Постанова Київський апеляційний суд № 757/6877/21-ц

Справа №757/6877/21 Апеляційне провадження №22-ц/824/10583/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 червня 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 24 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), акціонерне товариство Комерційний банк «Приват Банк» про відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що 05 жовтня 2019 року старшим сержантом поліції Яготинського ВП Тарасенком А.В. було складено постанову серії ДП018 № НОМЕР_2 про вчинення ним правопорушень, передбачених ч.5 ст. 121 та ч.2 ст.122 КУпАП. Не погоджуючись з даною постановою, він 10 жовтня 2019 року оскаржив її до Яготинського районного суду Київської області. Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 02 квітня 2020 року у справі № 382/1796/19 постанову серії ДП018 № НОМЕР_2 від 05 жовтня 2019 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП та ч. 2 ст. 122 КУпАП скасовано, провадження по справі закрито. Зазначив, що підстави для примусового виконання постанови серії ДП018 НОМЕР_2 від 05 жовтня 2019 року були відсутні, оскільки на час відкриття вказаного провадження вищевказана постанова була предметом оскарження в суді. 07.02.2020 року головним державним виконавцем Яготинського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Цимбал Наталією Валентинівною винесено постанову про накладення арешту на грошові кошти, що містяться на всіх його рахунках, в результаті чого було арештовано його рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», на який нараховується пенсія по втраті годувальника на малолітню дитину - ОСОБА_2 та допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування, соціальні виплати, а саме допомоги по безробіттю. В зв`язку з чим він не міг отримати ці види допомоги та купувати ліки і харчування для своєї багатодітної сім`ї, оплачувати комунальні платежі. Позивач зазначив, що йому завдано моральної шкоди внаслідок неправомірного направлення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, відкриття виконавчого провадження та накладення арешту державним виконавцем банківського рахунку НОМЕР_1 , що відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк». В свою чергу банк завдав йому шкоди шляхом виконання постанови державного виконавця На підставі викладеного, просив суд стягнути з Яготинського районного відділу Державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» по 200 000,00 грн моральної шкоди з кожного з відповідачів. Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 24 січня 2024 року в задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. 01.05.2024 року до Київського апеляційного суду від АТ КБ «Приват Банк» надійшла заява - спростування доводів апеляційної скарги. 25.06.2024 року до Київського апеляційного суду від головного державного виконавця Яготинського ВДВС у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністрства юстиції (м. Київ) надійшли заперечення. В судове засідання 27.06.2024 року сторони по справі не з`явились, про розгляд справи належним чином повідомлялись, про причини неявки суд не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надали. На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що державним виконавцем відкрито виконавче провадження відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», та як вбачається з матеріалів справи відсутні докази, що хоч однією із сторін виконавчого провадження повідомлено державного виконавця про оскарження постанови про адміністративне правопорушення, а надані позивачем заяви про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про накладення арешту та заява про закінчення виконавчого провадження не містять підпису боржника та відмітки отримання їх виконавчою службою, тому не можуть слугувати доказами звернення боржника до державної виконавчої служби. Таким чином не можна вважати, що державний виконавець діяв не у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім цього, суд першої інстанції врахував, що позивачем не надано доказів, що його рахунки, які були відкриті у АТ КБ «Приват Банк» мали спеціальний режим призначення, відтак банк не мав права виконувати постанову виконавця. По своїй суті позиція позивача, висловлена в апеляційній скарзі, в переважній більшості співпадає з доводами та обґрунтуваннями позовних вимог, які він висловлював в суді першої інстанції, і яким судом надано відповідну правову оцінку. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне: «Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.» З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду. Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Зважаючи на вищенаведені правові норми, позивач для покладення обов`язку відшкодування шкоди мав би серед іншого надати докази протиправної поведінки відповідачів. В той же час, даний обов`язок належним чином виконано не було. Всі посилання позивача з даного приводу є лише його умовиводами. При цьому такі умовиводи не підтверджені жодними належними доказами. З огляду на вищевказані правові норми та вказану судову практику, апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Яготинського районного суду Київської області від 24 січня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько