Постанова Київський апеляційний суд № 757/2084/23-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 757/2084/23 Головуючий у суді першої інстанції - Майбоженко А.М. Номер провадження № 22-ц/824/3829/24 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Сукач О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Київського національного університету технологій та дизайну на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету технологій та дизайну про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,- ВСТАНОВИВ: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до КНУТД про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який мотивувала тим, що з 2010 року вона працювала на посаді старшого лаборанта кафедри українознавства КНУТД. Так, наказом №165-УДП від 12 жовтня 2022 року вона була звільнена з роботи з 19 жовтня 2022 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Вказувала, що трудову книжку отримано нею 15 грудня 2022 року. Позивач вважає своє звільнення незаконним та безпідставним, оскільки вона має переважне право залишення на посаді, має на утриманні трьох дітей, двоє з яких неповнолітні, яких вона виховує одна. Крім того, вона має повну вищу освіту та є членом профспілки, яка від звільнення її не захистила. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд поновити її на посаді старшого лаборанта в КНУТД з 19 жовтня 2022 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2022 року до дня поновлення на роботі. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 21 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого лаборанта Кафедри філософії та культурології Факультету культурних і креативних індустрій КНУТД. Стягнуто з КНУТД на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2022 року по 21 листопада 2023 року у розмірі 83 64, 48 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, КНУТД подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що позивача було звільнено 19 жовтня 2022 року у зв`язку із скороченням чисельності або штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що її заздалегідь повідомлено письмовим попередженням «Про заплановане вивільнення» № 3 від 18 серпня 2022 року, яке було направлено на домашню поштову та електронні адреси ОСОБА_1 . Разом з тим, у зв`язку із відсутністю її на робочому місці у день звільнення їй було направлено повідомлення про звільнення і необхідність отримати трудову книжку у відділі кадрів відповідача з одночасним повідомленням про наявність вакантних посад. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував дотримання роботодавцем вимог статей 40, 49-2 КЗпП України та що працівнику були запропоновані вакантні місця. Наголошує, що за час існування трудових відносин позивачка жодного разу не згадувала, що має статус одинокої матері, з чого випливає, що вона себе такою не вважала. Доказів наявності статусу одинокої матері чи отримання соціальної допомоги не надала. КНУТД також вказує, що на момент звільнення позивачки її донькам вже виповнилось 15 та 18 років. А надана довідка про неотримання аліментів підтверджує, що до 01 липня 2022 року ОСОБА_1 отримувала аліменти на утримання сина, що спростовує її твердження про наявність статусу одинокої матері та самостійного факту виховання та утримання сина. Крім того, з дня поновлення дії трудового договору, саме з 01 серпня 2022 року на роботі вона не з`являлась, про виїзд за межі країни роботодавця не повідомляла, й офіційне листування здійснювалось на відомі адреси. Відтак, відсутня вина роботодавця та порушення при звільненні позивачки, а тому відсутні підстави для застосування міри матеріальної відповідальності за порушене право працівника на працю у вигляді стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Враховуючи вказане, апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір у сумі 3 220,81 грн. 19 березня 2024 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 , який не може бути врахований апеляційним судом, оскільки в порушення пункту 4 частини другої статті 360 ЦПК України до відзиву не надано докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. При апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 заперечила щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції просила залишити без змін. Вважає, що доводи, на які посилається апелянт, не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків, викладених у рішенні суду. На її думку рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства. Представник апелянта в судове засідання не з`явилася про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином (а.с. 228, т.2) У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу за відсутності представника відповідача у справі . Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивачка з 07 вересня 2010 року почала працювати в Університеті на посаді старшого лаборанта кафедри українознавства. Це підтверджується заявою позивачки від 03 вересня 2010 року та наказом від 06 вересня 2010 року №43-УДП. Наказом від 17 вересня 2021 року №181-УДП у зв?язку з перейменуванням кафедри філософії, політології та українознавства в кафедру філософії та культурології та підпорядкування її Факультету культурних і креативних індустрій позивачку з 20 вересня 2021 року було переведено на посаду старшого лаборанта кафедри філософії та культурології. У зв?язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні було введено воєнний стан. Для врегулювання трудових питань між працівниками та роботодавцем в умовах воєнного стану Верховною Радою України були прийняті закони України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15 березня 2022 року та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX. Зокрема, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» ввів новий елемент урегулювання трудових відносин - призупинення дії трудового договору. Тобто, це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв?язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов?язки, передбачені трудовим договором. Так, відповідно до ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» згідно наказу від 03 травня 2022 року №9-Пр в.с. «Про припинення дії трудових договорів з працівниками» з позивачкою було призупинено дію трудового договору на 22 календарних дні з 03 травня 2022 по 24 травня 2022 року. Пізніше, наказом від 25 травня 2022 року №16-Пр в.с. з позивачкою було продовжено термін призупинення дії трудового договору на 90 календарних днів з 25 травня по 22 серпня 2022 року. Відповідно до наказу від 22 червня 2022 року №122 «Про планування та організацію освітнього процесу на 2022/2023 н.р. з урахуванням правового режиму воєнного стану» було затверджено план-графік освітнього процесу та передбачено початок навчального року для здобувачів 2-4 курсів усіх рівнів і форм здобуття вищої та фахової передвищої освіти з 01 серпня 2022 року в режимі офлайн. Цей наказ було розіслано на електронні адреси всім працівникам, у тому числі кафедри філософії та культурології. Наказом від 21 липня 2022 року №24-Пр в.с. «Про поновлення дії трудових договорів» працівникам Університету, зокрема позивачці, було поновлено дію трудового договору та зобов`язано приступити до виконання своїх функціональних обов`язків на робочому місці з 01 серпня 2022 року. Цього ж дня даний наказ був направлений позивачці поштовим зв`язку на її домашню адресу. Крім того, 29 липня 2022 року на електронну пошту позивачки було направлено повідомлення про поновлення дії трудового договору від 21 липня 2022 року №8. Протягом періоду з 01 серпня 2022 року по 11 серпня 2022 року позивачка жодного разу не з`явилась на своєму робочому місці і не приступила до виконання своїх трудових обов`язків. У відзиві відповідач у справі посилається на те, що позивачка на численні телефонні дзвінки не відповідала і не виходила на зв?язок, про причини відсутності на роботі нікого не попереджала, що підтверджується доповідними записками, складеними її безпосереднім керівником, завідувачем кафедри філософії та культурології, та актами про відсутність на роботі. Також на її домашню адресу поштою були направлені повідомлення про необхідність надання нею письмових пояснень щодо причин відсутності її на робочому місці в Університеті. Однак, такі повідомлення відповідача були залишені позивачкою без відповіді. Обставини щодо відсутності на роботі у зазначений період визнаються позивачкою, а тому не підлягають доказуванню в силу положень ст.82 ЦПК України. Наказом ректора Університету від 11 серпня 2022 року №180 «Про зміни у штатному розписі Університету на 2022 рік» у зв?язку з виробничою необхідністю та з метою оптимізації структури штатного розпису Університету було прийнято рішення вивести із штатного розпису центру праці та кар?єри 1 штатну одиницю провідного фахівця і зі штатного розпису кафедри філософії та культурології 1 штатну одиницю старшого лаборанта. Згідно вимог ст. 49-2 КЗпП України, 18 серпня 2022 року позивачку було письмово попереджено про наступне вивільнення з посади старшого лаборанта кафедри філософії та культурології на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки посада, яку вона обіймає, через два місяці, тобто 19 жовтня 2022 року , підпадала під скорочення, що підтверджується письмовим попередженням «Про заплановане вивільнення» № 3 від 18 серпня 2022 року, яке було направлено на домашню поштову та електронну адреси позивачки. Одночасно, в цьому ж попереджені, для подальшого працевлаштування позивачки їй було запропоновано ознайомитись з наявними вакансіями в Університеті, а саме: 1) методист вищої категорії навчально-наукового інституту інженерії та інформаційних технологій; 2) фахівець 1 категорії навчально-наукового інституту права та сучасних технологій. І у разі згоди на переведення на вільну вакантну посаду в Університеті, запропоновано надати відповідь у дводенний термін з дня отримання попередження. Згоду на переведення на одну із наявних вакантних посад позивачка не надала. Позивачка посилається на те, що будь-яких листів чи повідомлень відповідача не отримувала, оскільки тимчасово перебувала за кордоном і після повернення одразу прибула на роботу, де її повідомили про звільнення. Зазначає, що направила завідувачу кафедри заяву про відпустку без збереження заробітної плати, про наслідки розгляду якої її не повідомлено. Наказом №165-УДП від 12 жовтня 2022 року позивачку було звільнено з 19 жовтня 2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників п. 1 ст. 40 КзпП України. Цим же наказом було визначено виплатити вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку і враховано невикористану відпустку кількістю 14 календарних днів.. У зв`язку з відсутністю позивачки на роботі у день звільнення - 19 жовтня 2022 року , їй було направлено повідомлення про звільнення і необхідність отримати трудову книжку у відділі кадрів Університету. Вирішуючи вказаний спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що звільнення позивачки відповдачем проведено з порушенням норм КЗпП України. Обґрунтовуючи вказаний висновок суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_1 на час звільнення мала статус одинокої матері, оскільки самостійно виховує та утримує дітей. Підтвердженням вказаного факту суд визнав : - довідку-розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, з якої вбачається, що у Деснянському відділі державної виконавчої служби ЦМУ МЮ (м.Київ) знаходить виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-4202 від 11.12.2008, виданого Оболонським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 23 липня 2008 року і до досягнення дітьми повноліття. Заборгованість станом на 01 березня 2023 року становить 534 839,89 грн. Аналіз цієї довідки вказує на те, що з червня 2021 року по лютий 2023 року аліменти не сплачувались взагалі; - довідку про неотримання аліментів, згідно якої Вишгородський відділ державної виконавчої служби підтвердив, що у період з 01 липня 2022 року по 31 січня 2023 року ОСОБА_1 не отримувала аліментів на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від ОСОБА_5 на підставі виконавчого листа №756/3056/17, виданого 05 липня 2017 року Оболонським районним судом м. Києві. Зважаючи на ці докази суд визнав, що ОСОБА_1 є одинокою матір`ю, а тому на неї поширюються гарантії дотримання трудових прав, визначені частиною третьою статті 184 КЗпП України. Посилання на те, що відповідач не був обізнаний з наявністю у позивачки статусу одинокої матері не спростовує наявності у неї такого статусу і звільнення такої особи за умови доведення права на відповідні гарантії є неправомірним. З цих підстав суд виснував, що звільнення позивачки проведено з порушенням вимог ч. 3 ст.184 КЗпП України. Задовольняючи вимоги позивачки в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд послався на положення ч.1 ст.235 КзпП України, та здійснив розрахунок вказаного заробітку з врахуванням положень, визначених «Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №

100. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог відповідає з огляду на наступне. Частина перша статті 15 ЦК України визначає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Статтею 5-1 КЗпП України передбачено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Згідно зі статтею 22 КЗпП України відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України). Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15 та Верховного Суду, викладеній у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 755/3972/17-ц. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15. Як встановлено судом першої інстанції 11 серпня 2022 року ректором Київського національного університету технологій та дизайну був виданий наказ №180 «Про зміни у штатному розписі Університету на 2022 рік» про виведення із штатного розпису центру праці та кар`єри 1 штатну одиницю провідного фахівця і зі штатного розпису кафедри філософії та культурології 1 штатну одиницю старшого лаборанта (а.с.82, т.1). 18 серпня 2022 року роботодавцем позивачці на домашню поштову та електронну адреси було направлено письмове попередження про наступне вивільнення з посади старшого лаборанта кафедри філософії та культурології на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки посада, яку вона обіймає, через два місяці, тобто 19 жовтня 2022 року, підпадала під скорочення, що підтверджується письмовим попередженням «Про заплановане вивільнення» № 3 від 18 серпня 2022 року (а.с.83, т.1). Разом із тим, з матеріалів справи не вбачається, що вказане попередження було належним чином вручено ОСОБА_1 . Зокрема, із накладної ТОВ «УКРПОШТА» № 0101138905250 вбачається, що вказане відправлення не було вручено одержувачу ОСОБА_1 (а.с.85-86, т.1). Також з матеріалів справи вбачається, що вказане попередження направлялося на електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак доказів того, що вказана електронна пошта належить ОСОБА_1 матеріали справи не містять. Відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179 КЗпП України), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору. Таким чином, статтею 184 КЗпП України встановлено гарантію обмеження звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років та передбачено можливість такого звільнення у випадках повної ліквідації підприємства і за умови обов`язкового працевлаштування. Аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року в справі № 820/11570/15 (провадження № К/9901/6679/18), від 28 січня 2019 року в справі № 392/1505/17-ц (провадження № 61-38857св18), від 26 червня 2019 року в справі № 414/1148/16-ц (провадження № 61-29151св18). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 2 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», статтею 6 СК України дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом, застосованого до неї, вона не набуває прав повнолітньої особи раніше. Відповідно до статей 18-1-18-3 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» одинокою матір`ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір`ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). Аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама. Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 299/2388/16-ц (провадження № 61-21372св18) зазначив, що основним критерієм при визначенні статусу одинокої матері є виховання та утримання дитини без участі батька. Отже, для підтвердження права на зазначену пільгу в цьому випадку позивачем має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений у встановленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні дитини. Суд першої інстанції, перевіряючи доводи позивачки щодо наявності в неї статусу одинокої матеріалі обґрунтовано послався на надані позивачем довідку-розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, з якої вбачається, що у Деснянському відділі державної виконавчої служби ЦМУ МЮ (м. Київ) знаходиться виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-4202 від 11 грудня 2008 року, виданого Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 23 липня 2008 року і до досягнення дітьми повноліття. Заборгованість станом на 01 березня 2023 року становить 534 839,89 грн. Аналіз цієї довідки вказує на те, що з червня 2021 року по лютий 2023 року аліменти не сплачувались взагалі та довідку про неотримання аліментів, згідно якої Вишгородський відділ державної виконавчої служби підтвердив, що у період з 01 липня 2022 року по 31 січня 2023 року ОСОБА_1 не отримувала аліментів на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від ОСОБА_5 на підставі виконавчого листа №756/3056/17, виданого 05 липня 2017 року Оболонським районним судом м. Києві. Встановивши, що на час звільнення позивачка у справі ОСОБА_1 мала статус одинокої матері суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем у справі норм чинного КЗпП України при проведення звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст. 40 КЗпП України. Доводи апелянта про його необізнаність щодо вказаних обставин та наявності у позивачки вказаного статусу не спростовує законність ухваленого у справі рішення та не може бути підставою для скасування законного рішення суду. Поновляючи позивачку на роботі, суд першої інстанції з дотриманням норм ст. 235 КЗпП України задовольнив її вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Так, згідно ч. 2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15 квітня 2019 року по 27 листопада 2019 року судом першої інстанції здійснений у відповідності з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Так, відповідно до довідки Київського національного університету технологій та дизайну №28-28 від 11 вересня 2023 року, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 245,28 грн. Учасниками справи визнано те, що для ОСОБА_1 було встановлено 6-денний робочий тиждень, що додаткового доказування не потребує в силу положень ст.82 ЦПК України. Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з КНУТД на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 19 жовтня 2022 року по 21 листопада 2023 року у розмірі 83 640,48 грн (341 днів х 245,28 грн). При цьому, зазначена сума заробітку, визначена судом, підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Київського національного університету технологій та дизайну залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 21 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 27 червня 2024 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв