Постанова 4852 № 160/28022/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/28022/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року в адміністративній справі №160/28022/23 (суддя у 1 інстанції Коренев А.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 02.10.2023 № 047250012245 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту а статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення; - визнати у ОСОБА_1 право на пенсію за вислугою років за нормами пункту а статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву від 25.09.2023 про призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до пункту а статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення з урахуванням рішення Конституційного Суду № 2-р/2016 від 04.06.2019 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 02.10.2023 року № 047250012245 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту а статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25 вересня 2023 року про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту а статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, з урахуванням рішення Конституційного Суду № 2-р/2016 від 04.06.2019 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1073,60 грн. Головне управління пенсійного фонду України в Одеській області, не погодившись з рішенням суду, звернулось до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позову повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається КМУ після досягнення 55 років та які станом на 11.10.2017 року мають (для чоловіків) стажу роботи за спеціальністю не менше 12 років 6 місяців та 26 років 6 місяців страхового стажу. Водночас, станом на 11.10.2017 року страховий стаж позивача становив лише 25 років 8 місяців та 21 день, а тому останньому правомірно відмовлено у призначені пенсії. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Так, позивач звернувся до Пенсійного органу з заявою про призначення пенсії відповідно до п. а ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 047250012245 від 02.10.2023 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу 26 років 6 місяців станом на 11.10.2017 року. У вказаному рішенні зазначено: вік заявника 57 років 06 місяців; страховий стаж особи 28 років 02 місяці 18 днів станом на дату звернення; спеціальний стаж особи становить 14 років 3 місяці 13 днів (станом на 11.10.2017 року); страховий стаж особи на 11.10.2017 року складає 25 років 08 місяців 21 день. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Згідно з пунктом а статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом а статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. При цьому, одночасно запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу за якими, жінки, дати народження яких припадали, зокрема, на період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років. Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п.1 ч.2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року. У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р. Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом а статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року. Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними). Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III Прикінцеві положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року №213-VIII. Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення). Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт а статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року. В даному випадку, на думку колегії суддів, у спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту а статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV. При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи. Із змісту оскаржуваного рішення слідує, що пенсійним органом позивачу до його стажу, що дає право на призначення пенсії відповідно до пункту а статті 55 Закону №1788-ХІІ, зараховано станом на 11.10.2017 року спеціальний стаж позивача - 14 років 3 місяці 13 днів, а страховий стаж на 11.10.2017 року - 25 років 08 місяців 21 день, тобто перевищує 25 років, необхідні для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту а статті 55 Закону №1788-ХІІ. За таких обставин рішення від 02.10.2023 року № 047250012245 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту а статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення у призначенні такої пенсії є протиправним . Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення зазначених вимог. Доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують. Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, тому, при таких обставинах, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року в адміністративній справі №160/28022/23 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року в адміністративній справі №160/28022/23 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко