Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/9468/23

Головуючий І інстанції: О.О. Осіпова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2024 р. Справа № 480/9468/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2024, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/9468/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області , Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 , (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі- відповідач 2, ГУ ПФУ в Сумській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі- відповідач 2, ГУ ПФУ в Миколаївській області), в якому просив суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 25.05.2023 року № 183950004398 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за віком.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 18.11.1998 року та з 01.12.1998 року по 31.12.2002 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 18.09.1980 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 12.04.2023 року. Свої вимоги мотивує тим, що досягши пенсійного віку відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV звернувся до територіального управління Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Дана заява за принципом екстериторіальності була скерована Головному управлінню Пенсійного фонду в Миколаївській області. Однак, головне управління своїм рішенням від 25.05.2023 № 183950004398 відмовило у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. Позивач вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області від 25.05.2023 № 183950004398 протиправним та спросить його скасувати. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 задоволено адміністративний позов. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 25.05.2023 року №183950004398 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 18.11.1998 року та з 01.12.1998 року по 31.12.2002 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.04.2023 року, з урахуванням висновків суду. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області суму сплаченого судового збору у розмірі 1073 грн. 60 коп. Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Миколаївській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 по справі № 480/9468/23 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що Угодою про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 передбачено, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав-учасників Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Однак, з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді від 13.03.1992, а тому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Отже, на думку представника головного управління, відсутні правові підстави щодо зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказав, що всі доводи апеляційної скарги були розглянуті та правильно оцінені судом першої інстанції при ухваленні рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі зазначеного просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач 16.05.2023 звернувся до головного управління із заявою про призначення пільгової пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 16.05.2023 було скеровано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду в Миколаївській області. За наслідками розгляду поданих документів та поданої позивачем заяви головним управлінням було прийнято рішення від 25.05.2023 №183950004398, відповідно до якого позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. У даному рішенні зазначено, що: Пенсійний вік відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років. Вік заявника 60 років 01 місяць. Необхідний страховий стаж відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Страховий стаж особи для визначення права становить 24 роки 05 місяців 02 дні, страховий стаж 23 роки 08 місяців 06 днів. До страхового стажу не зараховано періоди: - роботи на території російської федерації з 01.01 Д 992 по 18.11.1998 та з 01.12.1998 по 31.12.2002, згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 18.09.1980; - наявна інформація про державну реєстрацію на ведення підприємницької діяльності з 29.07.2009 по 06.05.2021 (до страхового стажу зараховано періоди ведення підприємницької діяльності протягом липня 2009 року травня 2021 року, за наявними даними в реєстрі застрахованих осіб про нарахування доходу та сплату страхових внесків). Заявник не працює. Дата з якої позивач матиме право на пенсійну виплату 12.04.2026. Висновок: відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 30 років. Отже, ГУ ПФУ в Миколаївській області не зарахувало до страхового стажу спірні періоди роботи позивача з 01.01.1992 по 18.11.1998 та з 01.12.1998 по 31.12.2002, оскільки 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. У зв`язку з цим, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31.12.1991. Не погодившись із таким рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. Враховуючи зазначене, суд першої дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи позивача в російській федерації з 01.12.1998 до 18.11.1998 та з 01.12.1998 до 31.12.2002, що підтверджено належними і допустимими доказами. Обираючи ефективний спосіб захисту, суд першої інстанції зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 18.11.1998 року та з 01.12.1998 року по 31.12.2002 року та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.04.2023, з урахуванням висновків суду. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно із преамбулою Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV(далі -Закон №1058-IV) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Відтак, до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами. Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі - Угода у галузі пенсійного забезпечення, чинною в спірний період роботи позивача) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Згідно зі статтею 1 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають. Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод. Згідно зі статтею 6 зазначеної Угоди у галузі пенсійного забезпечення призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільговій основі і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої із цих країн, а також на територіях колишнього СРСР за час до вступу в силу даної Угоди (пункти 1, 2 статті 6). Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29.07.1993, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Зі змісту трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що з 18.06.1991 року прийнятий водієм - механіком кооперативу «Гарант» м. Надим Тюменської області Ямало - Ненецького автономного округу (наказ № 7 від 18.06.1991 року) з 18.11.1998 року звільнений за власним бажанням (наказ № 10 від 18.11.1998 року), з 01.12.1998 року прийнятий водієм - механіком ТОВ «АЛЕКО» м. Надим Тюменської області Ямало - Ненецького автономного округу (наказ № 51 від 01.12.1998 року), з 31.12.2002 року звільнений за власним бажанням (наказ № 63 від 30.12.2002 року). Жодних зауважень до вказаних періодів роботи позивача у пенсійного органу не було. Більше того, вказані записи в трудовій книжці містять посилання на відповідні документи, на основі яких вони вчинені (накази) та не містять помилок, неточностей підтирань чи виправлень, а тому не викликають сумнівів. Отже, трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить належним чином внесені записи щодо спірних періодів роботи позивача. Частиною четвертою статті 1 Закону № 1788-XII передбачено, що у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за цими договорами (угодами). Згідно зі ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Таким чином, колегія суддів не виявила достатніх підстав для відмови в зарахуванні наявного в трудовій книжці стажу роботи позивача до його страхового стажу, а тому дії відповідача 2 щодо незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів є протиправними. Водночас, суд зазначає, що в силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Тож, як правильно зазначено судом першої інстанції, припинення участі РФ в Угоді, так само, як і прийняття постанови Кабінетом Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень. Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення / перерахунок пенсії не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди. Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи зараховуються до трудового стажу. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач протиправно відмовив у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи позивача в російській федерації з 01.12.1998 до 18.11.1998 та з 01.12.1998 до 31.12.2002, що підтверджено належними і допустимими доказами. Як встановлено частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 (заява №29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Отже, судом першої інстанції обрано належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, а саме зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 року по 18.11.1998 року та з 01.12.1998 року по 31.12.2002 року. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що суд правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм права. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 31.01.2024 по справі № 480/9468/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий