Постанова 4808 № 345/5677/23

Справа № 345/5677/23 Провадження № 22-ц/4808/588/24 Головуючий у 1 інстанції Андрусів І. М. Суддя-доповідач Фединяк ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів: головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач) суддів: Луганської В.М., Максюти І.О. секретаря Гудяк Х.М. з участю представників: АТ КБ «ПриватБанк» адвокатки Рокетської С.В.; ОСОБА_1 адвоката Малетина А.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Ніколаєнко Олени Миколаївни на рішення Долинського районного суду від 21 лютого 2024 року, постановлене в складі судді Андрусіва І.М. в м. Івано-Франківськ у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ «КБ «ПриватБанк») звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 21 травня 2015 року між АТ «КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реконструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно умов угоди останній отримав у АТ КБ «ПриватБанк» кредитний ліміт на картковий рахунок у розмірі 28 531,04 грн з сплатою 18 % річних. Погашення заборгованості повинно було здійснюватись починаючи з 1 по 25 число кожного місяця. Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Генеральна угода разом із запропонованими Умовами та правилами, тарифами, складають між ним та банком кредитний договір. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, однак відповідач ОСОБА_1 не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами. У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язанням ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 09.10.2023 року виникла заборгованість в сумі 114 563,66 грн, з яких 28 531.64 грн. - заборгованість за кредитом; 21132.43 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 0.00 грн. - заборгованість за комісією; 61940,28 грн. - заборгованість за пенею; 2959.31 грн. - штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди. Кредитодавець на свій розсуд може вимагати будь-яку частину суми заборгованості, тому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором від 21 травня 2015 року у розмірі 59 470,94 грн, яка складається: 28 531,64 грн - заборгованість за кредитом, 21 132,43 грн - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 6 847,56 грн - заборгованість за пенею, 2 959,31 грн - штраф та понесені судові витрати. Рішенням Долинського районного суду від 21 лютого 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 21.05.2015 у розмірі 28 531 (двадцять вісім тисяч п`ятсот тридцять одну гривню) 64 копійки та 1 287 (одну тисячу двісті вісімдесят сім) гривень 67 копійок сплаченого судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду представник АТ КБ «ПриватБанк» Ніколаєнко О. М. подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що банк надавав відповідачу кредит з сплатою відсотків за його користування, сторони погодили розмір процентної ставки, який становить 1.5 % на місяць (18 % річних) на залишок заборгованості , про що зазначено в Генеральній угоді про реконструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 21 травня 2015 року. Відповідно до п.1.1.2. Генеральної угоди заборгованість відповідача станом на дату підписання становить 30189,64грн. У пункті 2.1 Генеральної угоди сторони погодили, що Банк надає Позичальнику строковий кредит в сумі 28531,64 грн на строк 36 місяців з 21.05.2015 по 31.05.2018 шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 28531,64 грн в обмін на зобов`язання Позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту у вказані в Заяві, Умовам та правила строки. Виникнення обов`язку зі сплати відсотків підтверджується розрахунком заборгованості, Генеральною угодою, випискою по рахунку боржника, заявою від 02.03.2009 року , довідкою про видану картку та розмірі ліміту, а також витягом з Умов та правил. 16 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Малетин А.Я. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечив. Вказує, що відсутні підстави вважати, що при укладені договору між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приват банк», банк повідомив про умови кредитування та дотримався вимог позовної давності. У судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» адвокатка Рокетська С.В. підтримала доводи апеляційної скарги, просить задовольнити подану скаргу. Представник ОСОБА_1 адвокат Малетин А.Я. доводи апеляційної скарги заперечив. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обгрунтованим. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частково задовольняючи позов АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку в повному обсязі АТ КБ «Приватбанк» не повернуті. Разом з тим, в заяві від 02.03.2009, яка підписана відповідачем ОСОБА_1 , відсутні умови щодо сплати як відсотків за користування кредитом, а саме - розмір і порядок їх нарахування, тобто сторони у розумінні цивільного законодавства не погодили розмір та підстави стягнення відсотків, так і умови щодо сплати пені та штрафу. У вказаній заяві зазначено лише анкетні дані відповідача, його контактна інформація. З розрахунку заборгованості також вбачається, що ОСОБА_1 здійснював операції як щодо переказу коштів з карткового рахунку, так і здійснював оплати в рахунок погашення заборгованості. Таким чином, оскільки в укладеному між сторонами кредитному договорі відсутні умови щодо сплати відсотків, пені, штрафу, то у позивача були відсутні правові підстави нараховувати їх. З урахуванням наведеного вище, беручи до уваги те, що відповідачем ОСОБА_1 було здійснено із наданої йому банком кредитної картки переказ коштів в сумі 28 531,64 грн, що і становить заборгованість за кредитом, то вказану суму слід стягнути з нього на користь позивача. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції частково не відповідає, з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 02.03.2009 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання заяви б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку на отримання кредитних карток - «кредитка «Універсальна»» та «30 днів пільгового періоду», із кредитним лімітом у сумі 1 000 грн із базовою процентною ставкою 3 % на місяць на залишок заборгованості (а.с. 12). На виконання умов договору ОСОБА_1 видано кредитну картку № НОМЕР_1 , термін дії до 02/29 (а.с.10). Банк надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який 21.05.2015 року був збільшений до 28 531,64 грн, а 06.04.2020 року зменшено до 0,00 гривень (а.с.9). До кредитного договору Банк надав розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію анкети-заяви позичальника, Витяг з Тарифів карт Банку «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.13-54). 21 травня 2015 року відповідач ОСОБА_1 підписав генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості і приєднання до Умов і правил надання кредиту Заборгованість з дати підписання цієї угоди становить 30 189,64 грн. Дата закінчення погашення заборгованості - 31.05.2018 (а.с.11). Відповідно до пункту 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику ОСОБА_1 строковий кредит у розмірі 28 531, 64 та строк 36 місяців з 21 травня 2015 року по 31 травня 2018 року шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у вказані в заяві, Умовах і правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця. Позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) у розмірі 1035 грн 13 коп. для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, а також інших витрат відповідно до Умов і правил. Останнє погашення заборгованості повинно бути здійснено не пізніше 31 травня 2018 року. Згідно з пунктом 2.10 Генеральної угоди позичальник доручає банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту у сумі 1658 грн на поточний рахунок, відкритий в КБ «Приватбанк». За розрахунком Банку станом на 09 жовтня 2023 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість 59 470,94 грн., яка складається: 28 531,64 грн - заборгованість за кредитом, 21 132,43 грн - заборгованість по відсотках за користування кредитом, 6 847,56 грн - заборгованість за пенею, 2 959,31 грн - штраф та понесені судові витрати (а.с.5). Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема із договорів. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги у цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування. При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 вересня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06 липня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. З урахуванням наведеного суд першої інстанції правильно виходив з того, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий до позовної заяви витяг з Умов, які надав банк, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс

19. Правильним є також висновок суду першої інстанції, яким відмовлено банку у стягненні процентів за користвання кредитом з огляду на таке. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до частини першою статті509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Згідно із статтею 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з вимогами статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Встановивши, що право банку порушено внаслідок неналежного виконання зобов`язань, взятих на себе позичальником, суд першої інстанції дійшов висновку, що право банку порушено. Однак особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності. Відповідно до положень статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. У частинах першій, п`ятій статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача адвокат Малетин А.Я. звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строку позовної давності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. Відповідно до пункту 2.1 Генеральної угоди погашення заборгованості здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця. Позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) у розмірі 1035 грн 13 коп. для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом та процентами. Останнє погашення заборгованості повинно бути здійснено не пізніше 31 травня 2018 року. Відповідно до пункту 2.1 Генеральної угоди від 21 травня 2015 року укладеної між АТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 щомісячний платіж у розмірі 1035 грн 13 коп. на погашення заборгованості за кредитним договором. Установлено, що згідно пункту 2.1 Генеральної угоди ОСОБА_1 не вносив щомісячний платіж у розмірі 1035 грн 13 коп. на погашення заборгованості за кредитним договором з часу її укладення, тобто з 21 травня 2015 року, що підтверджується поданим банком розрахунком. Проте з позовом до відповідача банк звернувся лише у листопаді 2023 року. За таких обставинах суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, встановивши фактичні обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у позові про стягнення заборгованості по процентах за кредитним договором, пред`явленого до позичальника ОСОБА_1 , проте не враховав сплив позовної давності про застосування якої представником позивача подано заяву. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Суд першої інстанції по суті правильно вирішив спір та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову, проте дійшов помилкового висновку щодо мотивів такого завдолення позову. Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Відтак, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення суду першої інстанції щодо його мотивів. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8). Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України. Відповідно п.2 ч.6 ст. 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України) становить 2684грн. Ціна позову в даній справі становить 59 470,94 грн, яка станом на 01 січня 2023 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грн* 250 = 671 000 грн). Відтак, ця справа є незначної складності, ціна позову у справі не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст. 374, 376, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Ніколаєнко Олени Миколаївни задовольнити частково. Рішення Долинського районного суду від 21 лютого 2024 року змінити виклавши мотивувальну частину рішення суду в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 01 липня 2024 року. Судді: В.Д.Фединяк І.О.Максюта В.М.Луганська