Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/4110/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4110/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало Павло Ігорович Суддя-доповідач - Моніч Б.С. 02 липня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Кузьмишина В.М. Залімського І. Г. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просив: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у призначенні пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи у ФГ "РОСТОК" з 22.12.1994 по 13.02.2022 включно; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 13.02.2022. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач протиправно йому відмовив у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та не зарахував період роботи з 22.12.1994 через відсутність довідки про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.06.2022 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення від 12 квітня 2022 року за № 025750006832 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди його роботи: січень-вересень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, лютий 2016 року, квітень-грудень 2016 року, лютий-березень 2017 року, травень 2017 року, і з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". В решті позовних вимог відмовлено. ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Суд встановив, що 04.04.2022 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". До заяви позивач додав необхідні документи, в тому числі трудову книжку серії НОМЕР_1 , диплом серії НОМЕР_2 від 27.04.1984, копію наказу ФГ "РОСТОК" від 21.12.1994 № 1, копію довідки АБ № 644240 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Рішенням від 12.04.2022 № 025750006832 пенсійний орган відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, оскільки страховий стаж позивача складає 23 роки 06 місяців 22 дні. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 22.12.1994 через відсутність довідки про сплату внесків до Пенсійного фонду на заявника. Листом від 28.04.2022 за № 0200-0220-8/24651 відповідач повідомив позивача, що за результатами розгляду його заяви прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки відсутній необхідний страховий стаж. Позивач, вважаючи такі дії пенсійного органу протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що страховий стаж, набутий до 01.01.2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком № 637, а страховий стаж, набутий після 01.01.2004, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Суд дійшов висновку про передчасність доводів пенсійного органу щодо неможливості зарахування періоду роботи позивача до 31.01.2003, оскільки оцінку вказаним вище обставинам відповідач не надав та у своєму рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком не навів, які конкретно періоди роботи позивача з 22.12.1994 не зараховано до страхового стажу позивача, і чому саме (з яких саме підстав). Отже, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 22.12.1994 по 31.01.2003, відповідач діяв формально та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Проаналізувавши довідку з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 по індивідуальним відомостям про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2003 року по 2021 рік, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача таких періодів роботи: з 01.02.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2008, з 01.07.2010 по 31.12.2011, з 03.01.2012 по 31.12.2012, з 01.01.2014 по 31.12.2015, з 01.01.2020 по 31.12.2021, оскільки відповідно до довідки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 по індивідуальним відомостям про застраховану особу ОСОБА_1 у ці періоди сплачувалися страхові внески за позивача. Щодо періодів роботи з 22.12.1994 по 31.01.2003, з 01.01.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2003, з 01.01.2016 по 31.12.2019, з 01.01.2022 по 13.02.2022, суд зазначив, що за вказані періоди ФГ "РОСТОК" не сплачувало страхові внески за позивача ОСОБА_1 , хоча відповідальність за сплату страхових внесків у зазначені періоди покладалася саме на позивача, однак позивач не пояснив і не надав пенсійному органу та суду жодних документів щодо сплати страхових внесків за ці періоди. Суд дійшов висновку про можливість зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи - січень-вересень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, лютий 2016 року, квітень-грудень 2016 року, лютий-березень 2017 року, травень 2017 року, оскільки у ці періоди за позивача сплачено страхові внески, що підтверджується належними доказами. Щодо усіх інших спірних періодів роботи, суд зазначив, що питання про їх зарахування до страхового стажу позивача має бути предметом повторної перевірки відповідача з урахуванням правової оцінки, наданої у судовому рішенні, адже суд не може виконувати за пенсійний орган його дискреційні повноваження. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника. Відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 22.12.1994 по 13.02.2022 у ФГ "РОСТОК" не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії. Обов`язок свочасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому вказав на її необґрунтованість та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Згідно вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), який набрав чинності з 01.01.2004. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року не менше 29 років. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV). Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі Порядок № 22-1). Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника. За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі. Як встановлено судом, 04.04.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Серед іншого, до своєї заяви позивач додав трудову книжку серії НОМЕР_1 від 19.06.1985 з метою підтвердження страхового стажу. За результатами розгляду заяви позивача відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Підставою для такого рішення став висновок про відсутність у позивача достатнього страхового стажу, а саме 29 років. Відповідач зазначив, що підтверджений стаж роботи позивача становить 23 роки 06 місяців 22 дні. До страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 22.12.1994, оскільки відсутня довідка про сплату внесків до Пенсійного фонду на заявника. При цьому у своєму рішенні пенсійний орган не зазначив, які конкретно періоди були зараховані до страхового стажу позивача з 22.12.1994, а які ні. Лише у відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача зараховані періоди: з 01.02.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2008, з 01.07.2010 по 31.12.2011, з 03.01.2012 по 31.12.2012, з 01.01.2014 по 31.12.2015, з 01.01.2020 по 31.12.2021, та не зараховані - з 22.12.1994 по 31.01.2003, з 01.01.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2003, з 01.01.2016 по 31.12.2019, з 01.01.2022 по 13.02.2022 у зв`язку з відсутністю даних персоніфікованого обліку та сплати страхових внесків за ці періоди. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Як встановлено судом, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи, зокрема, з 22.12.1994 по 31.01.2003, тобто період до впровадження персоніфікованого обліку. Водночас згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637). Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення. Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що страховий стаж, набутий до 01.01.2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком № 637, а страховий стаж, набутий після 01.01.2004, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до запису №7 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач прийнятий головою фермерського господарства "РОСТОК" з 22.12.1994, що додатково підтверджується наказом ФГ "РОСТОК" № 1 від 21.12.1994. Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність доводів відповідача щодо неможливості зарахування періоду роботи позивача до 31.01.2003, оскільки оцінку вказаним вище обставинам відповідач не надав та у своєму рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком не навів, які конкретно періоди роботи позивача з 22.12.1994 не зараховано до страхового стажу позивача, і чому саме (з яких саме підстав). Таким чином, відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду роботи з 22.12.1994 по 31.01.2003, відповідач діяв формально та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Щодо інших спірних періодів роботи позивача, які не були зараховані до його страхового стажу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон № 2464-VI) платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. Відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Як вже зазначалося, законодавцем визначено дві обов`язкові умови для включення стажу роботи особи, набутого після 01.01.2004, до страхового стажу, а саме: 1) особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; 2) сплата страхових внесків у сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. При цьому даними, за якими територіальними органами Пенсійного фонду України обчислюється страховий внесок, зокрема й щодо сплати страхових внесків, є дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Оскільки відповідно до наявної в матеріалах справи довідки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 по індивідуальним відомостям про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 2003 року по 2021 рік у періоди з 01.02.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2008, з 01.07.2010 по 31.12.2011, з 03.01.2012 по 31.12.2012, з 01.01.2014 по 31.12.2015, з 01.01.2020 по 31.12.2021 сплачувалися страхові внески за позивача, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку щодо наявності підстав для зарахування до страхового стажу позивача таких періодів роботи. Щодо не зарахованих відповідачем до страхового стажу періодів роботи - з 22.12.1994 по 31.01.2003, з 01.01.2009 по 30.06.2010, з 01.01.2013 по 31.12.2003, з 01.01.2016 по 31.12.2019, з 01.01.2022 по 13.02.2022, колегія суддів зазначає таке. З довідки за формою ОК-7 вбачається, що за вказані періоди ФГ "РОСТОК" не сплачувало страхові внески за позивача ОСОБА_1 . Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно із статтею 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до статті 106 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів. Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Колегія суддів не заперечує доводи апеляційної скарги стосовно того, що особа, яка звернулась за призначенням пенсії, не має відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу певних періодів роботи такої особи. Разом з тим, колегія суддів враховує, що позивач ОСОБА_1 є головою-засновником та власником підприємства-страхувальника ФГ "РОСТОК". В період, що є спірним, економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні регулювались Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 р. № 2009-ХІІ, який втратив чинність 29.07.2003 р. (далі Закон № 2009-ХІІ). Статтею 28 Закону № 2009-ХІІ визначалось, що час роботи в селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці і документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування. Відповідно до статті 2 Закону № 2009-ХІІ селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. Таким чином, підтвердження стажу роботи в селянському (фермерському) господарстві в спірний період має здійснюватися відомостями трудової книжки та документами, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування. 01.08.2003р. набрав чинності Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року № 973-IV, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Відповідно до ст.34 Закону № 973-IV передбачено, що члени фермерського господарства і особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню в порядку, встановленому законом. Фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до страхового стажу за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Членам фермерського господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу). Отже з норм ст.28 Закону № 2009-ХІІ та ст.34 Закону № 973-IV вбачається, що даними нормами закріплено обов`язок, а не право, селянського (фермерського) господарства сплачувати за осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом) внески (збір) на соціальне страхування. Вказаними Законами передбачено, що селянське фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Отже відповідальність за своєчасну сплату внесків (збір) на соціальне страхування за осіб, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом) покладається на голову фермерського господарства (засновника або іншу визначену Статутом особу). За змістом статті 8 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону № 2464-VI посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за: порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску; неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності (відомостей) про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку); подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених цим Законом. Таким чином, саме позивач був відповідальною особою підприємства за своєчасне та у повному обсязі подання та оприлюднення фінансової звітності, звітності (відомостей) про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку), а також за нарахування та сплату єдиного внеску. Отже, відповідальність за своєчасну сплату внесків (збір) на соціальне страхування за спірні періоди покладено на позивача, як на голову фермерського господарства, а тому колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача, що працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, оскільки в даному випадку саме позивач, як голова СФГ і мав забезпечити сплату страхових внесків. Проте позивач не пояснив і не надав пенсійному органу та суду жодних документів щодо сплати страхових внесків за ці періоди, хоча це безпосередньо впливає на вирішення питання про можливість їх зарахування до страхового стажу позивача. Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 3 Порядку № 637 для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. В матеріалах справи наявні довідка Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо сплати добровільних внесків по ОСОБА_1 за 2013 рік, а також довідка Головного управління ДПС у Вінницькій області про надання інформації про сплату єдиного соціального внеску у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності ОСОБА_1 за період 2013 по 2018 рр, відповідно до яких позивачем добровільно сплачено ЄСВ у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та ЄСВ для осіб, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, в такі періоди: січень-вересень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, лютий 2016 року, квітень-грудень 2016 року, лютий-березень 2017 року, травень 2017 року. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо можливості зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи - січень-вересень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, лютий 2016 року, квітень-грудень 2016 року, лютий-березень 2017 року, травень 2017 року, оскільки у ці періоди за позивача сплачено страхові внески. При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що питання про зарахування до страхового стажу позивача інших спірних періодів роботи має бути предметом повторної перевірки відповідача з урахуванням правової оцінки, наданої у судовому рішенні, адже суд не може підміняти пенсійний орган та виконувати за нього його ж дискреційні повноваження, перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не була надана оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії. Враховуючи зазначене вище, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом № 1058 та Порядком № 22-1, і без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем як суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності стосовно належного розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії, а прийняте ним відповідачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами пенсійним законодавством, умов для прийняття рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, якими регулюються спірні відносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що задля належного способу захисту прав позивача слід визнати протиправним та скасувати рішення від 12 квітня 2022 року за № 025750006832 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 наступні періоди його роботи: січень-вересень 2013 року, жовтень-грудень 2013 року, лютий 2016 року, квітень-грудень 2016 року, лютий-березень 2017 року, травень 2017 року, і з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається. VII. ВИСНОВКИ СУДУ З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з частиною 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Кузьмишин В.М. Залімський І. Г.