Постанова 4807 № 331/7060/21

Дата документу 02.07.2024 Справа № 331/7060/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 331/7060/21 Головуючий у 1 інстанції: Жукова О.Є. № 22-ц/807/599/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Полякова О.З. секретар: Бєлова А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі адвоката Мухіної Людмили Сергіївни на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 21 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Четверта запорізька державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, ВСТАНОВИВ В грудні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Четверта запорізька державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_6 . Після його смерті відкрилася спадщина на частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ). Вищевказане майно померлий ОСОБА_6 прийняв у спадщину після своїх батьків - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте не оформив своїх спадкових прав. Спадкоємцями за законом після смерті батька, ОСОБА_6 є: ОСОБА_3 , та - ОСОБА_4 , а також ОСОБА_5 , які 13.12.2012 звернулись до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини, де було заведено спадкову справу № 421/2012. В подальшому всі спадкоємці звернулись до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори з приводу видачі Свідоцтв про право на спадщину за законом після померлого ОСОБА_6 , проте отримали постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.10.2016 через зміну частки всіх співвласників внаслідок поділу домоволодіння, а також ненадання спадкоємцями документів, що посвідчують право власності спадкодавця ОСОБА_6 на частину вищевказаного домоволодіння. Посилаючись на вищезазначене просила суд, визнати за ним право власності на 43/150 частин спадкового майна в домоволодінні, що складається з 2 жилих будинків: літ.А та літ. Г, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 21 лютого 2022 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 43/150 частин домоволодіння, що складається з 2 жилих будинків: літ.А та літ. Г, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнути з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь держави судовий збір в розмірі по 741,03 гривень з кожного. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі адвоката Мухіної Л.С. подали апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення змінити в частині визначення кола спадкоємців після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визначивши частку, належну позивачу ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті її батька ОСОБА_6 в розмірі 43/100 домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , що складається з двох жилих будинків : літ. А та літ. Г з надвірними прибудовами. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 відкрилась спадщина після померлого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який на день смерті був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ). 13 грудня 2012 року до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори подані заяви ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про прийняття спадщини за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 чоловіка та батька - ОСОБА_6 , зареєстровані за № 1172, № 1173 та № 1174, і заведено спадкову справу № 421/2012. В заяві про прийняття спадщини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було зазначено, що крім них інших спадкоємців, передбачених статтями 1261, 1266 Цивільного кодексу України, відомих їм, немає. В своїх заявах про прийняття спадщини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 зазначено наступний склад спадкового майна: - частина домоволодіння АДРЕСА_1 (стара адреса: Куйбишева/Єднання), яка належала ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадкоємцем якого був його син - ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, -частина домоволодіння АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , спадкоємцем якої був її син - ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав. 18 жовтня 2016 року до Четвертої запорізької державної нотаріальної контори звернулися ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з питання видачі Свідоцтв про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 чоловіка та батька - ОСОБА_6 на частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ). 18 жовтня 2016 року Бережко С.М. , державним нотаріусом Четвертої запорізької державної нотаріальної контори, винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії . Згідно із копією Постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.10.2016, виданої Бережко С.М. , державним нотаріусом Четвертої запорізької державної нотаріальної контори позивачу та відповідачам у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 року батька та чоловіка, ОСОБА_6 на частину домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ) відмовлено, у зв`язку зі зміною часток співвласників та об`єкта та не надання спадкоємцями документів, що посвідчують право власності спадкодавця на частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (стара адреса: вулиця Куйбишева/Єднання), зареєстровані згідно чинного законодавства України. Суд першої інстанції вважаєв що позивачем доведено, що до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , входить право власності на домоволодіння, що складається з 2 жилих будинків: літ.А та літ. Г, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки зазначене встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 січня 2004 року, висновком ЗМБТІ від 23.09.1997 року. Разом з тим, судом не було враховано наявність інших спадкоємців. Так, суд першої інстанції виходив з того, щ ОСОБА_6 був єдиним спадкоємцем після смерті його батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Але із матеріалів поданої апеляційної скарги вбачається, що спадкоємицею після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_3 була ОСОБА_12 мати ОСОБА_1 та дружина ОСОБА_2 - апелянтів у справі. Нею було прийнято спадщину, а відтак судом першої інстанції було вирішено питання про права та обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст.376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. За змістом зазначених норм процесуального законодавства право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках. Суд апеляційної інстанції може захистити право особи, яка не брала участі у справі, лише у разі, якщо суд першої інстанції вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки. Відсутність хоча б однієї з умов надання судового захисту суб`єктивного права виключає можливість задоволення матеріально-правових вимог особи. Інше б суперечило основному завданню цивільного судочинства, - захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Верховний Суд неодноразово наголошував, що вирішення питання, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є першорядним завданням для апеляційного суду та виключно у разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з учасниками справи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача). Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Пред`явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18). Отже, пред`явлені у цій справі позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків скаржників: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , можуть вплинути на розмір їх частки у спадщині та не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому їх не було залучено відповідачами (співвідповідачами), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені. З матеріалів справи вбачається, що позивач не заявляла клопотань про залучення до участі у справі інших осіб як співвідповідів. Суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню. За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій. Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі позбавляє їх цієї можливості. Таким чином, колегія суддів вважає, що вирішення цього спору безпосередньо впливає на права та інтереси скаржників, як спадкоємців ОСОБА_12 , яка прийняла спадщину після померлого батька, ОСОБА_7 , та матері, ОСОБА_8 , і які не були залучені до участі у справі, що є безумовною та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. При цьому, позивач не позбавлена можливості звернутися до суду з таким позовом до належного кола відповідачів. Враховуючи викладене, апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами, встановивши фактичні обставини справи, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшов висновку про те, що судове рішення безпосередньо стосується прав та інтересів ОСОБА_13 та ОСОБА_2 , які не були залучені до участі у справі в якості відповідачів, що є порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України). Питання про склад осіб, які беруть участь у справі, судом першої інстанції вирішено не було, а суд апеляційної інстанції позбавлений такої процесуальної можливості, внаслідок чого у задоволенні позову слід відмовити. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу. За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18)(офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf ). Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22). Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, враховуючи подання однієї апеляційної скарги в інтересах двох скаржників, яку задоволено частково, участь адвоката у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції та, виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи заперечення представника позивача проти розміру витрат на правову допомогу, сплачених скаржниками, колегія суддів вважає, що сума відшкодування на правову допомогу в 1000 грн для кожного зі скаржників повною мірою відповідатиме принципам розумності та співмірності, забезпечить баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідатиме принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_13 та ОСОБА_2 під час розгляду справи в апеляційному суді: у зв`язку зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги, в розмірі по 1111,55 грн кожному, які слід стягнути з позивача. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі адвоката Мухіної Людмили Сергіївни задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 21 лютого 2022 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Четверта запорізька державна нотаріальна контора про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, - залишити без задоволення. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі, 1111 (одна тисяча сто одинадцять) гривень 55 копійок та витрати на правову допомогу, в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в розмірі (одна тисяча сто одинадцять) гривень 55 копійок та витрати на правову допомогу, в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 08 липня 2024 року. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар О.З Поляков