Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/32153/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/32153/23 пров. № А/857/6281/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Ніколіна В.В., суддів Гінди О.М., Гудима Л.Я., за участі секретаря судового засідання Гриньків І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року про залишення заяви без розгляду (суддя Смокович В.І., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування фінансових санкцій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у жовтні 2023 року звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби України у Волинській області, в якій просив: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 серпня 2023 року №00110150705 та №00110160705; визнати протиправним та скасування рішення про застосування фінансових санкцій від 07 серпня 2023 року №000653-09. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проведена працівниками ГУ ДПС у Волинській області 28 липня 2023 року фактична перевірка є незаконною, зі змісту наказу від 28.07.2023 №1554-п не вбачається, яку саме інформацію про порушення позивачем, як платником податків, вимог законодавства, що підпадають під предмет фактичної перевірки, отримало ГУ ДПС у Волинській області, що стало у подальшому підставою для прийняття вищезазначеного наказу. Щодо незабезпечення створення та видачу покупцю розрахункових документів встановленої форми та змісту зазначає, що ним, як суб`єктом господарювання, здійснювався продаж підакцизних товарів як з марками акцизного податку нового, так і старого зразка, а тому певні фіскальні чеки могли не містити реквізиту цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку, оскільки сама марка акцизного податку (старого зразка) його не містила. Щодо невідповідності готівкових та безготівкових коштів відомостям, які зазначені в денному звіті реєстраторів розрахункових операцій, вказує на те, що готівкові кошти в сумі 2400 грн, які знаходились на місці проведення розрахунків, не були отримані в результаті продажу підакцизних товарів, а тому жодного порушення суб`єктом господарювання допущено не було. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 07 вересня 2023 року №00110150705, від 07 вересня 2023 року №00110160705 та рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 07 вересня 2023 року №000653-09 про застосування фінансових санкцій. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року заяви представників ОСОБА_1 , адвокатів Симчука Н.В. та Полетила П.С. про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн. в адміністративній справі № 140/32153/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень залишено без розгляду. Не погодившись з постановленою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що заяву про стягнення судових витрат особа має подати до прийняття судового рішення, однак докази, що підтверджують конкретний розмір судових витрат, можуть бути подані особою протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Вказує, що сторона позивача зробила відповідну заяву про часовий проміжок подачі документів, які підтверджують понесення витрат на правову допомогу і надалі такі докази в строк про який було зроблено відповідну заяву , протягом 5 днів після ухвалення рішення у справі. Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а ухвалу суд першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вирішений в ухваленому судом рішенні 13 лютого 2024 року. Порядок та підстави для винесення додаткового судового рішення врегульовані статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України). Так, відповідно до частини першої вказаної статті суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Вказаний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Згідно із частиною третьою статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Частиною четвертою статті 252 КАС України передбачено, що про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16. Відповідно до частини третьої статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Таким чином, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Серед іншого, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143 КАС України); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням (суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143 КАС України); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252 КАС України). У таких випадках суд виносить додаткове рішення у порядку, визначеному статтею 252 КАС України. Стосовно покликань апелянта на те, що в позовній заяві представником позивача було вказано, що документи, які підтверджують понесення витрат на професійну правову (правничу) допомогу будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Колегія суддів зазначає. що при цьому представниками позивача не наведено поважних причин, які зумовили неможливість подання таких доказів до розгляду справи по суті. Водночас заяви про ухвалення додаткового рішення суду від 16.02.2024 теж не містять таких доказів. Представниками позивача не зазначено поважних причин, що перешкоджали подати до суду докази на підтвердження понесених ними судових витрат до закінчення розгляду справи по суті. Таким чином, заявники у поданих ними заявах не наводять жодного обґрунтування наявності поважних причин щодо не можливості вчасно подати суду документи на підтвердження понесених судових витрат до вирішення справи по суті. Між тим, справа слухалась впродовж тривалого часу та представник позивача неодноразово звертався до суду з різними процесуальними заявами/клопотаннями. В свою чергу, за змістом пункту третього частини першої статті 252 КАС України, суд постановляє ухвалу про винесення додаткового судового рішення у тому випадку, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Як випливає з матеріалів справи, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2024 року відмовлено у стягненні з бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області на користь ФОП ОСОБА_1 витрат на правову (правничу) допомогу в розмірі 20000,00 грн. (абзац 2 аркуш справи 17 рішення суду від 13 лютого 2024 року у справі №140/32153/23). Як встановлено вказаним судовим рішенням, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суду надано такі документи: договір про надання правової допомоги від 21 вересня 2023 року, додаток до договору №1 від 21 вересня 2023 року (а.с. 124 - 126). Відповідно до пункту 7.1. додатка до договору №1 від 21 вересня 2023 року Клієнт сплачує гонорар в розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень в строк до 31 жовтня 2023 року. Таким чином, у даному випадку виходячи із умов договору та на підставі додатка до договору №1 від 21 вересня 2023 року, позивач уже мав здійснити оплату витрат на правову допомогу. Апеляційний суд погоджується, що спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав вирішений в ухваленому судом рішенні 13 лютого 2024 року. Разом з тим, слід зазначити, у постанові від 12.08.2020 у справі № 340/2449/19 Верховний Суд дійшов висновку, що з огляду на приписи частини третьої статті 143 КАС України, докази на підтвердження судових витрат можуть бути подані після закінчення судових дебатів та ухвалення рішення лише за наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі таких доказів до закінчення судових дебатів. При цьому суд враховує, що у разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, докази судових витрат за загальним правилом мають бути надані до вирішення справи по суті. Апеляційний суд резюмує, що оскільки заявниками не доведено наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі доказів судових витрат до вирішення справи по суті, а тому ними не дотримано вимоги частини сьомої статті 139 КАС і частини третьої статті 143 КАС України, а саме не своєчасно подано докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат, відтак заяви представників позивача про розподіл судових витрат на правову допомогу підлягали залишенню без розгляду судом першої інстанції. Позивачем не було доведено наявності поважних причин, які зумовили неможливість подачі доказів судових витрат до вирішення справи по суті, отже суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для винесення додаткового судового рішення у даній справі. Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року про залишення заяви без розгляду у справі №140/32153/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим Повне судове рішення складено 02.07.24