Ухвала ККС ВС № 1-773/2009

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2024 року м. Київ справа № 1-773/2009 провадження № 51-1740км23 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючої ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року. Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. Дніпровський районний суд м. Києва ухвалою від 03 березня 2023 року відмовив адвокату ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 у задоволенні клопотання про зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві) на виконання виконавчого листа Дніпровського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2009 року № 1-773 про конфіскацію майна, належного батькові ОСОБА_6 -ОСОБА_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_6 через свого представника - адвоката ОСОБА_8 оскаржила його в апеляційному порядку.

3. Київський апеляційний суд ухвалою від 14 серпня 2023 року відмовив адвокату ОСОБА_8 в задоволенні клопотання про зняття арешту з майна, накладеного в ході виконання виконавчого провадження, та залишив без змін ухвалу місцевого суду. Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Твердить, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовивши в задоволенні клопотання про зняття арешту з майна, допустили істотне порушення процесуальних норм і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Наголошує, що суди залишили поза увагою ту обставину, що ОСОБА_6 на момент подання до суду в її інтересах клопотання про зняття арешту з невизначеного майна її померлого батька ОСОБА_9 не була власницею 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка до теперішнього часу зареєстрована на праві власності за ОСОБА_9 . Дотепер ОСОБА_6 має статус спадкоємиці першої черги спадкоємців за законом. Зауважує, що звернення до суду з клопотанням про зняття арешту, накладеного ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві на виконання вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 03 липня 2009 року в частині конфіскації всього майна засудженого ОСОБА_9 , обґрунтовувалося посиланням на норми статей 2, 7, 9, 539 Кримінального процесуального кодексу України 2012 року (далі - КПК), ст. 152 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК), ст. 80 Кримінального кодексу України (далі - КК), ст. 49 Кримінального кодексу України 1960 року, ч. 5 ст. 59 Закону України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Однак суд першої інстанції не застосував указаних норм закону, а мотивував відмову в задоволенні клопотання тим, що воно не є підсудним суду кримінальної юрисдикції; порушене в клопотанні питання не міститься в переліку підстав для скасування арешту майна, визначеному ст. 174 КПК; а крім того, заявник не обґрунтував свого звернення відповідними нормами КПК.

5. Також адвокат звертає увагу на безпідставне посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц, згідно з якою вирішення в порядку цивільного судочинства питання про скасування арешту майна, не знятого слідчим під час закриття кримінального провадження, не призведе до заміщення функцій суду кримінальної юрисдикції. На переконання скаржника, описані в цьому рішенні обставини не є релевантними обставинам, які мають місце у провадженні за клопотанням про зняття арешту невизначеного нерухомого майна ОСОБА_9 .

6. Крім того, адвокат вважає необґрунтованим посилання місцевого суду на п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року№ 5 «Про судову практику у справах про зняття арешту з майна», який стосується скасування арешту майна за наявності спору про право цивільне, пов`язаного із належністю майна. Утім у провадженні за клопотанням про зняття арешту, поданого в інтересах ОСОБА_6 , відсутній спір про право цивільне, пов`язаний із належністю майна.

7. До того вважає неправомірним висновок суду про те, що порядок зняття з майна особи арешту, накладеного державним виконавцем, регулюється Законом України «Про виконавче провадження». Адвокат зауважує, що Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність, передбачено 10-денний строк на оскарження рішення державного виконавця. У виконавчому провадженні стосовно ОСОБА_9 під час ухвалення рішення про накладення арешту державний виконавець дотримався вимог діючого тоді закону. Водночас незаконним було рішення державного виконавця про закриття виконавчого провадження від 16 листопада 2012 року, який усупереч вимогам статей 11, 50 цього Закону не здійснив усіх заходів щодо виконання вироку від 03 липня 2009 року в частині конфіскації майна ОСОБА_9 і не скасував арешту цього майна. Чинний Закон № 1404-VIII передбачає можливість зняття арешту з майна за рішенням суду, проте не визначає, до суду якої юрисдикції необхідно звертатися (ч. 5 ст. 59).

8. Представник ОСОБА_6 наголошує на тому, що, оскільки строк давності виконання вироку стосовно ОСОБА_9 від 03 липня 2009 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 жовтня 2009 року, в частині додаткового покарання у виді конфіскації майна сплинув 05 жовтня 2019 року, розгляд питання про скасування арешту майна, накладеного органом державної виконавчої служби, з урахуванням вимог ч. 6 ст. 9, ст. 7 КПК повинен регламентуватися саме ст. 539 зазначеного Кодексу. Але суд апеляційної інстанції постановив неправильне рішення про те, що клопотання, з яким звернувся адвокат в інтересах ОСОБА_6 , не міститься в переліку питань, визначених ст. 537 КПК, а тому не підлягає розгляду в порядку ст. 539 цього Кодексу. А отже, на думку адвоката, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними, обґрунтованими і вмотивованими. Позиції інших учасників судового провадження

9. Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційна скарга представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 є необґрунтованою, просила залишити її без задоволення, а судові рішення без зміни.

10. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Мотиви Суду

11. Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

12. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України касаційне оскарження судового рішення забезпечується у визначених законом випадках.

13. Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку, зазначено в частинах 1, 2 ст. 424 КПК. Це стосується вироків та ухвал про застосування або відмову в застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, судових рішень апеляційного суду, постановлених щодо зазначених судових рішень місцевого суду, а також ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвал апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім як у випадках, передбачених КПК.

14. Питання, які виникають під час та після виконання вироку, вирішуються судом за правилами розділу VIII КПК «Виконання судових рішень» і порядок їх вирішення врегульовано ст. 539 цього Кодексу, згідно з якою за наслідками розгляду відповідного клопотання (подання) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, установлених законом, суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку. Разом із тим, кримінальний процесуальний закон не передбачає касаційного порядку оскарження вказаного судового рішення.

15. За змістом статей 424 та 539 КПК, судове рішення суду апеляційної інстанції, прийняте за результатами розгляду скарги на ухвалу, якою вирішуються питання, пов`язані з виконанням вироку, касаційному оскарженню не підлягає.

16. Крім того, за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 19 червня 2019 року (справа № 383/493/18, провадження № 14-237цс19), питання щодо скасування арешту на майно, накладеного як додаткове покарання у виді конфіскації майна в порядку виконання вироку, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а не за правилами КПК.

17. З огляду на те, що оскарженими ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій вирішувалося питання, яке виникло під час та після виконання вироку, ці судові рішення не можуть бути предметом перевірки в порядку касаційної процедури, тому касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , підлягає закриттю. Ураховуючи викладене, керуючись статтями 376, 424, 434, 441, 442 КПК, Верховний Суд постановив: Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 03 березня 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 серпня 2023 року закрити. Ухвала Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ів