Постанова 4855 № 580/11911/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/11911/23 Суддя (судді) першої інстанції: Гайдаш В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Грибан І.О. судді: Беспалов О.О. Ключкович В.Ю. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- У С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 31.08.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року; - зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 31.08.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року та березень 2018 року; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 31.08.2019 у фіксованій величині 4426,48 грн у місяць; - зобов`язати відповідача донарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з 01.03.2018 по 31.08.2019 у фіксованій величині 4426,48 грн у місяць; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 31.08.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 31.08.2016 по 31.08.2019; - зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 31.08.2016 по 31.08.2019 включно відповідно до Закону України від 3 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» та 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум; - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, відповідач вказував на: порушення, визначеного ст.122 КАС України та ст. 233 КЗпП України, строку звернення позивача з даним позовом до суду; неналежність відповідача в справі; втручання суду у дискреційні повноваження відповідача. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 03 травня 2024 року. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року справу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України. На підставі наказу командира НОМЕР_2 окремого мотопіхотного батальйону від 30.08.2019 року №139-рс звільнений з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строку контракту, та згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_1 ) від 31.08.2019 №248 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При звільненні в/ч НОМЕР_3 ( НОМЕР_1 )проведено розрахунок та виплату належних позивачу на день звільнення сум: допомога на оздоровлення за 2019, премію 130% за особовий внесок у загальні результати служби, щомісячну надбавку за особливості проходження служби, компенсацію за неотримане речове майно. Позивач зазначає, що йому було нараховано, але не виплачено у день звільнення індексацію грошового забезпечення за період з 31.08.2016 по 31.08.2019. У вересні 2023 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. Листом від 02.10.2023 за №5707 відповідач повідомив про відсутність підстав до виплати індексації грошового забезпечення за вказаний період. Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. Отже, оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Надаючи правову оцінку обставинам справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Як зазначалося вище, позивач звільнився з військової служби в серпні 2019 року. На день звільнення спір про нараховані та виплачені суми між ним та відповідачем був відсутній. 11.12.2023 року позивачем подано до суду даний адміністративний позов. В заяві про поновлення строк звернення до суду представником позивача зазначено, що позивачем не було отримано письмового повідомлення про належні до виплати при звільненні суми, а саме щодо індексації грошового забезпечення тому він не був обізнаний про порушене право, а до 19.07.2022 відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, вирішення в судовому порядку спору про стягнення сум заробітної плати не було обмежено будь-яким строком. Суд першої інстанції, відкриваючи провадження в справі на вказані обставини увагу не звернув та не надав оцінки клопотанню позивача про поновлення строку звернення до суду, як і залишив поза увагою доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення з даними вимогами до суду. В свою чергу, апелянт в апеляційній скарзі, як на підставу скасування судового рішення посилається на порушення судом норм процесуального права, в тому числі і в частині не дотримання вимог ст.122,123 КАС України. З урахуванням зазначених доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на таке. Відповідно до частин першої, другої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Сстаття 6 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. За змістом статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За визначенням, наведеним у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Колегія суддів звертає увагу, що розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об`єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів). Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. Суд звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України. Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень. Так, Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).» Таким чином, шляхом внесенням до ст. 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати. Отже, ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України передбачає загальний строк для звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору, а ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України загальний строк для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. З аналізу зазначених вище законодавчих норм убачається, що у випадку, коли особа вважає, що її права під час прийняття на публічну службу, проходження чи звільнення з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку. Зазначений у ч.2 ст.233 КЗпП України строк є присічним для зазначеної категорії спорів. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору в даній справі є невиплата позивачу під час проходження військової служби щомісячної індексації грошового забезпечення за період 31.08.2016 по 31.08.2019 в належному розмірі. При щомісячному отримання позивачем грошового забезпечення за весь спірний період, останній повинен був знати про розмір виплаченого йому щомісячно грошового забезпечення, про складові такого грошового забезпечення, в тому числі щодо нарахованої чи не нарахованої індексації такого грошового забезпечення та. Тобто, про розмір належних сум грошового забезпечення позивач мав знати щоразу при його отриманні, а щодо остаточного розрахунку на день звільнення відповідно до грошового атестату, тобто в серпні 2019 року. Водночас позовну заяву ( підписану представником) до суду подано лише 11.12.2023 року. Разом з тим, доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення дій щодо звернення до суду з позовом за захистом порушеного права, протягом установленого законом строку, позивачем суду не наведено. Суд враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що реалізація Позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб Відповідача. Щодо доводів позивача, що до 19.07.2022 року вирішення таких спорів в судовому порядку не було обмежено строком, суд звертає увагу, що з урахування внесених до ст.233 КЗпП змін (перебіг строку розпочався з 20.07.2022 року), строк звернення з даним позовом до суду закінчився 19.10.2022року, а позов подано 11.12.2023р.- більше ні через рік, тобто з невиправданим зволіканням. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що наведені позивачем обставини не можуть свідчити про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду. Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України. Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Відповідно до вимог ст.319 КАС України судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно 240 цього Кодексу. Враховуючи, що позивачем строку звернення до суду з даними позовними вимогами пропущено без поважних причин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовна заява - залишенню без розгляду. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 14,122,123, 240, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 382 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя І.О. Грибан Судді О.О. Беспалов В.Ю. Ключкович (повний текст постанови складено 03.07.2024р.)