Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/28183/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/28183/23 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г., при секретарі Альонішко С.І., за участю представника апелянта Кирилюк В.Ю., представника позивача Малюка Є.Є. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року та на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування рішень, - ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2023 року позивач звернулась до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вірменії ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 №51012500078007 про скасування посвідки на постійне проживання на території України № НОМЕР_1 , яка була видана громадянці Вірменії ОСОБА_1 ; - судові витрати стягнути з відповідача. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.12.2020 р. громадянці Вірменії ОСОБА_2 , на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», видано дозвіл на імміграцію в Україну. 12.04.2021 р. громадянці Вірменії ОСОБА_2 видано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 . Водночас, 15.09.2023 р. на поштову адресу ОСОБА_3 Сусанні надійшов лист Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, з якого остання дізналась про те, що 21.08.2023 р. начальник ГУДМС України в Одеській області прийняв рішення №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також рішення 51012500078007 про скасування посвідки на постійне проживання, видане громадянці Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач не погоджується з даними рішеннями та вказує на те, що оскаржене рішення про скасування дозволу на імміграцію прийняте на підставі пункту 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», тобто з підстав того, що дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Проте, позивач заперечує існування будь-яких обставин, зазначених у п. 3 ч. ст. 12 Закону України «Про імміграцію», звертає увагу на відсутність жодного процесуального документа, який би підтверджував вищезазначені підстави, вважає будь-які підстави скасування дозволу викладені у поданні неіснуючими, а також наголошує на порушенні порядку провадження за поданнями про скасування дозволу на імміграцію. Позивач зазначає, що в оскаржуваному рішенні відповідача від 21.08.2023р. №51014500000381 не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України. Оскаржуване рішення від 21.08.2023 р. № 51014500000381 не містять будьяких переконливих доводів, які б давали підстави допускати або стверджувати, що позивач прибув в Україну з метою вчинення протиправної діяльності, направленої на дестабілізацію громадського порядку в Україні. Окрім того, у позові наголошено, що дозвіл на імміграцію в Україну позивачка отримала у 2020 році, отже, до моменту скасування даного дозволу минуло понад 3 (трьох) років, при цьому доказів вчинення протягом цього часу протиправних дій, які б завдали шкоду національній безпеці або громадському порядку в Україні, відповідачем не надано; протягом тривалого проживання на території України позивачка жодного разу не притягувалася до кримінальної відповідальності, тощо. На підставі викладеного, позивач наполягає на тому, що вона законно отримала дозвіл на імміграцію, проживала в Україні понад 3 роки, ніяких правопорушень, а також будь-яких дій, які могли б становити загрозу національній безпеці України, не вчиняла, а отже відсутні підстави для скасування їй дозволу на імміграцію. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року позовну заяву задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 року №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вірменії ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 року №51012500078007 про скасування посвідки на постійне проживання (№ НОМЕР_1 ), яка була видана громадянці ОСОБА_4 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073, 60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 коп.). Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року заяву представника позивача - адвоката Малюка Євгена Євгеновича про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65045, код ЄДРПОУ 37811384) на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 (п`ять тисяч грн. 00 копійок) гривень. Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи просять скасувати рішення суду першої інстанції та додаткове рішення і ухвалити нові, якими відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що за умови встановленої загрози національній безпеці, громадському порядку з боку громадянки Вірменії ОСОБА_1 про що зазначено в поданні Головиого управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 06.07.2023 № 51/1/3-4807, а також з урахуванням відсутності обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин, у ГУ ДМС України в Одеській області були наявні підставі: до прийняття рішення про скасування позивачу дозволу на імміграцію та посвідки н постійне проживання в Україні. З огляду на вищезазначене ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що скасовуючи дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні позивача, діяло у межах діючого законодавства України, та вказане рішення є правомірним. Вказує, що Верховний Суд в постанові від 29 травня 2023 року по справі № 522/5683/22 зазначив, що з огляду на те, що на території України з 24.02.2022 триває військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стан\, здійснення міграційним органом посиленого контролю у сфері дотримання іноземцями та особами без громадянства міграційного законодавства України є необхідним, виправданим, таким, у якому існує нагальна потреба та, шо відповідає легітимній меті його здійснення - ефективного реагування держави на загрози її безпеці. Апелянт зазначає, що Служба безпеки України розцінює діяльність позивача як одну з потенційних загроз національній безпеці, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які знаходяться на території України та здійснює вплив на загострення криміногенної обстановки в Україні в цілому. Тобто, подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання позивача в Україні, підготовлене службою в межах компетенції, визначеної Законом України «Про Службу безпеки України». Крім того, вказує, що позивачем не оскаржувалось ані в адміністративному, ані в судовому порядку правомірність прийняття Головним управлінням Служби безпеки України у м. Києві та Київській області такого подання та не перевірялась достовірність встановлених у ньому обставин. Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн. апелянт зазначає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, не враховані правові висновки Верховного Суду. Апелянт зазначає, що зазначена вимога не підтверджується жодними платіжними документами, а також відсутні будь - які доводи, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. До витрат на професійну правничу допомогу, не можуть бути віднесені будь - які витрати адвоката на оплату праці найманих працівників, зокрема помічника адвоката. З урахуванням предмету позову та змісту і характеру наданих послуг, слід зазначити, що справа не містить великого обсягу письмових доказів, з огляду на незначну складність спору. На думку апелянта стягнення з ТУ ДМС в Одеській області на відшкодування витрат на послуги з надання професійної правової допомоги в розміру 5000,00 грн. є необгрунтованими та безпідставними. 16 травня 2024 року та 31 травня 2024 року до суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення і додаткове рішення без змін. Повідомляє, що на підставі ч.7 ст. 139 КАС України позивач подасть до суду докази на підтвердження розміру судових витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачка громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає в Україні та була документована посвідкою на постійне проживання від 12.04.2021 року № 900053606, строком дії до 09.04.2031 року. З матеріалів особової справи, заведеної Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, вбачається, що 09.11.2020 року гр. ОСОБА_4 звернулась із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (т. 1 а.с. 51-52). 29.12.2020 року відділом з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства Управління у справах іноземців та осіб без громадянства Головного управління ДМС України в Одеській області видано громадянці Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Дозвіл на імміграцію в НОМЕР_2 на підставі п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» (т. 1 а.с. 93). 17.07.2023 року за вхід. №7922/1/5101-23 до Головного управління ДМС України в Одеській області надійшло подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 06.07.2023 № 51/1/3-4807 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в України громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 107). Подання обґрунтовано тим, що Головним управлінням за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано інформацію стосовно громадянки Вірменії ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за наявними даними причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників, вихідців з країн т.зв. «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України. Наявні дані свідчать, що діяльність ОСОБА_1 становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян, у зв`язку із чим Головним управлінням планується прийняти рішення про заборону вказаній іноземці в`їзду на територію України. Враховуючи викладене, з метою забезпечення національної безпеки України, захисту громадського порядку та правоохоронних інтересів громадян, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію», підпунктом 1 пункту 64 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» від 25.04.2018 № 321, Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області просило відповідача розглянути питання щодо скасування громадянці Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 . 21.08.2023 року начальником Головного управління ДМС України в Одеській області затверджений Висновок за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 100-104). Згідно Висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_1 , відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію», пунктів 21-23 Порядку провадження, підпункту 1 пункту 64, підпункту 4 пункту 72 Порядку оформлення, рекомендовано прийняти рішення, яким скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 29.12.2020 № 51034200042330 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасувати, визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1 . Висновок мотивований тим, що питання щодо скасування дозволу мають право порушувати, зокрема регіональні органи СБУ, якщо було встановлено обставини, за яких дозвіл на імміграцію підлягає скасуванню відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію, згідно пунктів 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983. Крім того, Головним управлінням ДМС в Одеській області встановлено, що громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 отримала дозвіл на імміграцію в Україну 29.12.2020 № НОМЕР_3 на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як дружина іммігранта (чоловік - громадянин Вірменії ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , видане 09.10.2020 Чорноморським міським відділом ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) та була документована посвідкою на постійне проживання в Україні № НОМЕР_1 . Шлюб з громадянином Вірменії ОСОБА_6 розірвано - актовий запис про розірвання шлюбу №156 від 27.07.2021, складений Суворовським відділом ДРАЦС у місті Одесі. Попередньо проект Висновку про скасування дозволу на імміграцію громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_1 був опрацьований у Департаменті у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, який підтримав проект висновку та рекомендував його до затвердження (т. 1 а.с. 111). 21.08.2023 року Головним управлінням ДМС в Одеській області прийнято рішення №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (т. 1 а.с. 105). 21.08.2023 року Головним управлінням ДМС в Одеській області прийнято рішення №51012500078007 про скасування посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , яка була видана громадянці Вірменії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпункту 1 пункту 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилученім, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (т. 1 а.с. 106). Супровідним листом від 21.08.2023 року вих. №5100.5.3-9837/51.1-23 Головним управлінням ДМС в Одеській області надіслано позивачці зазначені рішення та роз`яснено, що відповідно до вимог частини другої статті 13 Закону України Про імміграцію особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення (т. 1 а.с. 112). Вважаючи прийняті відповідачем рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про скасування посвідки на постійне проживання протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено, що скасування позивачці дозволу на імміграцію в Україну є необхідним та пропорційним законній меті. За фактичних обставин справі цей захід є «невиправдано суворим», у зв`язку з чим дійшов висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 року №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вірменії Алексанян Сусанні. Також, суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги в частині оскарження рішення про скасування посвідки на постійне проживання громадянці Вірменії ОСОБА_7 Сусанні є похідними від позовних вимог щодо оскарження рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, а відтак, враховуючи визнання протиправним та скасування судом рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 року №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вірменії ОСОБА_1 , рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 №51012500078007 про скасування посвідки на постійне проживання громадянці ОСОБА_4 Сусанні також підлягає скасуванню, як протиправне. Приймаючи додаткове рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений представником позивача розмір витрат на правничу допомогу не є обґрунтованою сумою компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, а тому суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу та їх стягнення з відповідача у розмірі 5 000,00 грн., що цілком відповідає вимогам розумності та співмірності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ст.1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України Про імміграцію іммігрувати в Україну на постійне проживання. Відповідно до ст.1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання. Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію. Відповідно до ст.2, ст.3 Закону України «Про імміграцію» питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити. Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України. Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України Про імміграцію, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України Про імміграцію, дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл. Статтею 11 Закону України Про імміграцію визначений порядок в`їзду іммігрантів в Україну і видачі посвідки на постійне проживання, згідно якої особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в`їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України. Згідно з ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання. Особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили. У разі скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання у зв`язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом місяця з дня відбуття покарання. Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову у наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратила інші законні підстави для перебування в Україні, на неї поширюються положення частин другої - четвертої цієї статті. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі-Порядок №1983).Вказаний порядок визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію. Згідно з пунктом 2 Порядку № 1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають: 1) ДМС - стосовно іммігрантів, які є: діячами науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; особами, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тис. доларів США; особами, імміграція яких становить державний інтерес. У разі необхідності ДМС може приймати рішення стосовно інших категорій іммігрантів; 2) територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: висококваліфікованих спеціалістів і робітників, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; осіб, які раніше перебували в громадянстві України; батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей; осіб, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми. Пункт 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Відповідно до пункту 23 Положення № 1983 ДМС територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Предметом спору у зазначеній справі є правомірність прийняття відповідачем рішення про скасування позивачці дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 3 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію», тобто дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. Вказане рішення прийняте за результатами розгляду подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 06.07.2023 № 51/1/3-4807 про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в України громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 107). Подання обґрунтоване тим, що Головним управлінням за результатами виконання визначених законодавством завдань у сфері забезпечення державної безпеки отримано інформацію стосовно громадянки Вірменії ОСОБА_1 ( ОСОБА_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за наявними даними причетна до організації та функціонування каналу нелегальної імміграції співвітчизників, вихідців з країн т.зв. «міграційного ризику» та їх подальшої легалізації за фіктивними підставами на території України. Наявні дані свідчать, що діяльність Алексанян Сусанни становить загрозу національній безпеці України в міграційній сфері, що в своєму розвитку може завдати шкоди інтересам держави, а також правам і законним інтересам громадян, у зв`язку із чим Головним управлінням планується прийняти рішення про заборону вказаній іноземці в`їзду на територію України. Дослідивши зміст Висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія Алексанян Сусанні (т. 1 а.с. 100-104), затвердженого 21.08.2023 року начальником Головного управління ДМС України в Одеській області, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем в основу прийнятого рішення про скасування позивачці дозволу на імміграцію покладено подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 06.07.2023 № 51/1/3-4807 без жодної додаткової перевірки інформації щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України. Відповідач обмежився тим, що інформація, викладена у поданні складала достатні підстави для прийняття рішення про скасування позивачці дозволу на імміграцію в Україну. У цьому контексті колегія суддів зазначає, що у постанові від 13 лютого 2020 року у справі №823/1499/17 Верховний Суд, вирішуючи спір у подібних правовідносинах, дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну за пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України чи громадському порядку в Україні. За змістом статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2229-XII «Про Службу безпеки України» (далі - Закон № 2229-XII у редакції на час виникнення спірних правовідносин), на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну. Отже, саме СБУ наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану. Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2020 року у справі № 480/296/19 зазначив, що таке подання не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства на відміну від рішення органу ДМС. Тож обґрунтованість такого подання має перевірятися органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд. Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта. Однак, з Висновку за результатами розгляду подання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Республіки Вірменія ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 100-104), затвердженого 21.08.2023 року начальником Головного управління ДМС України в Одеській області, на підставі якого прийняте оскаржене рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.02.2023 №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вірменії Алексанян Сусанні, вбачається, що відповідач не перевіряв та не досліджував будь-які інші документи та докази, окрім подання Головного управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області від 06.07.2023 № 51/1/3-4807. Відповідач обмежився констатацією факту наявності цього подання, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені у поданні відомості носять загальний характер без наведення конкретних фактів із підтвердженням їх відповідними доказами, які б давали можливість ГУ ДМС на підставі отриманої інформації дійти однозначних висновків щодо спірного питання. Досудове розслідування за фактами причетності ОСОБА_8 до каналу нелегальної міграції не здійснюється, докази підтвердження висновків управління СБУ про причетність ОСОБА_8 до каналу нелегальної міграції, відсутні. У Висновку додатково було зазначено, що Головним управлінням ДМС в Одеській області встановлено, що громадянка Республіки Вірменія ОСОБА_1 отримала дозвіл на імміграцію в Україну 29.12.2020 № НОМЕР_3 на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону України «Про імміграцію», як дружина іммігранта (чоловік - громадянин Вірменії ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , видане 09.10.2020 Чорноморським міським відділом ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Шлюб з громадянином Вірменії ОСОБА_6 розірвано - актовий запис про розірвання шлюбу №156 від 27.07.2021, складений Суворовським відділом ДРАЦС у місті Одесі. Надаючи оцінку цим твердженням в контексті того, чи є вказані обставини підставою для скасування дозволу на імміграцію, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що факт розірвання шлюбу, на підставі якого позивачка набула право на імміграцію, не може слугувати підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III. Водночас, скасування дозволу на імміграцію тягне за собою негативні наслідки для позивача, якими, відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію», є вилучення посвідки на постійне проживання, обов`язок особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця, підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством. Крім цього, при прийнятті рішень про скасування дозволу на імміграцію, суб`єкту владних повноважень слід враховувати усі обставини, що мають значення: проживання іноземця або особи без громадянства на території України разом із родиною, період проживання на території України, вчинення будь-яких дій, які є підставою для скасування дозволу на імміграцію, наявність подружжя із громадянством України, наявність дітей та підстави їх перебування в Україні. Колегія суддів зазначає, що відповідач, скасовуючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення. Так, оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України «Про імміграцію» є безальтернативний обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому Законом. Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідачем не дотримано одного з елементів критерію «необхідності у демократичному суспільстві», а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не встановлено обставин, які відповідно до пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III є підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зокрема: чи вчинялися позивачем дії, які загрожують національній безпеці України, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що тут проживають, і якщо вчинялися то які саме. Натомість лише у разі встановлення визначених пунктом 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III підстав для скасування дозволу на імміграцію, можливо оцінити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами і його правами та інтересами, зокрема правом на повагу до сімейного життя. Таким чином суд констатує, що відповідач при прийнятті спірного рішення не використав надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України. З огляду на вищевикладене, у вимірі фактичних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведено, що скасування позивачці дозволу на імміграцію в Україну є необхідним та пропорційним законній меті. За фактичних обставин справі цей захід є «невиправдано суворим». Враховуючи викладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 року №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вірменії Алексанян Сусанні. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 №51012500078007 про скасування посвідки на постійне проживання на території України № НОМЕР_1 , яка була видана громадянці Вірменії ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем), посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України Про імміграцію. Згідно п. 65 Порядку №321, рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування. Згідно п. 78 Порядку №321, рішення про відмову в оформленні, обміні та видачі посвідки, про її скасування може бути оскаржено іноземцем або особою без громадянства в адміністративному порядку або до суду в установленому порядку. Отже, вірним є висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині оскарження рішення про скасування посвідки на постійне проживання громадянці Вірменії ОСОБА_1 є похідними від позовних вимог щодо оскарження рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, а відтак, враховуючи визнання протиправним та скасування судом рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 року №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вірменії ОСОБА_1 , рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 №51012500078007 про скасування посвідки на постійне проживання громадянці ОСОБА_4 Сусанні також підлягає скасуванню, як протиправне. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. Що стосується доводів апелянта про скасування додаткового рішення колегія суддів зазначає наступне. 03 квітня 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій представник просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати з надання правничої допомоги у розмірі 30 000 грн. Зазначену заяву обґрунтовано тим, що 29.03.2024 р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/28183/23 позов ОСОБА_1 до ГУ ДМС України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію № 51014500000381 від 21.08.2023р. та рішення про скасування посвідки на постійне проживання 51012500078007 від 21.08.2023р. задоволено повністю. Разом з тим, суд не вирішував питання про судові витрати на правничу допомогу, а до закінчення розгляду справи я подав до суду відповідну заяву про намір клопотати про стягнення судових витрат після ухвалення судового рішення (у відповіді на відзив від 15.11.2023 р.). Вказує, що позивачка Алексанян, скориставшись правом на правничу допомогу, уклала з адвокатом відповідний договір від 27.09.2023 р., за умовами якого адвокат зобов`язаний здійснювати представництво і захист інтересів клієнта (позивачки) у судових справах, в т.ч. в адміністративних (п.2 договору), а клієнт надав право адвокату діяти в його інтересах з усіма необхідними повноваженнями (п. 3 договору). Крім того, згідно з додатковою угодою №1 до цього договору позивач доручив адвокату вести цю справу в суді першої інстанції. Цією ж додатковою угодою визначений і гонорар , який має сплатити позивач 30 000 грн. Далі сторони підписали акт про надання правничої допомоги із детальним описом виконаних робіт, на підставі якого сформовано рахунок на оплату. Зазначає, що, оскільки суд задовольнив позов повністю, то з відповідача підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу - 30 000 грн, які позивачка змушена понести згідно з додатковою угодою № 1 до договору про надання правової допомоги від 27.09.2023 р. 15.04.2024 року відповідачем надано до Одеського окружного адміністративного суду заяву, в якій представник відповідача просить відмовити представнику позивача ОСОБА_9 в задоволенні заяви щодо стягнення з ГУ ДМС в Одеській області на користь Алексанян Сусанни судових витрат з надання правничої допомоги у розмірі 30 000,00 грн., обґрунтовуючи тим, що зазначена вимога не підтверджується жодними платіжними документами, а також відсутні будь - які доводи, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. З урахуванням предмету позову та змісту і характеру наданих послуг, слід зазначити, що справа не містить великого обсягу письмових доказів, з огляду на незначну складність спору. Вказує, що при вирішенні спору враховуються критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року заяву представника позивача - адвоката Малюка Євгена Євгеновича про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь Алексанян Сусанни судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 (п`ять тисяч грн. 00 копійок) гривень. Апелянт вважає безпідставним стягнення на користь позивача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 252 КАС суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Аналіз наведеної норми адміністративного процесуального законодавства показав, що застосування інституту ухвалення додаткового судового рішення полягає в усуненні неповноти судового рішення. Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч.7 ст. 139 КАС України Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч.9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Згідно п.4 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Відповідно до п.6, п.9 ч.1 ст.1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Згідно з ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18). Судами встановлено, що професійна правнича допомога у даній справі надавалась адвокатом Малюком Є.Є., що підтверджується ордером серії ВЕ № 1076156 від 14.10.2023 року. ( т. 1 а.с. 28 зв). На підтвердження обґрунтованості витрат на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн. представником позивача надано наступні документи, зокрема: - договір від 27.09.2023 року про надання правничої допомоги, укладеного між ОСОБА_1 (далі Клієнт) та Адвокатом Малюком Євгеном Євгеновичем (далі за текстом Адвокат), за умовами якого Клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу клієнту щодо представництва інтересів клієнта судах усіх інстанцій та будь-яких інших органах. Кожне окреме доручення сторони узгоджують в додатковій угоді. ( пункт 2 договору) Розмір гонорару та витрат, пов`язаних з виконанням доручення клієнта погоджується між адвокатом та клієнтом у додаткових угодах до цього договору. ( пункт 4 договору) - додаткову угоду № 1 від 27.09.2023 року до договору про надання правничої допомоги від 27.09.2023 року, за умовами якої Клієнт доручає, а адвокат приймає для виконання доручення на ведення у суді першої інстанції справи про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 №51014500000381 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянці Вірменії Алексанян Сусанні та про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.08.2023 №51012500078007 про скасування посвідки на постійне проживання на території України № НОМЕР_1 , яка була видана громадянці Вірменії Алексанян Сусанні. Клієнт сплачує адвокату гонорар за виконання доручення, передбаченого п. 1 цієї угоди в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн. Після того, як суд першої інстанції прийме рішення по суті справи, сторони підписують акт виконаних робіт, а адвокат виставляє клієнту рахунок на оплату. Гонорар сплачується повністю або частинами протягом 30 днів після виставлення відповідного рахунку. - акт про надання правничої допомоги від 02.04.2024 року, підписаний між Алексанян Сусанна (далі Клієнт) та Адвокатом Малюком Євгеном Євгеновичем (далі за текстом Адвокат), за яким Адвокат надав правничу допомогу клієнту в Одеському окружному адміністративному суді згідно з договором про надання правничої допомоги від 27.09.2023 р. та додатковою угодою № 1 у справі № 420/28183/23, а саме, первинна консультація клієнта щодо оскарження рішень про скасування дозволів на імміграцію ( 2 год); підготовка та направлення адвокатських запитів до ДМС України та ГУ СБУ ( 2 год); підготовка та подання до суду позовної заяви 6 год.; підготовка та подання до суду відповіді на відзив 4 год.; підготовка та подання до суду відповіді на пояснення третьої особи 3 год.; підготовка та подання до суду заяви про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу - 3 год. Всього витрачено часу 20 год., загальна вартість наданої правничої допомоги за цим актом -30 000,00 грн. - рахунок на оплату № 000304 від 03.04.2024 р., згідно якому ведення справи № 420/28183/23 в ООАС (суд першої інстанції) оплата послуг адвоката складає 30 000,00 грн. Таким чином, дослідивши матеріали справи, а також додані до заяви документи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи; виконаними представником роботами (наданими послугами); обсягом наданих послуг та виконаних робіт. Враховуючи надане відповідачем клопотання про відмову у задоволенні заяви щодо стягнення витрат з надання правничої допомоги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи є 5000, 00 грн. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні та додатковому рішенні, у зв`язку з чим підстав для їх скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 252, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2024 року залишити без змін. Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 05.07.2024 року. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик