Постанова 4805 № 278/3745/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/3745/23 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М. Категорія 62 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Талько О.Б., Трояновської Г.С. з участю секретаря судового засідання Антоневської В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №278/3745/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішенняЖитомирського районного суду Житомирської області від 21 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М. в с т а н о в и в: Позивач у серпні 2023 року звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила визнати за нею право власності на 1/12 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування позовних вимог зазначала, що після смерті її матері - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилася спадщина у вигляді частини трикімнатної квартири, розташованої в АДРЕСА_2 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності від 12.01.2008 року. Вказувала, що її мати проживала в квартирі АДРЕСА_1 до дня своєї смерті, де їй належала частка. За своє життя заповіту не залишила. Зазначала, що вона є дочкою померлої, тому має право на спадкування за законом. Її родинні стосунки з померлою матір`ю підтверджуються посвідкою про народження НОМЕР_1 від 29.05.1944 року, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 28.01.2020 року, копією свідоцтва про розірвання її шлюбу НОМЕР_2 від 11.11.1984 року. У зв`язку із розбіжностями в актових записах, що унеможливлювали в повній мірі підтвердження родинних відносин між нею та померлою, позивач змушена була звернутися до суду. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.12.2022 року встановлено юридичний факт, що вона є дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт. Новогуйвинське Житомирського району Житомирської області. Відповідачі у справі є також рідними дітьми померлої, які фактично прийняли спадщину після смерті матері, а тому останні на рівні з позивачем мають право на частину квартири, яка належала їх матері. Крім того звертає увагу, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , яка доводиться онукою померлої мати, приватизували вищезазначену квартиру в рівних частках по частині кожному. Вважає, що після смерті матері в спадок має перейти належна їй частина квартири, а враховуючи кількість спадкоємців за законом (троє дітей спадкодавця) ця спадкова частина має бути поділена порівну. Отже, кожний із спадкоємців за законом має успадкувати по 1/12 частині квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 . Зазначала, що спадщину після смерті матері в установлений строк прийняла, подавши відповідну заяву до Житомирської державної нотаріальної контори Житомирської області, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 07.02.2020 року (спадкова справа №66/2020). Вказувала, що бажає оформити свої спадкові права, однак в нотаріальній конторі цього зробити не може, оскільки не має правовстановлюючих документів на спірну квартиру, а відповідачі відмовились їх надати в добровільному порядку. У зв`язку з чим позивач змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 21 лютого 2024 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування скарги, зокрема зазначила, що вона позбавлена можливості оформити у нотаріальному порядку право на спадщину за законом на спадкове майно, яке належало її матері, а тому висновок суду про відмову у задоволенні позову є помилковим. Вказувала, що в якості доказу на підтвердження права власності на частину спадкової квартири нею надавалась копія Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 23.06.2023 року №336692051. Тому при відсутності правовстановлюючих документів на квартиру та не визнання її права на часку в майні з боку відповідачів, вона може захистити своє порушене право лише в судовому порядку. Посилання суду в своєму рішенні на відсутність відмови нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину на 1/12 спірної частини квартири вважає недоречним, враховуючи, що не потребують доказів факти, існування яких передбачено законом. Вказує, що у неї були відсутні законом передбачені підстави для звернення до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину, враховуючи відсутність правовстановлюючих документів. Вважає, що Житомирським районним судом при ухваленні оскаржуваного рішення застосовано надмірний формалізм, який підставою для відмови в задоволенні її позову вважав ненадання нею письмової відмови нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину, коли у неї відсутні правовстановлюючі документи на спадкову квартиру та право на її частку у спадковому майні не визнають відповідачі. Просила рішення суду першої інстанції скасувати, а її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідачі своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від позивача надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без її участі. За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із таких підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого повторно 07 лютого 2020 року виконавчим комітетом Новогуйвинської селищної ради Житомирського району Житомирської області (а.с.10). Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.12.2022 року встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт. Новогуйвинське Житомирського району Житомирської області (а.с.14-18). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших майнових реєстрів № 3366992051 від 23.06.2023 року, квартира АДРЕСА_3 , з 14.04.2008 року належить на праві приватної спільної сумісної власності по частки кожному: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.19-20). З копії спадкової справи, заведеної 07.02.2020 року Житомирською державною нотаріальною конторою Житомирської області, до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 вбачається, що ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_4 (а.с.55). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведена відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та не надано відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на відповідну частку квартири АДРЕСА_1 , тому відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх передчасністю. Такий висновок суду є вірним, виходячи з наступного. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України). Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою (частина перша статті 1285 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (частина перша статті 1297 ЦК України). Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1298 ЦК України). Відмовивши у позові суд першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, зазначив, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав за правилами позовного провадження. Встановивши обставини справи та оцінивши докази у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що звернення до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно за наявності умов для оформлення спадкових прав нотаріусом і відсутності відмови останнього у вчиненні відповідної нотаріальної дії, зокрема, щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, є передчасним, що є підставою відмови в позові. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 2-390/2006, від 21 лютого 2021 року в справі № 392/1213/17, від 12 січня 2023 року у справі №299/2447/21. 13 травня 2024 року від позивача надійшло клопотання про приєднання до апеляційної скарги копії постанови Житомирської державної нотаріальної контори у Житомирській області №853/02-31 від 10.04.2024 року про відмову нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину та копію листа Житомирської державної нотаріальної контори у Житомирській області №852/01-16 від 10.04.2024 року. Однак, подані стороною позивача докази не беруться судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вони отримані після ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі. Відповідно до положень ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно ч. 3 ст. 367 ЦПК України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Аналіз змісту даних норм дає підстави для висновку, що подання доказів учасником справи та їх прийняття судом можливе лише за умови існування цих доказів до ухвалення рішення у справі і у випадку порушення строків їх подання за наявності об`єктивних причин. Прийняття апеляційним судом доказів, які не існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, процесуальний закон не передбачає, оскільки таке очевидно та поза всяким розумним сумнівом буде суперечити меті апеляційного перегляду. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №908/1908/19, де Верховний Суд зазначив, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права щодо змагальності сторін, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (п.п.29-30 постанови). Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і на законність оскаржуваного рішення не впливають. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 21 лютого 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 04 липня 2024 року. Головуючий Судді