справі №808/1346/18. У цій справі Суд виходив з того, що на дату смерті батька позивачки судові рішення про здійснення перерахунку його пенсії відповідачем виконані не були. Вказане стало підставою для звернення до адміністративного суду з позовом до органу пенсійного фонду про визнання бездіяльності відповідача протиправною і зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до постанов Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.08.2009 та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2010. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вказала, що спори, предметом яких є майнова вимога позивача щодо визнання, зокрема, в порядку спадкування, права власності на грошові кошти, мають приватноправовий характер і підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду у справі №620/1708/22, ГУ ПФУ в Чернігівській області провело розрахунок заборгованості по пенсії ОСОБА_2 , недоотриманої за життя чоловіком позивачки, за період з 01.04.2019 по 31.08.2022, який склав 134 787,30 грн. Із проведеним розрахунком ОСОБА_1 не погодилась і зазначила, що він є незаконним. Враховуючи вищезазначені правові положення та висновки суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що тільки у змагальному судовому процесі, суд відповідної юрисдикції має можливість, зокрема, встановити, необхідні для вирішення спору щодо виплати недоотриманої за життя суми пенсії, фактичні обставини, зокрема поточну суму заборгованості органу пенсійного фонду, яка виникла, зокрема, у зв`язку з невиконанням рішення суду за життя пенсіонера, шляхом витребування у органу пенсійного фонду відповідної довідки із зазначенням конкретної суми, яка залишилася невиплаченою. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Аналіз зазначених обставин та норм права дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу державної влади, а стосується приватно-майнового інтересу на виплату недоотриманої за життя чоловіка заборгованості по пенсії, відповідно до рішення суду у справі №620/1708/22, та має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що цей спір підлягає вирішенню саме в порядку адміністративного судочинства, оскільки це стосується особистих приватно-майнових прав останньої. Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand . Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Отже, зважаючи на те, що вирішуваний спір не є публічно-правовим, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі. Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції. Щодо інших доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Керуючись ст.ст. 238, 308, 310, 316, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року про закриття провадження у справі - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 09.07.2024 року