Постанова КЦС ВС № 367/3859/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2024 року м. Київ справа № 367/3859/20 провадження № 61-18635св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2023 року у складі судді Кравчук Ю. В., додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Немировської О. В., Желепи О. В., Мазурик О. Ф., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна. Позовна заява мотивована тим, що з серпня 2002 року вона почала проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Так, з початку лютого 2003 року по кінець грудня 2005 року вони разом проживала за адресою: АДРЕСА_1 . За цей час спільного проживання ними за спільні кошти було придбано земельну ділянку, площею 0,1381 га, яка розташована по АДРЕСА_2 , право власності на яку оформлено за відповідачем. На цій земельній ділянці ними за спільні кошти й праці було збудовано індивідуальний житловий будинок, загальною площею 246,04 кв. м, житловою площею 130,98 кв. м, який наразі є об`єктом незавершеного будівництва. 20 серпня 2005 року між ними було зареєстровано шлюб, від якого 02 липня 2007 року у них народилася дочка - ОСОБА_3 . 22 серпня 2007 року ними за спільні кошти було придбано легковий автомобіль марки «GREAT WАLL SAFE SUV», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який було зареєстровано за відповідачем. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2020 року шлюб між ними було розірвано, у зв`язку із чим виникла необхідність поділу спільного майна подружжя, а згоди щодо добровільного поділу спільного сумісного майна подружжя вони дійти не можуть. Позивачка зазначала, що відповідач відмовляється закінчувати ремонт у вищевказаному будинку, оформлювати прийняття його до експлуатації, не має наміру реєструвати право власності на нього. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд: - встановити факт її проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з серпня 2002 року по серпень 2005 року; - визнати земельну ділянку, площею 0,1381 га, кадастровий номер 3210945300:01:121:0921, за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 1 270 290,88 грн, спільною сумісною власністю, набутою за час фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу; - визнати за нею у порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину вищевказаної земельної ділянки; - визнати за нею у порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку, загальною площею 246,04 кв. м, житловою площею 130,98 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; - у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки «GREAT WАLL SAFE SUV», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; зобов`язавши останнього виплатити їй грошову компенсацію 1/2 вартості цього автомобіля у розмірі 57 229 грн. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 19 серпня 2005 року включно. Визнано земельну ділянку, площею 0,1381 га, кадастровий номер 3210945300:01:121:0921, розташовану по АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка набута під час фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Визнано за ОСОБА_1 у порядку поділу майна подружжя право власності на: 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1381 га, кадастровий номер 3210945300:01:121:0921, розташовану по АДРЕСА_2 ; 1/2 частину об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку, загальною площею 246,04 кв. м, житловою площею 130,98 кв. м, розташованого по АДРЕСА_2 . У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на легковий автомобіль марки «GREAT WАLL SAFE SUV», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 вартості вищевказаного автомобіля у розмірі 57 229 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із серпня 2002 року по 19 серпня 2005 року включно підтверджено показаннями свідків, фотокартками, копіями договорів оренди квартири, копіями актів депутата від 18 вересня 2019 року в частині інформації щодо спільного проживання сторін за відповідними адресами, іншими письмовими доказами. Разом з тим, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності 01 січня 2004 року СК України та ЦК України. Тоді як КпШС України, який діяв до 01 січня 2004 року, тобто на час виникнення спірних правовідносин, не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживали разом без реєстрації шлюбу. У зв`язку з цим факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню з 01 січня 2004 року по 19 серпня 2005 року включно. Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання спільним сумісним майном та поділ земельної ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що на час придбання земельної ділянки, а саме 14 листопада 2003 року, сторони проживали разом та вели спільне господарство, а тому земельна ділянка була придбана за рахунок їх спільної праці та коштів під час фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджується належними та допустимими доказами і показаннями свідків. Судом встановлено, що будівництво спірного об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку, загальною площею 246,04 кв. м, житловою площею 130,98 кв. м, розташованого по АДРЕСА_2 , розпочалося сторонами у травні 2005 року під час фактичного проживання позивачки та відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу за їх спільні кошти. У подальшому будівництво будинку продовжилося за спільні кошти подружжя, станом на час розгляду справи готовність об`єкта незавершеного будівництва становить 90 %, щодо нього наявні дозвільні документи на початок будівництва та проєктна документація, об`єкт фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням. Позивачка позбавлена можливості вчинити дії щодо прийняття спірного об`єкта до експлуатації та оформлення права власності на нього, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу вказаного майна, а тому наявні правові підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва. Щодо автомобіля марки «GREAT WАLL SAFE SUV», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , то такий набутий сторонами за час шлюбу та за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу. Оскільки вказаний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача, тому суд вважав правильним задовольнити вимоги позивачки про стягнення на її користь 1/2 вартості вказаного автомобіля. При цьому суд врахував, що згода відповідача на стягнення з нього компенсації 1/2 вартості автомобіля не є обов`язковою, оскільки у власність відповідача переходить зазначене майно. Додатковим рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23 050 грн. Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд не вирішив питання розподілу судових витрат, а понесенні позивачкою судові витрати на професійну правничу допомогу підтвердженні належними та допустимими письмовими доказами, які відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача у розмірі 23 050 грн, виходячи із критеріїв реальності наданих адвокатом послуг, співмірності та справедливості. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2023 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення суду у редакції цієї постанови. Додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2023 року залишено без змін. Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що висновки міського суду про те, що житловий будинок, який є об`єктом незавершеного будівництва, побудований сторонами за спільні кошти за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, є правильними. Зазначені обставини позивачкою доведено, а відповідачем не спростовано. Отже, спірний об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, проте відповідач не вчиняє дії щодо прийняття його до експлуатації і право власності на нього не оформлює, а позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу вказаного майна. Тому зазначений об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу у рівних частках між ними. Разом з тим, суд першої інстанції встановив факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з січня 2004 року. При цьому, спірна земельна ділянка, на якій збудовано вказаний житловий будинок, була придбана відповідачем 14 листопада 2003 року. Пославшись на довідки з місця роботи позивачки про отриману нею заробітну плату, суд першої інстанції помилково вважав, що зазначене надає спірній земельній ділянці статусу майна, набутого сторонами за рахунок їх спільної праці під час фактичного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Апеляційний суд, пославшись на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, зазначив, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Отже, позивачка, яка набула власності на нерухоме майно має також і право на земельну ділянку, на якій це майно розміщено та необхідну для обслуговування нерухомого майна. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо підстав визнання спірної земельної ділянки спільним сумісним майном подружжя, проте зазначене не вплинуло на правильне вирішення спору. Після розірвання шлюбу спірний автомобіль залишився у розпорядженні ОСОБА_2 і він залишається його власником, незважаючи на залучення автомобіля за його власним бажанням до потреб Збройних Сил України. Тому суд першої інстанції правильно провів поділ спільного сумісного майна подружжя та стягнув з відповідача на користь позивачки 1/2 частину вартості цього автомобіля. Ухвалюючи 07 липня 2023 року додаткове рішення у справі, суд першої інстанції керувався положеннями статей 137, 270 ЦПК України і правильно взяв до уваги докази щодо понесених позивачкою судових витрат на професійну правничу допомогу, розмір яких відповідач не заперечував та не спростовував. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Ірпінського міського суду Київської області. Підставами касаційного оскарження зазначено пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2023 року, додаткове рішення Ірпінського міського суду Київської області від 07 липня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2024 року вищевказану справу № 367/3859/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 ЦПК України. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року справу № 367/3859/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю і поділ майнаповернуто на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку в частині встановлення факту проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу, а саме: земельної ділянки та об`єкта незавершеного будівництва. Так, дійсно 20 серпня 2005 року він уклав шлюб з позивачкою, який рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 серпня 2020 року було розірвано. Проте, до реєстрації шлюбу він з нею не проживав однією сім`єю як чоловік та жінка, не мав спільного бюджету, не вів спільного господарства і не мав взаємних прав та обов`язків як подружжя до реєстрації шлюбу у 2005 році, а позивачка протилежного не довела. Суди не врахували, що показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки, які не перебувають у шлюбі між собою. За час зареєстрованого шлюбу ними було набуто автомобіль марки «GREAT WАLL SAFE SUV», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , однак він своєї згоди на сплату компенсації 1/2 вартості цього автомобіля не надає, тому вимоги позивачки в цій частині не підлягають задоволенню. Спірна земельна ділянка була придбана ним 14 листопада 2003 року за його особисті кошти, а житловий будинок побудований на ній у період з 2004 року по 2005 рік з готовністю 90 %, тобто до реєстрації шлюбу із позивачкою. Отже, земельна ділянка та об`єкт незавершеного будівництва, що розміщений на ній, належать йому на праві приватної власності і не є спільним майном подружжя. Доводи позивачки про те, що незавершений будівництвом житловий будинок збудований у 2015 році спростовується технічним паспортом та робочими проєктами на електричні та телевізійні мережі, охоронної, пожежної і тривожної сигналізації, з яких вбачається, що будинок фактично збудований у 2004-2005 роках. При цьому, суди попередніх інстанцій не врахували, що визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, неприйнятого до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. Посилається на відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги - безпідставними. Питання щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, що й було зроблено судами попередніх інстанцій, якими враховано доводи сторін та надано належну правову оцінку поданим доказам. Нею доведено факт проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а також те, що житловий будинок, який є об`єктом незавершеного будівництва, побудований сторонами за спільні кошти за час спільного проживання однією сім`єю, як до укладення шлюбу, так і після його укладення. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим висновкам Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, на які є посилання в касаційній скарзі. Фактичні обставини справи, встановлені судами Згідно зі свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_2 , виданого 20 серпня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Ірпінського міського управління юстиції Київської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 20 серпня 2005 року зареєстрували шлюб, про що у Книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 253, після укладення шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 » (т.1, а. с. 26). Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_3 , виданого виконавчим комітетом Бучанської міської ради Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_7 , батьками якої зазначені: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 27). Згідно з актом депутата Бучанської міської ради Київської області від 18 вересня 2019 року вбачається, що зі слів сусідів та власників квартири АДРЕСА_3 встановлено, що з серпня 2002 року по кінець січня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали за адресою: АДРЕСА_4 , однією сім`єю, вели спільний побут та сімейний бюджет, мали спільних друзів, колег, спільний відпочинок, разом придбавали побутові речі, одяг, продукти харчування, сплачували за комунальні послуги. На початку лютого 2003 року сім`я переїхала за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації (на підставі родинних відносин) для спільного проживання. Вказаний акт підписаний сусідами ОСОБА_8 ( АДРЕСА_5 ,) та ОСОБА_9 ( АДРЕСА_6 ) (т. 1, а. с. 28). Відповідно до акту депутата Бучанської міської ради Київської області від 18 вересня 2019 року вбачається, що депутатом Бучанської міської ради Київської області Олексюком В. П. складено цей акт на усне звернення громадянки ОСОБА_10 , яка фактично проживає по АДРЕСА_2 , щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 у період 2003-2005 років за адресою: АДРЕСА_1 . Зі слів сусідів та власниці квартири АДРЕСА_7 встановлено наступне: з 08 лютого 2003 року по кінець грудня 2015 року ОСОБА_11 та ОСОБА_2 спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , без реєстрації (на підставі родинних відносин) однією сім`єю (20 серпня 2005 року - зареєстровано шлюб), вели спільний побут та сімейний бюджет, мали спільних друзів, колег, спільний відпочинок, спілкування подружжя з родичами, батьками і дитиною чоловіка від першого шлюбу. Разом придбавали майно (побутові речі, прилади, одяг, продукти харчування, відшкодування та оплата комунальних витрат, рухоме майно (авто), нерухоме майно, у тому числі земельну ділянку по АДРЕСА_2 ). У кінці грудня 2015 року сім`я зі спільною дитиною, ОСОБА_7 , переїхала до будинку, що збудовано спільно за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний акт підписаний свідками ОСОБА_12 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_13 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_14 ( АДРЕСА_9 ), ОСОБА_15 ( АДРЕСА_10 .) (т. 1, а. с. 29). Згідно з Державного акту на право власності на земельну ділянку, серія КВ № 9061981, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 листопада 2003 року № 3424 (ВАР 937471) є власником земельної ділянки, площею 0,1381 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 3210945300:01:121:0921 (т. 1, а. с. 30-31). Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-321609362019 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0, 1381 га, кадастровий номер: 3210945300:01:121:0921, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, форма власності приватна власність (т. 1, а. с. 32-34). Згідно з витягу № 03-17/381-19 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки грошова оцінка земельної ділянки, площею 0,1381 га, кадастровий номер: 3210945300:01:121:0921, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , становить 1 270 290,88 грн (т. 1, а. с. 35). Відповідно до звіту про оцінку майна від 28 січня 2020 року, дата оцінки 24 січня 2020 року, проведеної приватним підприємством «Синергія», вказаний суб`єкт оціночної діяльності виконав незалежну оцінку об`єкта незавершеного будівництва - індивідуального житлового будинку, загальною площею 246,04 кв. м., житловою площею 130,98 кв. м., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що ринкова вартість об`єкта оцінки становить 3 056 000 грн, без врахування ринкової вартості прав, пов`язаних із земельною ділянкою, ступінь готовності об`єкту - 90 %. Згідно з долученого до звіту про оцінку майна від 28 січня 2020 року проєкту індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_2 , вказаний проєкт виконано ПМП «Аркос», архітектор ОСОБА_16 , у 2004 році, погоджено у відділі архітектури виконавчого комітету Бучанської селищної ради Київської області. До звіту долучено копію дозволу на виконання будівельних робіт від 18 травня 2005 року № 225, який виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Ірпінської міської ради Київської області ОСОБА_2 на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку по індивідуально розробленому проєкту по АДРЕСА_2 . Відповідно до проєктної документації, узгодженої та зареєстрованої 19 жовтня 2004 року за № 261 відділом містобудування та архітектури Ірпінського міського виконавчого комітету Київської області, технічний нагляд будівництва здійснює ПМП «Аркос», дозвіл і проєктну документацію 19 травня 2005 року отримав забудовник - ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 36-100). Згідно із звітом про оцінку майна від 04 вересня 2019 року, проведеної приватним підприємством «Синергія», вказаний суб`єкт оціночної діяльності виконав оцінку транспортного засобу - легкового автомобіля марки «GREAT WАLL SAFE SUV», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідно до якої ринкова вартість цього автомобіля складає 114 458 грн (т. 1, а. с. 101-111). Позивачкою надано копії договорів спільного проживання, укладених між нею, ОСОБА_11 , та фізичною особою ОСОБА_13 , відповідно до яких орендодавець зобов`язується передати орендареві квартиру з двома житловими кімнатами, загальною площею 48,52 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Квартира орендується для проживання сім`ї із двох осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_11 . Зокрема, надано: копію договору від 08 лютого 2003 року, який укладений на період з моменту підписання договору і діє до 31 грудня 2005 року; копію договору від 01 січня 2006 року, який набирає чинності з моменту підписання договору і діє до 31 грудня 2008 року; копію договору від 01 січня 2009 року, який набирає чинності з моменту підписання договору і діє до 31 грудня 2011 року; копію договору від 01 січня 2012 року, який набирає чинності з моменту підписання договору і діє до 31 грудня 2014 року; копію договору від 01 січня 2015 року, який набирає чинності з моменту підписання договору і діє до 31 грудня 2015 року (т. 2, а. с. 8-17). Відповідно до наданих позивачкою довідок про заробітну плату, зокрема: від приватного підприємства «Алес плюс» ОСОБА_17 отримала заробітну плату за 2002 рік у сумі 48 тис. грн, за 2003 рік у сумі 72 тис. грн, за 2004 рік у сумі 96 тис. грн; від приватного підприємства «Ост плюс» ОСОБА_1 отримала заробітну плату за 2005 рік у сумі 102 тис. грн, за 2006 рік у сумі 108 тис. грн, за 2007 рік у сумі 110 400 грн, за 2008 рік у сумі 110 700 грн, за 2009 рік у сумі 111 тис. грн, за 2010 рік у сумі 120 тис. грн, за 2011 рік у сумі 120 200 грн, за 2012 рік у сумі 126 тис. грн, за 2013 рік у сумі 127 200 грн; за 2014 рік у сумі 132 тис. грн, за 2015 рік у сумі 144 тис. грн; від приватного підприємства «Ост сервіс» ОСОБА_1 отримала заробітну плату за 2006 рік у сумі 72 тис. грн, за 2007 рік у сумі 73 200 грн, за 2008 рік у сумі 74 400 грн, за 2009 рік у сумі 76 800 грн, за 2010 рік у сумі 78 тис. грн, за 2011 рік у сумі 84 тис. грн, за 2012 рік у сумі 90 тис. грн, за 2013 рік у сумі 96 тис. грн, за 2015 рік у сумі 102 тис. грн; від товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Кафрун» за 2011 рік ОСОБА_1 отримала заробітну плату у сумі 72 тис. грн, за 2012 рік у сумі 78 тис. грн, за 2013 рік у сумі 79 200 тис., за 2014 рік у сумі 81 600 грн, за 2015 рік у сумі 82 800 грн (т. 2, а. с. 18-45). Позивачкою також надано копії товарних чеків та накладних щодо придбання будівельних матеріалів: від 03 березня 2005 року, від 04 березня 2005 року, від 07 серпня 2007 року, від 16 жовтня 2007 року, від 26 жовтня 2007 року, від 09 липня 2008 року, від 06 листопада 2008 року, від 19 листопада 2008 року, від 30 вересня 2009 року, від 01 вересня 2010 року (т. 2, а. с. 46-52). Відповідно до акта депутата Бучанської міської ради Київської області Бєлорукова А. В. від 03 лютого 2014 року, складеного на усне звернення ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , проживають ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , 2007 року народження, у ході обстеження встановлено, що сім`я проживає разом за вказаною адресою без реєстрації постійно з лютого 2003 року (т. 2, а. с. 142). Позивачкою долучено до позовної заяви фотокартки зі спільного відпочинку із відповідачем у Болгарії у 2003 році (т. 1, а. с. 15-17, т. 2, а. с.146). Відповідно до копії закордонного паспорта ОСОБА_5 , серії НОМЕР_4 , у вказаному паспорті містяться відмітки щодо перебування позивачки у Болгарії з 10 серпня 2003 року по 24 серпня 2003 року (т. 2, а. с. 143). Також, позивачкою долучені фотокартки зі спільного проведення свят із відповідачем та родичами і друзями у 2003-2005 роках, а також весілля сторін на місці будівництва будинку (т. 2, а. с. 144-149). Згідно із відповіддю фізичної особи-підприємця ОСОБА_18 від 11 серпня 2021 року № 2023/21 замовником виготовлення технічного паспорту на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , був ОСОБА_2 ; рік побудови вищевказаного будинку зазначено зі слів замовника «2005», реєстрацію права власності на будинок не оформлювали у зв`язку із особистими обставинами, проведення замірів здійснював особисто, крім ОСОБА_2 у будинку на той момент більше нікого не було (т. 2, а. с.150). Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні 08 лютого 2023 року надав показання про те, що позивачка є його рідною сестрою, ОСОБА_2 є колишнім чоловіком його сестри - ОСОБА_1 . Сторони познайомилися у 2002 році, а з серпня 2002 року почали проживати разом у квартирі АДРЕСА_3 , яка є трикімнатною, в одній кімнаті проживав свідок, в іншій проживала матір позивачки та свідка, а в третій кімнаті почала проживати позивачка із ОСОБА_2 . Свідок також зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом працювали, разом їздили на роботу, купували харчі, побутові речі, одяг. Взимку 2003 року ОСОБА_1 зняла квартиру у подруги по АДРЕСА_11 , після чого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переїхали проживати до цієї квартири, де проживали до моменту переїзду у свій новозбудований будинок по АДРЕСА_2 . У 2005 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб. У квартирі по АДРЕСА_11 у сторін народилася донька, також з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживала деякий час донька останнього від першого шлюбу Зазначав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вирішили придбати земельну ділянку у м. Бучі, земельну ділянку придбали за спільні кошти, свідок у подальшому позичав грошові кошти сторонам на купівлю автомобіля, ці кошти йому давно повернуто, будівництво будинку розпочалося у 2005 році. Свідок ОСОБА_20 у судовому засіданні надала показання про те, що ОСОБА_1 є її племінницею, у 2002 році ОСОБА_1 познайомилася з ОСОБА_2 , вони почали проживати разом у квартирі по АДРЕСА_12 , у цій квартирі також проживала матір позивачки та рідний брат - ОСОБА_19 . Свідок зазначила, що їй достеменно відомо про те, що ОСОБА_1 почала проживати разом із ОСОБА_2 у квартирі по АДРЕСА_12 , оскільки вона доволі часто приїздила до цієї квартири у той період. У подальшому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перейшли проживати в іншу квартиру, у тій квартирі разом із позивачкою та відповідачем проживала також деякий час донька відповідача від першого шлюбу. Свідок зазначила, що від сестри, тобто від матері позивачки, вона дізналася, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали земельну ділянку у м. Бучі. Безпосередньо ОСОБА_1 домовлялася з продавцем цієї земельної ділянки, здається у 2005 році розпочали будівництво будинку на тій земельній ділянці. За які кошти придбано земельну ділянку свідку невідомо, однак зазначила, що ОСОБА_1 працювала постійно, навіть у декретній відпустці не була. Свідок зауважила, що вони із сестрою, матір`ю позивачки, почали сваритися на ОСОБА_1 щодо того, що вона витрачає грошові кошти на будівництво будинку, у той час, як шлюб із відповідачем не був зареєстрований. Свідок ОСОБА_20 підтвердила, що на наданій позивачкою фотографії з весілля сторін зображена вона, фото зроблене на земельній ділянці по АДРЕСА_2 , на момент укладення шлюбу у 2005 році будинок ще не був збудований, був лише фундамент, та частина стін, що зображено на фотографіях, долучених позивачкою (т. 2, а. с. 148-149). Свідок ОСОБА_21 надала показання про те, що її чоловік товаришував із ОСОБА_2 , свідок із ОСОБА_2 познайомилася у 2000 чи 2001 році, із ОСОБА_1 свідок познайомилася у 2003 році, у липні-серпні 2003 року свідок із чоловіком та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та його донька від першого шлюбу їздили на спільний відпочинок до Болгарії, під час спільного відпочинку свідок сприймала ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як сімейну пару. Свідок зазначила, що була у гостях у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартирі по АДРЕСА_11 , навпроти міської кради, де проживали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і його донька від першого шлюбу. Також, свідок ОСОБА_21 вказала, що у 2004 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до них із проханням спроєктувати будинок, проєктом займався інший архітектор у проєктній організації ПМП «Аркос», яка належала чоловіку свідка та де свідок також працювала, проєктом будинку займався інший архітектор. Свідок ОСОБА_21 підтвердила, що на наданих позивачем фотографіях зображена вона з чоловіком під час спільної поїздки на відпочинок до Болгарії. Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні 08 лютого 2023 року надав показання про те, що він є фізичною особою-підприємцем, працює технічним паспортистом у діяльності архітектури, до нього звернулася людина з проханням виготовити технічний паспорт на будинок по АДРЕСА_2 . Вказав, що він приїхав в узгоджений із замовником час, особисто перебував у будинку та здійснював всі необхідні вимірювання, при цьому, рік будівництва будинку - 2005 рік зазначив у технічному паспорті виключно зі слів замовника. Свідок підтвердив, що технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 162-168) виготовляв він. У судовому засіданні 08 травня 2023 року свідок ОСОБА_22 надала показання про те, що вона мала у власності земельну ділянку по АДРЕСА_2 , яку вирішила продати. Неподалік земельної ділянки по вулиці було розміщено оголошення із пропозицією придбання земельної ділянки. Свідок подзвонила за номером телефону, зазначеним у оголошенні, слухавку підняла ОСОБА_1 , з якою домовилися про зустріч. Восени 2003 року відбулася зустріч безпосередньо на земельній ділянці, на зустрічі були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , домовилися про продаж земельної ділянки, земельну ділянку купували без посередників. Свідок зазначила, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 возили її на своєму автомобілі. Також, свідок вказала, що на земельній ділянці були котлован і блоки, жодних споруд на ділянці не було. У обумовлений день свідок, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зустрілися у нотаріуса у м. Бучі та оформили купівлю-продаж земельної ділянки за 8 100 доларів США. Покупці гроші віддавали у доларах США, ОСОБА_2 дістав із кишені гроші, віддав касиру банку для перерахування, після чого віддав свідку. Також, судом у судовому засіданні було заслухано технічний запис судового засідання у цій справі від 11 січня 2021 року, у частині надання показань свідками ОСОБА_23 та ОСОБА_24 , які були допитані попереднім складом суду, оскільки наявні поважні причини неявки цих свідків для допиту в судове засідання. Так, у судовому засіданні 11 січня 2021 року свідок ОСОБА_23 зазначила, що є хресною матір`ю доньки позивачки, позивачку знає зі школи. Вказувала, що сторони довго проживали як сім`я, будували разом будинок. Коли почалося будівництво будинку, свідок не пам`ятає, за які кошти будувався будинок точно сказати не може, однак зазначила, що позивач весь час працювала для отримання коштів на будівництво. Весілля сторін святкували біля будинку, який ще не був готовий на день реєстрації шлюбу. Свідок зазначила, що в квартирі у АДРЕСА_11 сторони проживали десь із 2004 року, вона часто бувала у гостях у позивачки та відповідача, бачила, що вони вели спільний побут, проживали як сім`я. Свідок ОСОБА_24 зазначив, що відповідача знає з 1990 року, позивачку знає з 2001 року. У 2002 році позивачка та відповідач з`явилися у гостях у свідка на день народження його доньки, у подальшому, десь один раз на рік свідок із сім`єю приїздили до Кучинських у гості. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення вищезазначеним вимогам закону не відповідають. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків. Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено. Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю позивачкою заявлена з певною правовою метою - визначення правового статусу нерухомого майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін. Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України. Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити як обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України). При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20, погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, провадження № 14-325цс18, постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17, провадження № 61-38303св18). Фактичними обставинами справи, встановленими судами попередніх інстанцій, як судами факту, на підставі наданих сторонами доказіву їх сукупності (показання свідків, фотокартки, копії договорів оренди квартири, копії актів депутата від 18 вересня 2019 року в частині інформації щодо спільного проживання сторін за відповідними адресами, інші письмові докази), дослідження яких також входить до як повноважень суду першої, так і апеляційної інстанції, підтверджено факт спільного проживання позивачки однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Заперечуючи факт спільного проживання з позивачкою однією сім`єю, відповідач жодних аргументів стосовно вищезгаданих доводів позовної заяви та долучених до неї доказів не навів, обмежуючись лише посиланням на недостатність доказів. Тому позивачка як співвласник спірного майна вправі була заявляти позовну вимогу про визнання за нею права власності на 1/2 його частину. Зазначені висновки судів не суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого в постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20, про те, що обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи. Проте зазначення у резолютивній частині висновку про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю не спростовує висновку суду про поділ спільного сумісного майна подружжя, про що правильно виснували суди попередніх інстанцій на підставі оцінки належних та допустимих доказів у справі. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 серпня 2023 року у cправі № 910/8115/19 (910/13492/21),провадження № 12-42гс22, від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21), від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) наголосила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц, провадження № 14-70цс22, ухваленій після постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про задоволення позову у частині встановлення факту спільного проживання позивачки з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу та ведення ними спільного господарства й спільного бюджету у період з 08 травня 2012 року до 24 квітня 2013 року, і в цій частині постанову апеляційного суду залишила без змін. Тому саме висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц (провадження № 14-70цс22) враховуються при розгляді справи як такі, що висловлені пізніше. Щодо визнання спірного майна спільним сумісним майном Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) та підтриманий Верховним Судом у постановах: від 10 квітня 2024 року в справі № 753/1159/21 (провадження № 61-12247св23), від 10 квітня 2024 року в справі № 757/44969/18-ц (провадження № 61-14303св23), і багатьох інших. У цій справі метою пред`явленого позову є поділ спільного сумісного майна, тому вимога про визнання спірного майна спільним сумісним майном подружжя не є ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 . Відтак, не можуть вважатися законним та обґрунтованими оскаржувані судові рішення у цій частині. Щодо рухомого майна Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірний автомобіля марки «GREAT WАLL SAFE SUV», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , набутий сторонами за час шлюбу та за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу. Оскільки вказаний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача, тому є правильним задоволення вимоги позивачки про стягнення на її користь 1/2 вартості вказаного автомобіля. При цьому суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що згода відповідача на стягнення з нього компенсації 1/2 вартості автомобіля не є обов`язковою, оскільки у власність відповідача переходить зазначене майно. Такий поділ рухомого майна відповідає принципу рівності часток у спільній сумісній власності подружжя, інтересам обох сторін та узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21). Щодо об`єкта незавершеного будівництва Набуття права власності на об`єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті). Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання. До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22), а також Верховний Суд у постановах: від 25 серпня 2020 року в справі № 760/21223/17-ц, від 28 лютого 2023 року у справі № 466/6895/19, від 14 червня 2023 року в справі № 753/1631/20 (провадження № 61-772св23). У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 зазначено, що: «…не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними. Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року № 6-159цс15». У цій справі встановлено, що спірний житловий будинок (об`єкт незавершеного будівництва) не прийнятий до експлуатації, відсутні відомості щодо його реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відтак, зазначений об`єкт не має юридичного статусу нерухомого майна та вважається незавершеним будівництвом нерухомим майном. Тому суди попередніх інстанцій дійшли пердчасного висновку про можливість його поділу, мотивуючи це тим, що такий поділ відповідатиме інтересам обох сторін. Верховний Суд зауважує, що до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, що унеможливлює його поділ, а з вимогами про визнання права за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або про присудження компенсації у межах цієї справи позивачка не звертались. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19 (провадження № 14-56цс22) відступила від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року в справі № 6-47цс16, на які посилалися суди попередніх інстанцій. З урахуванням наведеного, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, тому судові рішення в частині вимог про поділ об`єкта незавершеного будівництва підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Щодо судових витрат У підпункті в) пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. За загальним правилом, при розподілі судових витрат у резолютивній частині судового рішення за результатами розгляду та вирішення справи встановлюється обов`язок сторони, не на користь якої ухвалено таке судове рішення, відшкодувати (компенсувати) іншій стороні понесені судові витрати із вказівкою на чіткий розмір відповідних судових витрат. У справі, що переглядається, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а справа у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ об`єкта незавершеного будівництва передається для продовження розгляду до суду першої інстанції. Тобто остаточного рішення по суті спору касаційним судом не було прийнято, а тому за таких обставин підстави для вирішення питання про розподіл судових витрат відсутні, вони повинні визначатися за остаточним вирішенням спору. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірного майна спільним сумісним майном подружжя, поділ об`єкта незавершеного будівництва скасувати. Справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ об`єкта незавершеного будівництва передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині визнання спірного майна спільним сумісним майном подружжя відмовити. У решті рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець