Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/3039/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/3039/22 пров. № СК-А/857/18371/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Кузьмича С.М., Ніколіна В.В. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі №380/3039/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії (головуючий суддя першої інстанції Брильовський Р.М., місце ухвалення м. Львів, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, дата складання повного тексту 11.05.2022),- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, у якому просить: визнати протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, а також не за цінами визначеними Збірником цін на військове майно речової служби доведених Тилом Міністерства оборони України телеграмою від 14.01.2020 № 341/5/7/62т. зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2020 Збірником цін на військове майно речової служби доведених Тилом Міністерства оборони України телеграмою від 14.01.2020 № 341/5/7/62т без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач у зв`язку із звільненням позивача не у повному обсязі виплатив компенсацію за неотримане речове майно, право не яке позивач набула у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби. У довідці № 17 від 30.11.2021 на виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна право на яке набула позивач при проходженні військової служби здійснено нарахування вартості речового майна пропорційно термінів його носіння, тим самим зменшивши розмір грошової компенсації за неотримане, під час служби, речове майно, а також у вказаному документі, всупереч встановленому Порядку № 178 застосовано при розрахунку компенсації ціни на речове майно станом не на 01.01.2019. Окрім того, ціни на предмети обмундирування зазначені у довідці 17 від 06.08.2021 не відповідають цінам станом на 01.01.2020. Також вказує, що при нарахуванні грошової компенсації за неотримане речове майно застосуванню підлягає Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок № 178, а не підзаконні акти, які звужують обсяг майнових прав військовослужбовця та суперечать вимогам зазначеного Закону. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Військово-медичного клінічного центру Західного регіону щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, а також не за цінами визначеними Збірником цін на військове майно речової служби доведених Тилом Міністерства оборони України телеграмою від 14.01.2020 № 341/5/7/62т. Зобов`язано Військово-медичний клінічний центр Західного регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно за цінами предметів речового майна визначеними станом на 01.01.2020 Збірником цін на військове майно речової служби доведених Тилом Міністерства оборони України телеграмою від 14.01.2020 № 341/5/7/62т без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що позивачці довідка була складена з урахуванням пропорційності часу який минув з настання права на отримання речового майна до виключення зі списків військової частини. Без застосування пропорції часу, що минув з дня виключення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу військової частини, мають право військовослужбовці під час звільнення в запас або у відставку з правом носіння військової форми одягу, що не було отримане під час проходження служби в повному обсязі. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 )' (по особовому складу) від 19.11.2020 № 43-РС солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі п. «г» (у зв`язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», та наказом від 27.11.2020 № 228 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Військово-медичного клінічного центру Західного регіону з 29.11.2020. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2021 залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2021 у справі №380/1790/21 Військово-медичним клінічним центром Західного регіону нараховано та 28.12.2021 виплачено ОСОБА_2 компенсацію за неотримане речове майно належну у зв`язку із звільненням з військової служби, що підтверджується листуванням за адвокатськими запитами та випискою по картці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зарахування коштів у сумі 13 570,90 грн. із утриманням військового збору 1,5% із нарахованої суми компенсації у розмірі 13 777,57 грн. Із наданої Військово-медичним клінічним центром Західного регіону довідки № 17 від 30.11.2021 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням вбачається, що компенсацію нараховано не у повному обсязі, а також не за цінами станом на 01.01.2020 року. У довідці № 17 від 30.11.2021 про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 здійснено нарахування вартості речового майна пропорційно термінів його носіння до дати звільнення, тим самим зменшивши розмір грошової компенсації за неотримане під час служби речове майно відповідно до його вартості, а також не за цінами, визначеними Збірником цін на військове майно речової служби доведених Тилом Міністерства оборони України телеграмою від 14.01.2020 № 341/5/7/62т, яким визначено вартість предметів обмундирування для визначення розміру компенсації за речове майно при звільненні військовослужбовців у 2020, році і порівнюючи ціни на предмети обмундирування зазначені у довідці № 17 від 30.11.2021 на виплату ОСОБА_1 . Позивач вважаючи, що отримала компенсацію за неотримане речове майно не у повному обсязі не за цінами станом на 01.01.2020 звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституцій України). Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі Закон № 2011-ХІІ). Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Абзацом 2 п. 1 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби Безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. 22.03.2016 набув чинності Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - Порядок №178). Відповідно до пунктів 2-3 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Відповідно до п.4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п.5 Порядку №178). Таким чином, у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Судом при порівнянні цін на предмети обмундирування зазначені у довідці №17 на виплату позивачу при звільненні компенсації за неотримане речове майно, встановлено невідповідність цін станом на 01.01.2020. Таким чином, розрахунок проведений відповідачем не у відповідності з п.5 Порядку №178, згідно з яким довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком. У п. 54 постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16 суд виклав правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах зазначивши, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату. Аналогічні висновки міститься в постанові Верховного Суду від 23.08.2019 по справі №2040/7697/18 та в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 по справі №809/1488/16. Разом з тим, згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини у п.36 по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються, для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року). Колегія суддів зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29). Відповідно ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які ґрунтуються на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військово-медичного клінічного центру Західного регіону залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 травня 2022 року у справі №380/3039/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді С. М. Кузьмич В. В. Ніколін