Постанова 4813 № 947/4615/23

Номер провадження: 22-ц/813/2772/24 Справа № 947/4615/23 Головуючий у першій інстанції Бескровний Я.В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.05.2024 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 947/4615/23 Номер провадження: 22-ц/813/2772/24 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., за участю секретаря судового засідання - Хангельдян К.С., учасники справи: - позивач - ОСОБА_1 , - відповідачі - 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 , - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова Віолета Султанівна, - апелянт, особа, яка не приймала участі у розгляді справи, але вважає, що судовим рішенням вирішено питання про її права, інтереси та обов`язки - ОСОБА_4 , розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Омарова Віолета Султанівна, про визнання договору недійсним та витребування майна, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Бескровного Я.В. об 11 годині 57 хвилині 13 вересня 2023 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, що розташована за адресою - АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою Віолеттою Султанівною 11.08.2020 року, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №6955; 2) витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , належну йому на підставі договору дарування від 28.12.2021 року, посвідченого державним нотаріусом Малиновської державної контори у м. Одесі Мельник Л.В., зареєстрованого у реєстрі за №2-1182; 3) встановити порядок виконання рішення суду, відповідно до якого рішення є підставою для поновлення запису про право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 2007 році вона на підставі договору купівлі-продажу придбала квартиру, загальною площею - 60,3 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 . З 2007 р. у квартирі мешкала вона та її чоловік - ОСОБА_5 . За останні сім років мешкання у квартирі вона підтримувала добрі відносини з сусідами з іншої парадної будинку за адресою - АДРЕСА_3 - ОСОБА_2 та його дружиною - ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки, у зв`язку з чим, а також похилим віком, стан її здоров`я погіршився і вона не могла самостійно підтримувати свою життєдіяльність і потребувала сторонньої допомоги, оскільки вона є пенсіонером, отримує пенсію за віком. Після смерті її чоловіка до неї почали систематично навідуватися її сусіди - ОСОБА_2 та його дружина. Вони систематично вечеряли разом з позивачкою, розпивали алкогольні напої, допомагали їй та її прикутій до ліжка тітці - ОСОБА_6 у побуті, оскільки останні потребували такої допомоги, а саме - купували продукти харчування, готували або пригощали їжею, виконували інші доручення, у тому числі супровід для зняття готівки з банківського рахунку позивачки, оплату комунальних, тощо. В процесі спілкування ОСОБА_2 та ОСОБА_2 заволоділи ключами від квартири позивачки та мали до неї вільний доступ. Одразу після похорон чоловіка позивачки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 запропонували їй оформити над нею опікунство, без жодних зобов`язань зі сторони ОСОБА_1 , на що позивачка погодилась, вважаючи, що опікунство ні до чого її не буде зобов`язувати, та крім того вона дійсно потребувала такої допомоги. На підтвердження наміру в майбутньому укладення між сторонами договору довічного утримання, 05.08.2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 було складено у присутності соціального робітника ОСОБА_8 розписку щодо повного забезпечення сім`єю ОСОБА_2 ОСОБА_1 11.08.2020 р. ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та соціальна робітниця ОСОБА_8 супроводили позивачку до приміщення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Омарової В.С за адресою - АДРЕСА_4 , де їй Сєвєріни запропонували оформити опікунство, мотивуючи це тим, що її відправлять до психіатричної лікарні, та треба переоформити для цього квартиру, хоча їй ніхто нічим не погрожував. В той день позивачка не брала з собою окуляри, договір не читала, вголос їй ніхто договір не прочитував, суть договору нотаріус не роз`яснювала, лише повідомили, що буде укладений договір про опіку, та дали підписати на жовтому листі паперу текст. Ніяких коштів, зокрема, суми правочину, від ОСОБА_4 та ОСОБА_2 вона не отримувала. Після цього вона повернулась у квартиру, в якій мешкає до сих пір. Подружжя ОСОБА_4 , ОСОБА_2 продовжували після поїздки до нотаріуса до неї ходити та доглядати, але одного разу сказали, щоб вона збирала речі потихеньку та переїзжала. 28.08.2020 р. за ініціативою ОСОБА_1 та її знайомого - ОСОБА_9 був визваний наряд поліції та при розбірках було встановлено, що 11.08.2020 р. між позивачкою та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме - квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Омаровою В.С., зареєстрований в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №6965, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передано у власність ОСОБА_2 квартиру, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею - 60,3 кв. м.. Відповідно до умов вказаного договору, квартиру було передано у власність громадянина ОСОБА_2 за - 723 600,00 грн., хоча намірів на продаж даної квартири вона не мала, ніколи і нікому не говорила про намір продажу. Покупців ніколи не підшукувала, нікуди з цього приводу не зверталась, у тому числі до посередників, оскільки квартира є єдиним її житлом. Вказані обставини стали підставою для звернення до Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області. Під час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, волевиявлення позивачки не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу. Дізнавшись про наявність оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, 31.08.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, що має ознаки злочину визначеного ч. 2 ст. 190 КК України. Відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 10.09.2020р. В ході досудового розслідування 12.11.2020 р., в порядку ст. 93 КПК України, від приватного нотаріуса Омарової В. С. слідчим було отримано належним чином завірену копію Договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме - квартири під АДРЕСА_5 , посвідченого 11.08.2020, зареєстрованого в реєстрі вчиненні нотаріальних дій за №6965, а також копії документів, що стали підставою для посвідчення вищезазначеного Договору купівлі-продажу квартири. Разом з тим, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. були надані не усі документи, що стали підставою для посвідчення вищезазначеного Договору, які відповідно до вимог чинного законодавства повинні зберігатися у нотаріуса протягом тривалого часу, через що, по ухвалі слідчого судді Київського районного суду від 20.01.2021р., оригінали вказаних документів витребувані від нотаріуса та перебувають в матеріалах кримінального провадження №1202016480002305. Серед документів, що стали підставою для посвідчення вищезазначеного Договору купівлі-продажу квартири, від приватного нотаріуса Омарової В. С. було отримано копію Платіжного доручення №41 від 11.08.2020р., видане Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» - в якому платником виступив ОСОБА_2, а отримувачем вона - ОСОБА_1 , але позивач ніколи не була клієнтом банку АТ «ЮНЕКС БАНК». В подальшому слідчим було направлено запит до АТ «ЮНЕКС БАНК», з метою встановлення факту видання Платіжного доручення №41 від 11.08.2020. У відповіді на даний запит Голова Правління АТ «ЮНЕКС БАНК» категорично спростував факт видачі Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» Платіжного доручення №41 від 11.08.2020р., в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_1 . При цьому, голова правління АТ «ЮНЕКС БАНК» самостійно звернувся 11.11.2020р. до ГУ НП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме, підробки документа - Платіжного доручення №41 від 11.08.2020р. за ст.358 КК України. Надалі ОСОБА_2 , на підставі договору дарування від 28.12.2021р., вочевидь бажаючи уникнути відповідальності, передав своєму знайомому ОСОБА_3 у власність вказану спірну квартиру АДРЕСА_2 . Договір посвідчений державним нотаріусом Малиновської державної контори у м. Одесі Мельник Л.В. та зареєстрований у реєстрі за №2- 1182 (Т. 1, а. с. 5 - 13). Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року задоволено частково вищевказані позовні вимоги. Визнано недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Омаровою В.С. 11.08.2020р. та зареєстрований за №6965. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_11 розуміла укладений договір купівлі-продажу від 11.08.2020 року як договір довічного утримання (догляду), називаючи та розуміючи його як «опіка», а відтак, помилялася щодо правової природи правочину. При цьому, судом враховано, що під час укладення оспорюваного договору, через тиждень після похорон чоловіка, волевиявлення позивачки могло не відповідати її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу. Фактичної передачі грошових коштів та передачі спірної квартири не відбулося. Продовжуючи проживати в квартирі та спілкуватись з родиною ОСОБА_2 , позивачка продовжувала сприймати укладений договір як договір довічного утримання (Т. 1, а. с. 158 - 162). Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_2 ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Київського районного суду міста Одеса від 13 вересня 2023 року. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт обґрунтовує вимоги апеляційної скарги тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт посилається на те, що: 1) на утримання позивачки подружжям ОСОБА_2 було витрачено чимало коштів. В знак подяки позивачка у присутності соціального працівника ОСОБА_8 05.08.2020 року запропонувала скласти розписку про її намір продати квартиру. 11.08.2020 року у нотаріуса був укладений договір купівлі-продажу квартири, згідно якого кошти за квартиру отриманні продавцем до його укладення; 2) нічим не підтвердженні доводи позивачки про те, що вона не читала договір; 3) між сторонами була досягнута домовленість про те, що після підписання договору купівлі-продажу квартири позивачка буде продовжувати проживати в ній, а подружжя ОСОБА_2 буде надавати їй всіляку допомогу. Тому посилання суду першої інстанції про відсутність дійсного волевиявлення позивачки під час укладення спірного правочину є безпідставними; 4) платіжне доручення №41 від 11.08.2020 року, в якому платником за квартиру виступає відповідач та отримувачем позивачка, він нотаріусу не надавав, яким чином воно міститься в нотаріальній справі апелянту не відомо (Т. 1, а. с. 169 - 171). Короткий зміст вимог апеляційної скарги ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Київського районного суду міста Одеса від 13 вересня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт обґрунтовує вимоги апеляційної скарги тим, що рішення ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) внаслідок дружніх стосунків з позивачкою, постійної її підтримки з її боку та чоловіка, позивачка запропонувала укласти договір довічного утримання, про що 05.08.2020 року склала розписку щодо повного її забезпечення та утримання. Фактично вказана розписка є попереднім договором довічного утримання. Гроші за квартиру сплачено не було. Таким чином, договір купівлі-продажу від 11.08.2020 року є удаваним, оскільки сторони мали на увазі укладення договору довічного утримання. Саме з вказаної причини позивачка продовжила проживати у спірній квартирі; 2) ОСОБА_4 , як співвласник спірної квартири не була залучена до участі у справі в якості співвідповідача; 3) щодо укладення договору дарування квартири, апелянт зазначила, що останній був укладений з метою уникнення переслідування та тиску з боку ОСОБА_9 , який є другом померлого сина позивачки, який і ініціював звернення позивачки до поліції (Т. 1, а. с. 214 - 221). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.11.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху (Т. 1, а. с. 183 - 184). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.11.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року (Т. 1, а. с. 191 - 192). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.11.2023 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 1, а. с. 202). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.03.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху (Т. 1, а. с. 234 - 235). На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20.11.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року (Т. 1, а. с. 246 - 247). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.03.2024 року закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи у приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 1, а. с. 248). В судовому засіданні ОСОБА_4 , та її представник - адвокат Севастьянов О.С., підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. ОСОБА_1 та її представник - адвокат Чебаненко О.А. у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .. Просили в їх задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином. Заяв, клопотань, зокрема про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надали. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 не підлягають задоволенню. Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин 1.08.2020 р. між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме - квартири під АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Омаровою В.С. 11.08.2020 р., зареєстрований в реєстрі вчиненні нотаріальних дій за №6965. Відповідно до умов договору, ОСОБА_1 передано у власність ОСОБА_2 квартиру, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , загальною площею - 60,3 кв. м.. Відповідно до умов вказаного договору, квартиру було передано у власність громадянина ОСОБА_2 за - 723 600,00 грн.. 31.08.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, що має ознаки злочину визначеного ч. 2 ст. 190 КК України, відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 10.09.2020 р.. В ході досудового розслідування, згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду від 20.01.2021р., оригінали договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме - квартири під АДРЕСА_5 , посвідченого приватним нотаріусом ОМНО - Омаровою В.С. 11.08.2020р. витребувані від нотаріуса та перебувають в матеріалах кримінального провадження №1202016480002305 Серед документів, що стали підставою для посвідчення вищезазначеного Договору купівлі-продажу квартири, від приватного нотаріуса ОМНО - Омарової В. С. було отримано копію Платіжного доручення №41 від 11.08.2020р., видане Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» - в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_1 . Слідчим було направлено запит до АТ «ЮНЕКС БАНК», з метою встановлення факту видання Платіжного доручення №41 від 11.08.2020. У відповіді на даний запит Голова Правління АТ «ЮНЕКС БАНК» категорично спростував факт видачі Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» Платіжного доручення №41 від 11.08.2020р., в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_1 . При цьому, голова правління АТ «ЮНЕКС БАНК» самостійно звернувся 11.11.2020р. до ГУ НП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме, підробки документа - Платіжного доручення №41 від 11.08.2020р. за ст.358 КК України, що підтверджується копією заяви від 11.11.2020р., зразків печаток та штампів ПАТ АТ «ЮНЕКС БАНК», акту про знищення печаток та штампів від 27.07.2018р. У заяві про вчинення кримінального правопорушення від 31.08.2020р. на ім`я начальника Київського ВП в м. Одеса ГУ НП в Одеській області, ОСОБА_11 просила вжити заходи до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які обманним шляхом заволоділи належною їй квартирою АДРЕСА_2 , привізши до нотаріуса та обманим шляхом замість документів про опікунство підсунули договір купівлі-продажу, незаконно привласнивши квартиру, що підтверджується копією заяви від 31.08.2020 р.. У поясненнях на ім`я ДОП Київського ВП в м. Одеса ГУ НП в Одеській області від 31.08.2020р. ОСОБА_2 зазначав, що він разом зі своєю дружиною доглядали людей похилого віку, сусідів. ОСОБА_11 попросила їх про те, щоб вони її доглядали до смерті. Для того, щоб оформити опікунство над нею через погрози колишніх кумовей вони погодились та поїхали до нотаріуса, де нотаріус порадила їм підписати договір купівлі-продажу. Вони з дружиною доглядали за ОСОБА_11 та її 90-річною тіткою, що підтверджується копією пояснень від 31.08.2020 р.. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився суду першої інстанції, та застосовані норми права Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України). У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів погоджується з вищезазначеними висновками суду першої інстанції про задоволення позову. Мотиви прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/ набуття/ зміни/ встановлення/ припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)). В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов). Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)). Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)). Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)). Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)). Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України, в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину). Тлумачення вказаної норми дозволяє стверджувати, що: - під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; - під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); - помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); - поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом. Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів, в яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін. У статті 745 ЦК України зазначено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором купівлі-продажу та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору купівлі-продажу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 161/17523/16-ц (провадження № 61-3916св20) вказано, що: «наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, - суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі (іншому житлі) після укладення договору дарування. Виключно у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими. Колегія суддів звертає увагу, що істотні умови договору купівлі-продажу від 11.08.2020р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконані, майно не передано, не отримано ОСОБА_2 , грошові кошти ним за майно не сплачені, що не заперечується самими сторонами. Крім того, подружжя ОСОБА_2 стверджують, що останні також вважали вказаний договір купівілі-продажу - договором довічного утримання. Останніми грошові кошти за договором купівлі-продажу на користь ОСОБА_1 сплачено не було. Судом також встановлено, що 31.08.2020 року ОСОБА_1 зверталась до Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, що має ознаки злочину визначеного ч. 2 ст. 190 КК України, та відомості про кримінальне правопорушення внесені до ЄРДР 10.09.2020р. В ході досудового розслідування, згідно ухвали слідчого судді Київського районного суду від 20.01.2021р., оригінали договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, а саме квартири під АДРЕСА_5 , посвідченого приватним нотаріусом ОМНО - Омаровою В.С. 11.08.2020р. витребувані від нотаріуса та перебувають в матеріалах кримінального провадження №1202016480002305 Серед документів, що стали підставою для посвідчення вищезазначеного Договору купівлі-продажу квартири, від приватного нотаріуса ОМНО - Омарової В. С. було отримано копію Платіжного доручення №41 від 11.08.2020р., видане Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» - в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_1 . Слідчим було направлено запит до АТ «ЮНЕКС БАНК», з метою встановлення факту видання Платіжного доручення №41 від 11.08.2020. У відповіді на даний запит Голова Правління АТ «ЮНЕКС БАНК» категорично спростував факт видачі Одеським відділенням №1 АТ «ЮНЕКС БАНК» Платіжного доручення №41 від 11.08.2020р., в якому платником виступив ОСОБА_2 , а отримувачем ОСОБА_1 . При цьому, голова правління АТ «ЮНЕКС БАНК» самостійно звернувся 11.11.2020р. до ГУ НП в Одеській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, а саме, підробки документа - Платіжного доручення №41 від 11.08.2020р. за ст.358 КК України, що підтверджується копією заяви від 11.11.2020р., зразків печаток та штампів ПАТ АТ «ЮНЕКС БАНК», акту про знищення печаток та штампів від 27.07.2018р. Крім того, судом враховано, що у своїй заяві про вчинення кримінального правопорушення від 31.08.2020р. на ім`я начальника Київського ВП в м.Одеса ГУ НП в Одеській області, ОСОБА_11 просила вжити заходи до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , які обманним шляхом заволоділи належною їй квартирою АДРЕСА_2 , привізши до нотаріуса та обманим шляхом замість документів про опікунство підсунули договір купівлі-продажу, незаконно привласнивши квартиру, що підтверджується копією заяви від 31.08.2020р. У своїх поясненнях на ім`я ДОП Київського ВП в м.Одеса ГУ НП в Одеській області від 31.08.2020р. ОСОБА_2 зазначав, що він разом зі своєю дружиною доглядали людей похилого віку, сусідів. ОСОБА_11 попросила їх про те, щоб вони її доглядали до смерті, для того, щоб оформити опікунство над нею через погроз колишніх кумовей, та вони погодились та поїхали до нотаріуса, де нотаріус порадила їм підписати договір купівлі-продажу. Вони з дружиною доглядали ОСОБА_11 та її 90-річною тіткою, що підтверджується копією пояснень від 31.08.2020р. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки ОСОБА_11 довела, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу вона помилилася стосовно правової природи укладеного нею правочину, відповідно існують підстави, які зумовлюють визнання договору купівлі-продажу недійсним. Укладаючи оспорюваний договір, ОСОБА_11 розуміла укладений договір купівлі-продажу від 11.08.2020 року як договір довічного утримання (догляду), називаючи та розуміючи його як «опіка», а відтак, помилялася щодо правової природи правочину. При цьому судом враховано, що під час укладення оспорюваного договору, через тиждень після похорон чоловіка, волевиявлення позивачки могло не відповідати її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором купівлі-продажу, фактичної передачі грошових коштів та передачі спірної квартири не відбулося; продовжуючи проживати в квартирі та спілкуватись з родиною ОСОБА_2, та їхню на той час поведінку, позивачка і продовжувала сприймати укладений договір як договір довічного утримання. Суд першої інстанції, врахувавши встановлені обставини щодо віку позивачки на момент укладення договору купівлі-продажу, стану її здоров`я, дійшов обґрунтованого висновку про наявність помилки у діях позивачки під час підписання нею оспорюваного правочину. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є недоведеними, а тому вони підлягають залишенню без задоволення. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг ОСОБА_2 , та ОСОБА_4 відсутні. Порядок та строк касаційного оскарження Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України. Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389,390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_4 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складений 01 липня 2024 року. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе