Постанова Миколаївський апеляційний суд № 490/817/24

10.07.24 22-ц/812/1058/24 Провадження № 22-ц/812/1058/24 П О С Т А Н О В А іменем України 10 липня 2024 року м. Миколаїв справа № 490/817/24 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Лівінського І.В., суддів: Кушнірової Т.Б., Ямкової О.О., розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2024 року під головуванням судді Чаричанського П.О., в приміщенні цього ж суду, дата складення повного судового рішення не зазначена, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: 1.Описова частина Короткий зміст вимог позовної заяви В лютому 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР"( далі ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР") звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 01 серпня 2018 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1 , шляхом підписання Оферти на укладання про надання кредиту №501050850 (далі- Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 64593,93 грн., а останній зобов`язався повернути вказану суму в строк до 01 серпня 2022 року та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 16,99%. Банк свої зобов`язання виконав належним чином, надавши кошти відповідачу по справі. 17 травня 2021 року між ПАТ "Альфа Банк" та ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" було укладено договір факторингу №2, відповідно до якого ПАТ "Альфа Банк" відступило на користь ТОВ "ФК" Флексіс" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і до ОСОБА_1 18 травня 2021 року між ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено договір факторингу №18-05/21, відповідно до якого ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і до ОСОБА_1 10 січня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" відступило право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" відповідно договору №10-01/2023 про відступлення прав вимоги, в тому числі за кредитним договором №501050850 від 01 серпня 2018 року, який був укладений між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1 . Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання та не здійснює погашення по кредиту, відсоткам за користування кредитом, станом на 09 січня 2024 року має заборгованість у розмірі 80219,10 грн, з яких: 43336,17 грн заборгованість за тілом кредиту, 36882,93 грн заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги, позивач просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, судові витрати в розмірі 3028 грн. та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 17000 грн. Узагальнені доводи інших учасників Правом відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 не скористався. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2024 року позов задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" заборгованість за кредитним договором №501050850 у розмірі 80219,10 грн., з яких: 43336,17 грн. - сума заборгованості за основним боргом, 36882,93 грн. - сума заборгованості за відсотками, судовий збір в сумі 3028 грн., а також судові витрати у вигляді отримання професійної правничої (правової) допомоги в сумі 4000 гривень, загалом 7028 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідачем були порушені умови договору щодо своєчасного погашення заборгованості та сплати обумовлених договором платежів. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Оскільки відповідач в добровільному порядку не бажає погашати заборгованість по кредитному договору, то вказана заборгованість підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку. Що стосується суми понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 17000 грн, то з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), враховуючи, що адвокатом фактично було надано правову допомогу, складено позовну заяву та зібрано необхідні документи, суд вважає, що розмір гонорару в 17000 грн. є не обґрунтованим та завищеним. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 07 травня 2024 року заяву адвоката Сікорської І.С., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про перегляд заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2024 року залишено без задоволення. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів заборгованості, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Застосувати строки позовної давності. Узагальнені доводи апеляційної скарги Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було взято до уваги, те що позивач мав додати до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок кредитної заборгованості. Проте, позивач не надав належних та допустимих доказів, на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором, що є його процесуальним обов`язком в силу положень статей 12,81 ЦПК України. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Апелянт зазначає, що в якості доказу видачі кредитних коштів та наявності заборгованості у заявленому розмірі позивачем надано розрахунок заборгованості та меморіальний ордер. Виписка по рахунку відповідача відсутня. При цьому, копія меморіального ордеру поганої якості, не містить печатки банку. Оригінал меморіального ордеру судом для огляду не витребовувався. Розрахунок заборгованості складений позивачем не є доказом наявності заборгованості, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові ВС України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Крім того, умова договору про споживчий кредит, укладеного після 10 червня 2017 року, щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1,2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Встановивши у кредитному договорі оплату комісійної винагороди за обслуговування та видачу кредиту, що складає 69 761,28 грн за весь період його дії (4 роки), банк при оформленні кредитного договору не повідомив споживачу, які саме послуги за вказану плату надаються йому як позичальнику, з чого складається розмір такої комісійної винагороди, що свідчить про внесення істотного дисбалансу у договірні права та обов`язки на шкоду споживачу, що в сукупності може розглядатись як достатня правова підстава для висновку про несправедливість умови кредитного договору щодо сплати комісії. Під час розгляду справи позивача не було позбавлено можливості надати докази на підтвердження справедливості умов договору щодо встановленої комісії, зокрема з урахуванням переліку та обсягу послуг, які надаються позичальнику за таку плату. Наявні в матеріалах справи документи не містять будь-якого опису послуг з супроводження кредиту, за які банком встановлена комісія. Жодних доказів щодо надання відповідачу будь-яких послуг з супроводження кредиту надано не було. Оскільки було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені в анкеті-заяві від 01 серпня 2018 року умови щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за супровід кредиту щомісячно, є нікчемними. Апелянт вважає, що, сплачені ОСОБА_1 27 613,84 грн комісії за обслуговування кредиту, мали бути спрямовані на погашення заборгованості за тілом кредиту. Також зазначає, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, яка фактично нарахована як заборгованість за комісією за обслуговування кредиту, є не законною. Крім того, представник відповідача ОСОБА_1 зазначає, що станом на дату подачі позовної заяви до суду, сплинув строк позовної давності щодо стягнення заборгованості, яка виникла відповідно до графіку платежів до 05 лютого 2021 року. Узагальненні доводи інших учасників справи На вказану апеляційну скаргу ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" 27 червня 2024 року надало пояснення, в яких заперечує проти задоволення апеляційної скарги в повному обсязі, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим. Зазначає, що згідно умов кредитування (додаток №1 до угоди про надання кредиту), відсотки нараховуються на залишок заборгованості щомісячно протягом від дня надання кредиту до фактичного повернення заборгованості за кредитом. Тобто, нарахування відсотків нараховується на період фактичного користування коштами, а відповідно, посилання на нарахування поза межами строку договору є безпідставними з огляду на те, що відповідач, порушуючи свої зобов`язання користувався коштами й після встановленого строку користування кредитом. Позичальник погодився на відповідні умови нарахування відсотків, а тому позиція останнього щодо незгоди із відсотками спростовується, а сплата відсотків повинна бути здійснена за фактичний строк користування кредитом. Даний договір підписаний відповідачем, отже умови договору були йому відомі і зрозумілі. ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі не спростував доводи суду щодо недоведеності позивачем суми заборгованості. Відповідач не заперечує факт укладення договору, факт порушень своїх зобов`язань, посилаючись на незгоду із сумою заборгованості. Також, ОСОБА_1 не надає суду доказів, які б підтверджували належне виконання ним зобов`язань та які б спростовували суму заборгованості. Відповідачем не надано жодного доказу того, що ним раніше оспорювався зазначений договір. Крім того, отримавши позовну заяву зустрічного позову щодо оспорювання зазначеного договору щодо його не укладання не подавав. Щодо строків позовної давності, то відповідно до умов договору позики від 01 серпня 2018 року, строк кредиту становить 48 місяців, до 01 серпня 2022 року. Таким чином, обчислення строку позовної давності починається з 02 серпня 2022 року, а кінцевою датою звернення до суду є 02 серпня 2025 року. Тому, враховуючи вищевикладене, позивачем не було пропущене строків позовної давності. 2.

Мотивувальна частина Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України та враховуючи, що рішення суду постановлене у справі з ціною позову 80219,10 грн, яка є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно частини 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, оскільки рішення у цій справі ухвалено за відсутності учасників справи, повне судове рішення складено 10 липня 2024 року, датою ухвалення рішення є 10 липня 2024 року. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. Судом встановлено, що 01 серпня 2018 року між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1 було укладено угоду про надання кредиту №501050850 шляхом підписання відповідних оферти та акцепту, в яких сторони погодили суму кредиту - 64593,93 грн., розмір процентної ставки - 16,99 % річних (тип ставки-фіксована), розмір комісії за обслуговування кредиту 2,25% від суми кредиту, а також строк кредиту 48 місяців. Дата повернення кредиту 01 серпня 2022 року (а.с.5). Також сторони погодили графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки (а.с.6). 17 травня 2021 року між АТ "Альфа Банк" та ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" було укладено договір факторингу №2, відповідно до якого АТ "Альфа Банк" відступило на користь ТОВ "ФК" Флексіс" права грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 (а.с.10-12) 18 травня 2021 року між ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено Договір факторингу №18-05/21, відповідно до якого ТОВ "Фінансова Компанія "Флексіс" відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" права грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 (а.с.16-18) 10 січня 2023 року ТОВ "Вердикт Капітал" відступило право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" згідно Договору №10-01/2023 про відступлення(купівлю-продаж) прав вимоги в тому числі за кредитним договором №501050850 від 01 серпня 2018 року, який був укладений між ПАТ "Альфа Банк" та ОСОБА_1 (а.с.24-26) Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10 січня 2023 року ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 80219,10 грн., з яких: 43336,17 грн. - сума заборгованості за основним зобов`язанням, 36882,93 грн. - сума заборгованості за нарахованими процентами (а.с.27-28). За розрахунком позивача станом на 09 січня 2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 80219,10 грн., яка складається із 43336,17 грн. - сума заборгованості за тілом кредиту на дату відступлення права вимоги, 36882,93 грн. - сума заборгованості за відсотками (а.с.9). Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У справі, яка переглядається, як зазначалось вище, кредитним договором, укладеним сторонами 01 серпня 2018 року, передбачено обов`язок позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредиту. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». У постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в підпункті «б» пункту 1 Оферти та Акцепту, а також Додатку №1 до Угоди про надання кредиту №501050850 від 01 серпня 2018 року «Графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту для споживача та реальної процентної ставки (з урахуванням вартості всіх супутніх послуг)» (колонка 7.2 графіка). Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування становить 2,25% від суми кредиту, що складає 1453,36 грн щомісячно. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за розрахунково-касове обслуговування. Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за розрахунково-касове обслуговування є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення. Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі №755/11636/21 (провадження №61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі №168/349/20 (провадження №61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №755/9486/21 (провадження №61-5581св22). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок районного суду про наявність підстав для повного задоволення позову ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" не відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Як вбачається з графіку платежів та розрахунку заборгованості, яка надана позивачем, ОСОБА_1 оплатив комісію за період з 1 серпня 2018 року по 1 березня 2020 року в загальному розмірі 27613,89 грн. Представник відповідача в апеляційній скарзі зазначав про можливість зарахування сплаченої відповідачем комісії на погашення тіла кредиту. Можливість самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості з огляду на нікчемність умов спірного договору в частині сплати комісії за розрахунково-касове обслуговування (зменшити визначений банком обсяг заборгованості на суми погашеної позичальником та простроченої комісії), відповідає висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 01 лютого 2023 року справа № 199/7014/20 (провадження № 61-17825св21). За встановлених обставин та приймаючи до уваги викладене вище законодавство та правові позиції Верховного Суду, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зменшення розміру заборгованості по кредиту на суму погашеної відповідачем комісії. Так, з графіку платежів вбачається, що сторони погодили ануїтетну форму погашення кредиту, за якої фіксований щомісячний платіж складав 3316,89 грн., в тому числі з фіксованою комісією 1453,36 грн. Отже, щомісячний платіж має бути зменшений на суму комісії та складати 1863,53 грн (3316,89 1453,36), за виключенням останнього 48-го платежу, який мав складати 1863,31 грн (3316,67 1453,36). В зв`язку з цим, враховуючи умови кредитного договору, строк якого сторони узгодили на 48 місяців, відповідач мав сплатити 89449,22 грн. (1863,53*47 + 1863,31). За весь період користування кредитом відповідач сплатив 65560,50 грн., з яких банком було зараховано 21267,76 грн. на погашення тіла кредиту, 16678,85 грн. на погашення відсотків та 27613,89 грн. на погашення комісії. Таким чином, з урахуванням загального розміру погашеної відповідачем заборгованості по кредиту 65560,50 грн, та щомісячного платежу 1863,53 грн., можна вважати, що відповідачем погашено 35 платежів (1863,53*35=65223,55), тобто по 1 серпня 2021 року, а також частково погашено 36-й платіж, який мав бути сплачено в серпні 2021 року, в розмірі 336,95 грн. (65560,50 - 65223,55). Згідно графіку платежів 36-й платіж має бути зарахований на погашення кредиту в розмірі 1552,25 грн. та 311,28 грн. Тому, з урахуванням вимоги статті 534 ЦК України, відповідно до якої спочатку погашається проценти, а потім основна сума боргу, слід вважати, що зазначені 336,95 грн мають бути зараховані на погашення відсотків в розмірі 311,28 грн. та тіла кредиту в розмірі 25,67 грн. (336,95 311,28). Отже, з урахуванням графіку платежів, залишок несплаченої відповідачем заборгованості за період з 1 серпня 2021 року по 1 серпня 2022 року, складає 23888,72 грн, з яких 21959,83 грн. заборгованість за тілом кредиту, а 1928,89 грн. проценти. Номер платежуПогашення суми кредитуПроценти за користування кредитом 361526,58 371574,23289,3 381596,52267,01 391619,12244,41 401642,05221,48 411665,29198,24 421688,87174,66 431712,78150,75 441737,03126,5 451761,63101,9 461786,5776,96 471811,8651,67 481837,326,01 21959,831928,89 Таким чином, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом підлягають частковому задоволенню в розмірі 23888,72 грн. (21959,83 + 1928,89). Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав доказів перерахування відповідачу грошових коштів, колегія судів вважає неспроможними, оскільки надання відповідачу кредитних коштів у безготівковій формі, як то передбачено умовами Кредитного договору (пункт 3 Оферти), позивач підтвердив меморіальним ордером № 155009 від 01 серпня 2018 року на суму 64 593,93 грн. (а.с.7). Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість усього розрахунку кредитної заборгованості за відсутності виписки по рахунку відповідача, є безпідставними, оскільки на його спростування відповідач власного розрахунку не надав. Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач протягом двох років здійснював погашення кредитної заборгованості в значному розмірі 65560,50 грн., заперечень щодо внесених ним грошових коштів, які були зараховані на погашення тіла кредиту та відсотків, не зазначав, що свідчить про визнання ним обов`язків по поверненню кредиту, які виникли зі спірного Кредитного договору, презумпція правомірності якого не спростована. Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 752/6743/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 621/74/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20. Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд в своїй практиці неодноразово зазначав, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. У зазначеній справі № 752/6743/16 судами встановлено, що позивач Банк на підтвердження своїх вимог про стягнення заборгованості по кредиту не надав оригінал кредитного договору. У справі 621/74/19 предметом доказування було те, чи отримав кредитну картку відповідач, який є інвалідом з дитинства безстроково, знаходиться на психіатричному обліку, та мешкає у геріатричному закладі. У справі № 200/5647/18 рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, відмовлено в задоволені Банку про стягнення кредитної заборгованості, та зроблено висновок про відсутність в матеріалах справи доказів укладення сторонами кредитного договору. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та зазначив, що апеляційний суд не дослідив належним чином наданий позивачем розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку. Крім того, Верховий Суд вказав на необхідність дослідити виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами та перевірити, чи було встановлено відповідачу кредитний ліміт, якщо було встановлено, то в якому розмірі, чи отримував він кредитну картку та строк її дії, чи користувався останній кредитними коштами (чи отримував готівку у банкоматі та відділенні банку, чи купував товари та чи перерахував кошти на інші рахунки), якщо користувався, то в якому розмірі, чи здійснював повернення кредитних коштів позивачу, якщо здійснював, то в якому розмірі. По справі № 199/7014/20 судами встановлено, що на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором, яка була предметом касаційного оскарження, банк надав розрахунок, який містить лише загальну вартість несплаченого кредиту, відсотків та комісії, без зазначення детального розрахунку, який включав би суми погашеного позичальником тіла кредиту, відсотків та комісії станом на певне число. Разом з тим, у справі, що переглядається, на підтвердження своїх вимог, позивач надав кредитний договір (акцепт та оферту, анкету заяву та графік платежів) меморіальний ордер про перерахунок кредитних коштів, а також детальний розрахунок заборгованості із зазначенням сплачених відповідачем щомісячних платежів. При цьому, відповідач не надав заперечень щодо отримання кредиту у визначеній договором сумі, а також суми сплачених ним платежів. Отже, наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справами вказаними заявником. Апеляційний суд не погоджується також з доводами апеляційної скарги про застосування позовної давності, оскільки звернувшись з даним позовом до ОСОБА_1 в лютому 2024 року, позивач не пропустив трирічний строк, передбачений статтею 257 ЦК України, для захисту свого права на стягнення заборгованості, яка виникла за період з 1 серпня 2021 року по 1 серпня 2022 року. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (пункти 1 і 2 частини 1 статті 374 ЦПК України). Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення зміні. Щодо судових витрат Відповідно до вимог частин 1, 13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно із підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, крім іншого, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Враховуючи, що апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, змінив оскаржуване рішення суду, задовольнив позовні вимоги позивача частково на 29,8%, то наявні підстави для нового розподілу судових витрат. При подачі позову позивач оплатив судовий збір в розмірі 3028 грн., а також просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17000 грн. Суд першої інстанції, з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягу виконаних робіт, визначив розмір витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача, в сумі 4000 грн. Заперечень щодо розміру зазначених судових витрат апеляційна скарга не містить. За такого, а також враховуючи, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, яку визначив суд першої інстанції, навіть менше у пропорційному відношенні задоволеним позовним вимогам (23,5%), колегія суддів погоджується з таким розміром. Враховуючи розмір судового збору, сплаченого позивачем при подачі позову в суді першої інстанції (3028 грн.) та відповідача при подачі апеляційної скарги (4542 грн.), а також пропорційність задоволених позовних вимог (29,8%) та задоволених вимог апеляційної скарги (70,2%), з відповідач за розгляд справи в суді першої інстанції має відшкодувати позивачу 902,34 грн судового збору, а позивач відшкодувати відповідачу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції 3148,48 грн судового збору. Згідно з вимогою частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Враховуючи вимоги цієї статті, колегія суддів остаточно визначає розрахунок судового збору по справі у сумі 1753,86 грн, які відповідач має сплатити позивачу ((4000 грн + 902,34) 3148,48 грн). Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 березня 2024 року змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" заборгованість за Кредитним договором від 01 серпня 2018 року №501050850 у сумі 23888 (двадцять три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривен 72 копійки, а також 1753 (одну тисячу сімсот п`ятдесят три ) гривні 86 копійок судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. ГоловуючийІ.В. Лівінський Судді:Т.Б. Кушнірова О.О. Ямкова Повне судове рішення складено 10 липня 2024 року.