Постанова Харківський апеляційний суд № 643/6417/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2024 року м. Харків справа № 643/6417/23 провадження № 22-ц/818/2359/24 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Мальований Ю.М., Пилипчук Н.П. сторони справи: позивач - Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2023 року ухвалене у складі судді Афанасьєва В.О.,- ВСТАНОВИВ: В липні 2023 року КП «Харківські теплові мережі» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за послуги з теплопостачання в сумі 97310 грн 58 коп. та судовий збір у розмірі 2684,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що за адресою: АДРЕСА_1 , мешкають відповідачі, яким надаються послуги з теплопостачання згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води", затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №

630. Внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за період з 01.06.2013 по 23.02.2022 у боржників виникла заборгованість в сумі 97310 грн 58 коп, що утворилась станом на 24.02.2022. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2023 року позов задоволено. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання з період 01.06.2013 по 23.02.2022 в розмірі 97310 грн 58 коп та судовий збір в розмірі 2684 грн 00 коп. в рівних частках по 894 грн 67 коп з кожного. Рішення обґрунтовано тим, що КП "Харківські теплові мережі" здійснило подачу теплової енергії відповідачам по о/р № НОМЕР_1 в повному обсязі. Враховуючи, що відповідачі належним чином зобов`язання щодо оплати послуг з теплопостачання не виконали, суд дійшов висновку про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» заборгованості у розмірі 97310 грн 58 коп. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати ти ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Відповідач фактично не користувався наданими Позивачем житлово-комунальними послугами. Апелянт зазначив, що Позивач заявив вимогу щодо стягнення з Відповідача вартості наданих житлово-комунальних послуг за період з 01.06.2013 по 23.02.2022, що виходить за межі строку позовної давності у три роки. Позивачем не надано до суду документів та клопотання на поновлення пропущеного строку позовної давності, таким чином стягнення з Відповідача заявленої Позивачем вартості житлово-комунальних послуг з 01.06.2013 є порушенням прав Відповідача, а також порушенням вимог чинного законодавства України. Відтак, позовні вимоги про стягнення заборгованості пред?явлені позивачем з пропуском трирічного строку позовної давності. При цьому, позивачем не надано доказів, які б вказували на переривання строку позовної давності, заяв про поновлення позовної давності суду й доказів існування поважних причин пропуску строку. Представник також наголосив, що в судові засідання, призначені по справі про які відповідач дізналася лиш після винесення рішення, вона не могла з?явитись по незалежним від неї причин, оскільки не знала про дату, час та місце їх проведення. Судові повістки ОСОБА_1 які надходили за адресою: АДРЕСА_2 жодного разу не були вручені, повідомлення з пошти також не надходили. ОСОБА_1 є внутрішньопереміщеною особою 04.06.2024 до суду апеляційної інстанції від представника КП «ХТМ» надійшов відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідачі є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , які надаються Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі». Судом також встановлено, що відповідачі належним чином свої зобов`язання не виконували, плату за надані послуги з теплопостачання вносили не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідачів перед позивачем за період з 01.06.2013 по 23.02.2022 утворилась заборгованість у розмірі 97310 грн. 58 коп. КП «Харківські теплові мережі» надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875 від 24.06.2004 та «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, що регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. За визначеннями, які зазначені у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Такі послуги надаються споживачу - фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газопостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Частиною першою статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Враховуючи наведене, обов`язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця. Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання. Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. У частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути єдиною підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та підтверджена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18). Приписами п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач, серед іншого, зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом. Відповідно до ст. 68 ЖК України, плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться, крім квартирної плати, за затвердженими у встановленому порядку тарифами, у строки, визначені угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги. Згідно з п. 18 «правли надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання. Порядок формування та затвердження цін і тарифів на житлово-комунальні послуги визначені вимогами ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». До повноважень позивача не входить зменшення або збільшення тарифів, встановлених для оплати наданих послуг. Згідно з пунктом 8 «Правил надання населенню послуг по водо-теплопостачанню і водовідводу», послуги надаються відповідно до умов договору. Але це не означає, що під час відсутності такого договору відповідачі мають право користуватися послугами, що фактично надаються, і не оплачувати їх. За змістом ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до вимог ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку. Це узгоджується з положеннями ст. 11 ЦК України відповідно до якої, цивільні права і зобов`язання виникають не тільки з основ передбачених законодавством, а також з дії громадян. Такими діями відповідачів є фактичне користування послугами, що надаються позивачем. Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Оскільки відповідач офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не відмовився від послуг, які надавало їм КП «Харківські теплові мережі», то в нього виник обов`язок сплатити ці послуги. Правилами ч. 1 ст. 2 ЦПК України унормовано, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Положеннями ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорювано право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частиною 2 статті 77 ЦПК України. За правилами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Положеннями ч. 1 ст. 82 ЦПК України унормовано, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Як убачається зі змісту положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надав належну оцінку наданим позивачем доказам та дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі надані ним позивачем послуги сплачують несвоєчасно та не в повному обсязі, в результаті чого утворилася заборгованість перед КП «Харківські теплові мережі». Розмір заборгованості підтверджується наданими суду рахунком. Згідно п. 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Споживач має право на зменшення розміру плати у разі тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї на підставі письмової заяви споживача та офіційного документа, що підтверджує його/їх відсутність (довідка з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби, відбування покарання). Згідно п. 11 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комінальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором. Згідно п. 6 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комінальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. Оскільки відповідачі офіційно, у встановленому чинним законодавством порядку не зверталися до позивача щодо зміни фактичної кількості осіб, які постійно проживають або не відмовилися від послуг, які надавало їм КП «Харківські теплові мережі» судова колегія відхиляє доводи апелянта про її фактичне не проживання в квартирі за адресою якої надались послуги. Щодо доводів апеляційної скарги про неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до частини 6 статті 272 ЦПК України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Судом встановлено, що на зареєстровану адресу відповідача: ОСОБА_1 , судом першої інстанції направлялися: копія ухвали про відкриття провадження у справі та призначення справи у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, а також копії документів, доданих позивачем до позову на його обґрунтування, що підтверджується конвертом наявним у матеріалах справи з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою Про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) ОСОБА_1 ані позивачу, ані суду не повідомив і матеріали справи цього не містять. Відтак, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції належне повідомив відповідача про розгляд справи відповідно і доводи з цього питання є безпідставними. З приводу застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає, що згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідачем не було надано докази поважності неотримання судових повісток та неявки в судові засідання, судова кореспонденція на ім`я ОСОБА_1 надсилались у встановленому законодавством порядку за адресою проживання . Оскільки відповідач в суді першої інстанції був належним чином повідомлений та не заявив про застосування строків позовної давності в суді першої інстанції колегія суддів не вбачає підстав для застосування строків позовної давності у суді апеляційної інстанції. Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінки доказів у справі. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення. Тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося. ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 серпня 2023 року -залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 липня 2024 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді Ю.М.Мальований Н.П.Пилипчук