Постанова Харківський апеляційний суд № 629/873/24

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2024 року м. Харків справа № 629/873/24 провадження № 22-ц/818/2212/24 Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Тичкової О.Ю., суддів Пилипчук Н.П., Мальованого Ю.М., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 відповідач - ОСОБА_2 розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 березня 2024 року ухвалене у складі судді Харабадзе К.Ш., - ВСТАНОВИВ: В лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення аліментів на утримання дитини., в якому просила стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини у розмірі 20000 гривень щомісячно з моменту звернення до суду та до досягнення дитиною повноліття. В обгрунтування позову посилалась на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23.05.1995, який було розірвано рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.11.2023. У шлюбі народилася дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з матір`ю. Внаслідок повномасштабного вторгнення рф в Україну, з метою забезпечення життя та здоров`я доньки та забезпечення безпеки її існування 05.03.2022 позивачка разом з донькою, ОСОБА_4 виїхали за межі України та зараз проживають в Сполучених штатах Америки. З квітня 2022 відповідач матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, участі у вихованні дитини не приймає. На теперішній час позивач змушена сама утримувати та виховувати малолітню доньку і забезпечувати матеріальну складову їхнього життя, при тому, що позивачка з донькою на теперішній час проживають в США, як особи, які переховуються від війни. Позивачка несе значні витрати, пов`язані з орендою житла та необхідністю забезпечення життєвої діяльності доньки (забезпечення харчуванням, одягом, медичне обслуговування тощо). Відповідач не має постійного заробітку, а доходи його є мінливими та нерегулярними. Дитина знаходиться на території США, вартість проживання та утримання на території якої значно перевищує вартість проживання та утримання дитини на території України. Дитина має короткозорість, що вимагає періодичного медичного контролю, та щорічного придбання контактних лінз вартістю 2090 доларів США. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) гривень, з щорічною індексацією відповідно до закону, щомісячно, починаючи з 14.02.2024 та до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 гривень 20 копійок. Рішення обгрунтовано тим, що відповідач надав докази, що являється особою з інвалідністю довічно, його єдиним доходом зазначив пенсію, розмір якої складає 2520 гривень. Позивачкою не надано інших доказів щодо наявності іншого матеріального стану відповідача, його стану здоров`я, будь-яких доказів, які дають підстави встановити можливість відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини саме в тому розмірі, в якому просить позивачка, не було і заявлено жодних клопотань щодо витребування судом доказів у разі неможливості самостійно надати докази. Суд зазначив, що з огляду на наведене, надані сторонами докази, враховуючи рівний обов`язок батьків щодо утримання дитини, виходячи із зазначених у статті 3 ЦК України засад розумності, справедливості і добросовісності цивільного законодавства, визначений законодавством прожитковий мінімум у 2024 році на дітей віком від 6 до 18 років, суд вважав за необхідне частково задовольнити позов, стягнувши з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1600 гривень з щорічною індексацією відповідно до закону, щомісячно, вважаючи, що саме такий їх розмір є доведеним, співрозмірним з урахуванням мети аліментного зобов`язання. Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення в частині відмови скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги частково у розмірі 10 000 грн.. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що обгрунтовуючи розмір позовних вимог позивач надав належні, допустимі та достовірні докази, що підтверджують розмір витрат Позивача на утримання доньки, саме їх розмір і був підставою для визначення розміру аліментів, заявлених до стягнення. Так, до позовної заяви в якості доказів були надані: Договір оренди житла, в якому проживає Позивач та її з Відповідачем донька;д окументи, що підтверджують необхідність лікування дитини та вартість такого лікування; Скаржник також зазначив, що відзив на позов не підписаний КЕП Відповідача, направлений на адресу учасників процесу з невідомої електронної адреси, копія пенсійного посвідчення, як додаток до відзиву, на адресу Позивача та його представника надіслана не була, що свідчить про недопустимість та недостовірність наданих Відповідачем доказів. Крім того, при ухваленні оскаржуваного рішення судом 1-ї інстанції не були враховані і норми матеріального права, зокрема Закону України, статтею 17 якого визначено що «з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом». Скаржник наголосив, що судом не взято до уваги, що доказом доходів Відповідача є довідка про нарахування пенсії, а не пенсійне посвідчення. Відзиву на апеляційну скаргу до суду не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У відповідності до частин 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 травня 1995 року, який було розірвано рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08.11.2023. Сторони мають малолітню дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , яка проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 . Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. У ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 51 Конституції України встановлено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України). Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей визначається Сімейним кодексом України, що передбачено ч. 1 ст. 1 СК України. Правила, за якими визначається походження дитини, встановлені у главі 12 Розділу ІІІ СК України. Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ст. 150 СК України). Батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (до ст. 180 СК України). За приписами ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При визначенні розміру аліментів на утримання дитини суд виходить з матеріального становища кожної із сторін спору, а саме те, що неповнолітня дитина проживає разом з матір`ю, перебуває на її утриманні, тоді як відповідно до вимог сімейного законодавства діти мають право на отримання матеріальної допомоги з боку обох своїх батьків. Суд першої інстанції встановив, що позивач є особою працездатного віку, відповідач інвалідом 3 групи . Як роз`яснено у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Відповідно до ст. 183 СК України частка заробітку матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі (ч. 1 ст. 184 СК України). Згідно із ч.1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. У своїй позовній заяві позивачка просила стягнути аліменти на утримання дитини у розмірі 20 000 грн, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення дитиною повноліття. Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. Прожитковий мінімум у 2024 році на дітей віком від 6 до 18 років: з січня 3196 гривень. Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги обов`язок обох батьків утримувати до повноліття своїх дітей, беручи до уваги інвалідність відповідача та відсутність іншого доходу окрім пенсії, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання неповнолітньої дитини щомісячно у розмірі 1600 грн щомісячно і до досягнення дитиною повноліття. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Крім цього, суд критично оцінює посилання позивачки на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам позивачки. Так, за матеріалами справи встановлено, що доказів на підтвердження загального обсягу понесених щомісячних витрат на утримання дитини позивачкою не додано. Не містять матеріали справи і доказів на підтвердження розміру доходів, які отримує відповідач. Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, щодо не підписання відповідачем відзиву на позовну заяву електронним цифровим підписом, адже дані твердження не вплинули на правильність вирішення справи судом. При цьому суд апеляційної інстанції враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Інші доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви, зводяться до незгоди позивачки із розміром аліментів, визначених судовим рішенням, не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що вказане рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 383, 384 України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.. Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 25 березня 2024 року -залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 липня 2024 року. Головуючий О. Ю. Тичкова Судді Н.П.Пилипчук Ю.М.Мальований