Постанова 4801 № 127/14607/24

Справа № 127/14607/24 Провадження № 22-ц/801/1506/2024 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2024 рокуСправа № 127/14607/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В., розглянувши матеріали цивільної справи № 127/14607/24 у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2024року, постановлену за головування судді Федчишена С. А.,- встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_2 . 06.05.2024року ОСОБА_2 подала до суду заяву, у якій зазначила, що вона сумлінно виконує обов`язки матері від народження дитини у тому числі щодо його матеріального утримання і по можливості надає грошові кошти на утримання сина. Також, додатково витрачає гроші на оплату необхідних дитині гаджетів та надає по необхідності кошти на власні потреби. В зв`язку з невеликим розміром заробітку та наявністю рядом хвороб, боржник вказала, що приймає участь у вихованні та придбанні необхідного для сина у межах своєї заробітної плати. Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2024 року відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини з ОСОБА_2 . Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу посилаючись на порушення норм процесуального права, в апеляційній скарзі просить її скасувати та направити справу для подальшого розгляду в суд першої інстанції. 20 червня 2024 року на адресу Вінницького апеляційного суду надійшов відзив від боржника ОСОБА_2 в якому остання просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги і залишити ухвалу суду першої інстанції без змін . У відповідності до вимог статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, в тому числі про передачу справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться, а розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами - частина 13 статті 7 ЦПК України. Перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом ч. 1ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У п.1ч.2,ч.3ст.19ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, зокрема, у порядку , наказного провадження. Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. Згідно із ч. ч. 1, 2ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Відповідно до п. 4 ч. 1ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб. У ч. 2ст. 51 Конституції України, ч. 1ст. 180 СК України закріплено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч. 3ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч. 5ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину однієї чверті, на двох дітей однієї третини, на трьох і більше дітей половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на одержання аліментів на дитину має право той з батьків, з ким проживає дитина, від того з батьків, який ухиляється від виконання батьківських обов`язків. У п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року №14Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження зазначено, що наявність спору про право, яке є підставою для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу, вирішується суддею у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги. Крім того, мають ураховуватися обставини, якщо із доданих документів вбачається, що боржник заперечує, не визнає або оспорює свій обов`язок перед заявником. Така вимога може бути вирішена лише у позовному провадженні. Із системного аналізу вказаних вище норм вбачається, що для застосування наказного провадження необхідно, щоб вимоги заявника були безспірними і документально підтверджені, тобто такі, що випливають із повністю визначених та неоспорюваних цивільно-правових відносин. Враховуючи, що із документів доданих заявником і боржником, встановлені обставини про те, що боржник заперечує право вимоги заявника про стягнення з неї аліментів на утримання дитини, відсутність підстав вважати, що ОСОБА_2 як мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків, слід дійти висновку, у даному випадку заявлені ОСОБА_1 вимоги не є безспірними та беззаперечними, а наведені нею обставини можуть бути з`ясовані лише в ході розгляду справи в порядку позовного провадження. За змістом п. 8 ч. 1ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу. Відповідно до ч. 2ст. 167 ЦПК України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 необхідно відмовити. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийняті до уваги. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргуслід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 21 травня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко М.В. Матківська