Постанова 4857 № 380/23235/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/23235/23 пров. № А/857/3154/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року (головуючий суддя Морська Г.М., м. Львів) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 30546,58 грн з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року позов задоволено частково. Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 3222 (три тисячі двісті двадцять дві) грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 та ОСОБА_1 оскаржили його в апеляційному порядку. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26.01.2024р приняте не відповідно до норм матеріального права, при недотримані норм процесуального права, суд безпідставно дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування та стягнення середнього заробітку у сумі 3 222 грн 00 коп. Суд не провів належних розрахунків та не врахував неспівмірності заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, згідно усталеної судової практики, а тому підлягає зміненню в частині належної до стягнення з суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі - 32 369,58 гривень, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44. Військова частина НОМЕР_1 в апеляційній скарзі зазначає, що позивача звільнено з військової служби 21.09.2018 року. В той же час, позивач звернувся до суду з позовом та до військової частини НОМЕР_1 не звертався. Наведені обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 року. у справі №380/15160/21, а тому не підлягають доказуванню в силу ч.4 ст.78 КАС України. Отже, здійснений військовою частиною НОМЕР_1 розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення і протягом подальших трьох років позивач не здійснював жодних дій. Таким чином викладені вище обставини свідчать, що спір виник більш ніж через три роки після звільнення позивача. Отже оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України відсутні. У поданому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 військова частина просила у її задоволенні відмовити. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , на посаді хіміка відділення радіаційної, хімічної, біологічної розвідки взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 21.09.2018 №205 ОСОБА_1 виключено із списку особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі №380/15160/21 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним не нарахування та невиплату військовою частиною НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 14.04.2016 року по 28.02.2018 року. Зобов`язано - військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільнені в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення з урахуванням попереднього терміну служби з 23.12.2002 року по 19.07.2011 рік, з урахуванням вже виплачених сум. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. На виконання зазначено рішення позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення та одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 32369,58 грн, що підтверджується випискою банку по картковому рахунку ОСОБА_1 . Постановляючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. 19.07.2022 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду в постанові в справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Як вірно зауважив суд першої інсиаеції, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.10.2022 у справі №380/15160/21 покладено зобов`язання на військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 14.04.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін, одноразову грошову допомогу при звільнені в розмірі 50 % та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2018 рік. Згідно банківської виписки АТ «Ощадбанк» відповідачем нараховано та вплачено індексацію грошового забезпечення у сумі 32369,58 грн, розрахованої на виконання зазначеного рішення суду. Розглядаючи спір, судом першої інстанції вірно враховано, що у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила таке: Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Суд першої інстанції правильно зазначив, що звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц». Також, Верховний Суд у постанові від 02.02.2023 у справі № 460/10582/21 щодо аналогічних правовідносин зазначив наступне: «…Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має брати до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116, 117 КЗпП України. На такому підході до досягнення зазначеної мети наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду…». Обчислюючи суму середнього заробітку за затримки розрахунку при звільненні, судом першої інстанції правильно враховано, що правила обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначені Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При цьому, п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо). Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.11.2023 грошове забезпечення ОСОБА_1 за липень 2018 8215,59 грн., за серпень 2018 8215,59 грн. Середньоденне грошове забезпечення становить (8215,59 + 8215,59) / 62 = 265,02 грн. Суд першої інстанції встановив, що період затримки виплати з 22.09.2018 (наступний день після звільнення) по 22.09.2023 (день, що передує виплаті) складає 1827 дні. У зв`язку з чим, розмір середнього заробітку за час затримки військовою частиною НОМЕР_1 розрахунку при звільненні ОСОБА_1 становить 484189,77 грн (265,02 грн х 1827 календарні дні ). Також, судом першої інстанції враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. У зв`язку із цим, враховуючи, що відповідачем порушені строки виплати індексації у розмірі 32369,58 грн, а розрахований розмір середнього заробітку складає 484189,77 грн, що є непропорційним до розміру невиплаченої суми, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, з врахуванням принципу співмірності та порядку визначення істотності частки заборгованості при звільненні, який викладений в постанові Верховного Суду від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені складає: 32369,58 грн (сума індексації грошового забезпечення яка виплачена позивачу за рішенням суду) / 484189,77 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні) х 100 = 6,68 %. Судом враховано, що 19.07.2022 діє редакція статті 117 КЗпП України, якою передбачено, що роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (6,68 %) становить: 265,02 грн. (середня заробітна плата за один день) х 6,68 % х 182 календарні дні (шість місяців) = 3222,00 грн. Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1, ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 січня 2024 року у справі №380/23235/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула