Постанова 4857 № 344/9854/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 344/9854/24 пров. № А/857/13788/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Затолочного В.С., суддів: Гудима Л.Я., Качмара В.Я., з участю секретаря судового засідання Єршової Ю.С., представників позивача Думенка В.В., Рибачука В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 травня 2024 року у справі № 344/9854/24 за адміністративним позовом Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області до Громадянина Федеративної Республіки ОСОБА_2 про затримання з метою забезпечення примусового видворення (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Мелешенко Л.В. в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області 23.05.2024 о 13:30 год.), - ВСТАНОВИВ: Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області (далі УДМС, позивач) звернулося з адміністративним позовом до Громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 (далі відповідач) про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на шість місяців. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 травня 2024 року адміністративний позов задоволено. Затримано Громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , з метою забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців. Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 перебував у пункті тимчасового перебування іноземців з 11 листопада 2023 року по 27 березня 2024 року та був звільнений на підставі рішення суду про скасування рішення про його затримання. З огляду на вказане, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області не мало підстав для повторного притягнення відповідача до адміністративної відповідальності та його затримання. Позивач станом на час розгляду справи апеляційним судом не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Сторони були належним чином, згідно положень частин першої та другої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте відповідач і його представник правом на участь у судовому засіданні не скористалися. Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. В судовому засіданні представники позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечували. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що 11 листопада 2023 року заступником начальника Тисменицького відділу У№ДМС в Івано-Франківській області прийнято рішення про примусове видворення відповідача з України. Ухвалою Ківецівського районного суду Волинської області від 06 грудня 2023 року по справі № 158/3747/23 адміністративний позов громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 до УДМС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення про примусове видворення за межі території України залишено без розгляду. Таким чином, станом на час вирішення справи, що розглядається, зазначене рішення про примусове видворення відповідача є чинним. 14 листопада 2023 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області у справі № 344/21397/23 прийнято рішення про затримання громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на 3 (три) місяці. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у справі № 344/2179/24 від 08 лютого 2024 року задоволено позов УДМС в Івано-Франківській області до громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 про продовження строку його затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на шість місяців. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2024 року по справі 344/2179/24 рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08 лютого 2024 року скасовано та ухвалено постанову, якою позов Управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області залишено без розгляду. 20 травня 2024 року громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 був затриманий в м. Івано-Франківську працівниками УДМС в Івано-Франківській області. 20 травня 2024 року відповідача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено штраф у розмірі 5100 грн. 20 травня 2024 року о 14 годині 38 хвилин громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 затримано у порядку частини другої статті 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції покликається на те, що відповідач самостійно покинути територію України відмовляється, а позивачем вживаються заходи щодо отримання фінансування для подальшої процедури його видворення за межі території України. Зазначає, що громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 є нелегальним мігрантом, поміщеним з метою забезпечення примусового видворення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, а процедура примусового видворення потребує додаткового часу, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 289 КАС України визначено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 4) зобов`язання внести заставу. Згідно положень частини одинадцятої статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але не більш як на вісімнадцять місяців. Згідно пункту «f» частини першої статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. Відповідно до підпунктів 2, 5 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі в`їзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року. Згідно пункту 14 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі Закон № 3773-VI) нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України. Відповідно до пункту 16 частини першої статті 1 Закону № 3773-VI паспортний документ іноземця це документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною. У частині третій статті 3 Закону № 3773-VI зазначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Згідно частини першої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України). У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш, як на 18 місяців. У відповідності до частин першої, третьої та четвертої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення не приймається стосовно іноземців та осіб без громадянства, підстави для примусового видворення яких виявлені в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон під час їх виїзду з України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України. Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою. У процесі розгляду справи не встановлено даних про те, що відповідач визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Оцінюючи доводи апелянта, колегія суддів зазначає, що такі не спростовують того факту, що відповідач тривалий час (з 2021 року) нелегально перебуває на території України і незважаючи на це знехтував своїм обов`язком щодо легалізації перебування на території держави. Більше того, будучи повідомленим про порушення законодавства письмово, не вчинив жодних дій для усунення наведених порушень, звернувшись до міграційних органів лише після ініціювання судових процедур щодо нього. Таким чином, у зв`язку з у зв`язку з умисним невиконанням рішення про примусове повернення та ризиком уникненням подальшого примусового видворення, існуванням ризику втечі іноземця, який тривалий період перебуває нелегально на території України, встановлено наявність законних підстав для ухвалення рішення про затримання відповідача, з метою забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, терміном на 6 (шість) місяців. Таким чином, на переконання колегії суддів, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на відсутність документів, що підтверджують законність перебування на території України, а також коштів, необхідних для добровільного залишення території України, що об`єктивно цьому перешкоджає. Також, немає жодного доказу, який би свідчив, що відповідач залишив країну свого національного походження у зв`язку з побоюванням стати жертвою переслідувань зі сторони екстреміських збройних формувань та не може користуватися захистом цієї країни і не може повернутися внаслідок зазначених побоювань. Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту. У статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950, ратифікованою Верховною Радою України 11 вересня 1997 року, задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції. Щодо доводів апелянта про те, що громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 перебував у пункті тимчасового перебування іноземців з 11 листопада 2023 року по 27 березня 2024 року та був звільнений на підставі рішення суду про скасування рішення про його затримання, колегія суддів зазначає, що таке покликання є помилковим, оскільки рішення про затримання (у справі № 344/2179/24) апеляційним судом не скасовано, в даній справі розглядався позов про продовження строку затримання, і оскільки такий поданий за 4 дні до закінчення затримання відповідача, колегія суддів залишила його без розгляду. Рішення ж про примусове видворення відповідача, як зазначалося вище, є чинним. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає. Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені апелянтом обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та скасуванню не підлягає. Згідно частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 травня 2024 року у справі № 344/9854/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення. Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 04.07.24