Постанова 4813 № 523/13265/23

Номер провадження: 22-ц/813/4724/24 Справа № 523/13265/23 Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2024 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Дяченко В.Г. 27 лютого 2024 року у м. Одеса, - встановила: У серпні 2023 року до Суворовського районного суду м. Одеси звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2 , в якій просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти за договором позики у розмірі 3000000,00 грн. У лютому 2024 року представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлове приміщення загальною площею 375,10 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м., власником якого є ОСОБА_2 . Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 випадково дізнався, що відповідач ОСОБА_2 має намір продажу вищевказаного об`єкту нерухомості, доказом чого є оголошення відповідача на сайті «OLX» про продаж нерухомого майна, опис якого співпадає із даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а номер телефону в оголошенні - з номером, яким користується відповідач. Таким чином, існує реальна загроза відчуження цього об`єкту, та, як наслідок, неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки іншого майна, на яке можливо звернути стягнення, у відповідача немає. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі було відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить ухвалу суду скасувати, та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявником надано суду належні докази того, що у відповідача відсутнє інше нерухоме майно, окрім зазначеного у заяві, на яке б можливо було звернути стягнення у разі задоволення позову, а та обставина, що у ОСОБА_2 нібито є інше нерухоме майно, є недоведеним припущенням суду. Сторони про розгляд справи на 11 червня 2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явились. Сповіщення ОСОБА_3 та його представника було здійснено за допомогою месенджера Viber на підставі Порядка надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу в електронній формі, затвердженого наказом ДСА України від 23 січня 2023 року №

28. ОСОБА_2 було сповіщено шляхом направлення судової повістки, які було ним отримано 27 травня 2024 року, згідно рекомендованого поштового відправлення. Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування судом норм процесуального права. Відповідно до ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Види забезпечення позову передбачено ч. 1 ст. 150 ЦПК України; відповідно до положень даної норми процесуального права позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позову, підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів (Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», надалі - Постанова). Заходи забезпечення позову визначаються, виходячи із засад розумності, співмірності та враховуючи конкретні обставини справи. Відповідно до п. 4 Постанови суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Колегією суддів прийнято до уваги, що Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2023 року по справі №907/268/22 наголошував на тому, що метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду. Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні ст. 176 ЦПК України. У п. 4.8 постанови Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або кошти, суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (до такого висновку дійшов Верховний Суду в п. 8.9 постанови Верховного Суду від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20 та у п.і 22 постанови від 25 вересня 2020 року у справі № 925/77/20). Як вбачається з матеріалів справи, предметом заявлених ОСОБА_1 у справі позовних вимог є стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів за договором позики у розмірі 3000000,00 грн. Таким чином, заявлені позовні вимоги є майновими, та між сторонами дійсно існує майновий спір. Відповідачу на праві власності належить нежитлове приміщення загальною площею 375,10 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м., ринковою вартістю 2742129 грн., яке ОСОБА_2 має намір відчужити, доказом чого є оголошення останнього на сайті «OLX» про продаж нерухомого майна. Прийнявши до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується із доводами заяви про забезпечення позову в частині того, що невжиття заходів забезпечення позову у даній справі шляхом накладення, в межах ціни позову, арешту на нерухоме майно може мати наслідком подальше відчуження відповідачем такого майна на користь третіх осіб, що ускладнить ефективний захист та поновлення прав позивача у разі ухвалення судового рішення на користь останнього. За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про існування взаємозв`язку між обраним ОСОБА_1 заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нежитлове приміщення, загальною площею 375,10 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 , та предметом позовних вимог. Наведене дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку про наявність правових підстав для задоволення вимог заяви ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову у справі. Крім того, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог. У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 643/12369/19 зазначено, що арешт майна і заборона на відчуження майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, обидва способи за правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися спірним майном, але вони є різними для виконання ухвали про забезпечення позову, тому суттєвого значення у виборі їх застосування немає для вирішення справи та способу забезпечення позову. При вказаних обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права що, відповідно, призвело до неправильного вирішення заяви про забезпечення позову, і є підставою для скасування ухвали Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2024 року, та постановлення нового судового рішення про задоволення заяви позивача про забезпечення позову з наведених вище підстав. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2024 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити. Накласти арешт на нежитлове приміщення загальною площею 375,10 кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1879,20 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1831685851101), власником якого є ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 28 червня 2024 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе