Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/3525/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 04 липня 2024 року м. Дніпросправа № 340/3525/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач), суддів: Білак С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 року в адміністративній справі №340/3525/23 (головуючий суддя першої інстанції Казанчук Г.П.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності противоправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 червня 2021 року по 28 квітня 2023 року включно; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 червня 2021 року по 28 квітня 2023 року включно у розмірі грошового забезпечення за шість місяців. В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що позивач проходив військову службу у складі Збройних сил України, Військова частина НОМЕР_1 , з якої був звільнений у запас. Проте у день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не виплачено індексацію його грошового забезпечення та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27589,80 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не врахував положення розділу ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2022 року №260, яким передбачено, що виплата грошового забезпечення у разі звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється до дня виключення його зі списків військової частини. Також, скаржник вказує, що індексація не входить до складу грошового забезпечення, являється соціальною гарантією держави щодо підтримання купівельної спроможності населення України, тому навіть при затримці її виплати, відсутні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи по суті. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.06.2021 року №24-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з закінченням строку контракту). Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №132 від 25.06.2021 року ОСОБА_1 з 25.06.2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.36-37). У грудні 2021 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , оскаржуючи дії щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року та прохаючи зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за цей період. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 08.02.2022 року у справі №340/10817/21 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року. На виконання цього судового рішення відповідач 28.04.2022 року нарахував позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року, яка після утримання військового збору зарахована на рахунок позивача у сумі 27589,80 грн. (а.с.18). Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплати йому у день повного розрахунку 28.04.2022 року середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.06.2021 року по 28.04.2022 року, протиправною, позивач оскаржив таку бездіяльність до суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ). Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно з пунктами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Разом з тим, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду у суді апеляційної інстанції, позивачу, який був звільнений з військової служби у запас 25.06.2021 року не було виплачено суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 30.11.2018 року. Стягнення цих сум було предметом спору в адміністративній справі №340/10817/21. Кошти індексації грошового забезпечення за вказаний період виплачені відповідачем 28.04.2022 року. Позивач у своїй позовній заяві зазначає на те, що оскільки з ним при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини не було проведено повний розрахунок, а саме не була виплачена індексація грошового забезпечення, передбачена пунктом 3 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України, у вигляді відшкодування середнього заробітку за період з дня звільнення по день виплати заборгованості. Статтями 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Відповідно до статті 116 КЗпП України, яка діяла в редакції на день звернення до суду, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України, яка діяла в редакції на день звернення до суду, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Частиною 2 статті 117 КЗпП України, яка діяла в редакції на день звернення до суду, передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 вказала, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 сформулював правовий висновок про те, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних військовослужбовцю сум на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008. У постановах від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 року у справі №825/694/17 Верховний Суд вказав, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі №9-рп/2013 зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. У цьому рішенні Конституційний Суд роз`яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Отже індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Як встановлено судом, 25.06.2021 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв`язку зі звільненням у запас. У цей день відповідач не провів з позивачем повний розрахунок та не виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період його служби у 2016-2018 роках, що встановлено судовим рішенням в адміністративній справі №340/10817/21. Доказів того, що позивач надавав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, суду не надано. На виконання рішення суду в адміністративній справі №340/10817/21 позивачу 28.04.2022 року виплачено індексацію грошового забезпечення. Оскільки розрахунок з позивачем проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, це є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок не проведення виплати позивачу індексації грошового забезпечення у день його виключення зі списків особового складу військової частини 25.06.2021 року, останній має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Враховуючи вищезазначене, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Апеляційний суд та суд першої інстанції вважають, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100). Згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з пунктом 7 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Відтак за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням, виходячи з кількості календарних днів за ці місяці. Згідно з 7/ФЕС від 19.06.2023 року, наданою суду відповідачем, за останні два місяці перед звільненням з військової служби, а саме у квітні та травні 2021 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 13020,50 грн. та 13020,50 грн. відповідно (а.с.35). Відповідачем визначено середньомісячний розмір заробітку в сумі 13020,50 грн. З огляду на обмеження, встановлене статею 117 КЗпП України, сума середнього заробітку складає 78123 грн. (13020,50 грн. х 6). Як описано вище, сума індексації грошового забезпечення, виплачена позивачеві із затримкою за рішенням суду, складає 27589,80 грн., а розмір середнього заробітку за затримку з врахуванням вищезазначених обмежень становить 78123 грн., що в 2,8 рази перевищує належну до сплати суму. Визначаючи у цій справі розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд приймає до уваги, що на момент звільнення позивача з військової служби він не звертався до відповідача з вимогою виплатити належну йому індексацію грошового забезпечення за період служби 2016 - 2018 рр. Вирішення спору про нарахування та виплату сум індексації за цей період в судовому порядку позивач ініціював у грудні 2021 року, тобто майже через шість місяців після свого звільнення, що вплинуло на тривалість періоду затримки (прострочення) виплати сум індексації. Суд також враховує розмір та істотність частки суми заборгованості порівняно із загальним розміром сум, належних до виплати при звільненні, та сумою середнього заробітку, розрахованого за період затримки (прострочення) виплати сум індексації. Суд звертає увагу, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тож виходячи з принципів співмірності, розумності та справедливості, враховуючи розмір недоплаченої суми та істотність цієї частки порівняно із розміром сум, належних до виплати при звільненні, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь з відповідача 27589,80 грн., як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Дана сума дорівнює сумі своєчасної невиплаченої індексації, а відтак дана сума є справедливою та такою, що відповідає суті відновлення порушеного права. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Повноваження суду при вирішенні справи передбачені статтею 245 КАС України. Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки та незгоди з доказами. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року в адміністративній справі №340/3525/23 залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року в адміністративній справі №340/3525/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя С.В. Чабаненко суддя С.В. Білак суддя І.В. Юрко