Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/8507/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4375/24 Справа № 932/8507/23 Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І.А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 26 червня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., за участю секретаря Кошари О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2024 року, - В С Т А Н О В И В: 19 вересня 2023 року ТОВ ФК Фінтраст Україна звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №4383344 у розмірі 89 942,99 грн., а також витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. і судовий збір 2 147,20 грн. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що 28.06.2021 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №4383344, відповідно до умов якого останній отримав у кредит кошти в розмірі 20 000,00 грн., строком на 30 днів та зі сплатою відсотків за користування у розмірі визначеному договором. 03.05.2022 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу №03-05/2022, згідно з яким, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» набуло право вимоги за кредитним договором №4383344. З огляду на те, що ОСОБА_1 допустив неналежне виконання умов кредитного договору, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» вимушено звернутись до суду з даним позовом (а.с.1-6). Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2024 року позов ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, залишено без задоволення (а.с. 72-73). Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог (а.с.76-81). В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ними доведено і підтверджено матеріалами справи, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача по кредитному договору перед ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» не сплачена і складає 89942,99 грн., що підтверджується наданим до позовної заяви розрахунком заборгованості. Вказує, що кредитні кошти перераховувалися відповідачу на його банківську карту за допомогою платіжного провайдера, що має відповідну ліцензію та у спосіб обумовлений умовами кредитного договору, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий дім» про належність платіжної картки відповідачу та підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 20 000грн. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано копію договору про надання споживчого кредиту №4383344 від 28.06.2021 сторонами якого є ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , відповідно до якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надано ОСОБА_1 , у кредит, кошти в розмірі 20 000,00 грн., строком на 30 днів та зі сплатою відсотків за користування на рівні 0,95% на добу, по закінченню вказаного строку розмір процентної ставки збільшується до 1,90% на добу. Кошти надано шляхом перерахування на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом (№ НОМЕР_1 ). У вказаному договорі зазначено, що підписання/укладення цього договору відбувається в електронному вигляді з використанням одноразового ідентифікатора. 03.05.2022 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» було укладено договір факторингу №03-05/2022, згідно з яким, ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» набуло право вимоги за кредитним договором №4383344. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором №№4383344, заборгованість ОСОБА_1 станом на 15.09.2023 становить 89 942,99 грн., яка складається з заборгованості за: тілом кредиту 20 000,00 грн.; відсотків за користування кредитом 45 600, 00 грн.; санкцій нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України 24 342,99 грн. Також, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано копію правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», затверджених наказом №53-ОД (набрання чинності з 19.01.2020) та довідку надану директором ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» Мазуренком В. від 16.05.2022 про успішність операції згідно з договору з ТОВ «Авентус Україна» №087/20-П від 08.07.2020 (транзакція - №960507282, сума - 20000,00 грн., дата прийняття 28.06.2021, номер замовлення 20071382, номер картки НОМЕР_2 , статус прийнято). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів перерахування кредитних коштів, як-то первинних бухгалтерських документів, а розрахунок заборгованості в розумінні приписів Закону не може бути беззаперечним доказом виконання кредитором зобов`язань щодо перерахування кредитних коштів. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду. У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно із пунктами 5, 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну, або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20). Зазначений договір є публічним договором приєднання. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку ТОВ «Авентус Україна»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються товариством, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим товариство має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах. Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України). Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Позивачем до суду першої інстанції надані докази щодо укладення договору про надання споживчого кредиту, а саме: копія договору № 43833447 від 28 червня 2021 року про надання споживчого кредиту; паспорт споживчого кредиту, де зазначено, що їх підписання здійснено клієнтом за допомогою електронного підпису. Разом з тим, із наданих суду позивачем доказів не вбачається, що відповідач вчинила певну сукупність дій спрямовану на отримання кредиту від Банку, а саме, зареєструвалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію, отримала повідомлення від суб`єкта електронної комерції (в даному випадку від ТОВ «Авентус Україна») із одноразовим ідентифікатором, та прийняла пропозицію (оферту) позивача шляхом використання (підписання) надісланого їй позивачем одноразового ідентифікатора. Матеріали справи не містять і доказів надання відповідачу кредитних коштів за вказаним договором за зазначеними ним реквізитами. З урахуванням того, що в матеріалах справи відсутні докази укладання з відповідачем вказаного вище кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів та інформації про належність відповідачу платіжної картки, а також підтвердження зарахування грошових коштів у розмірі 20 000грн. від ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» саме на картку ОСОБА_1 , колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В зв`язку із відмовою в задоволенні позову та залишенням апеляційної скарги без задоволення та відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судова колегія приходить до висновку, що сплачені апелянтом судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторону позивача. Керуючись ст. 367, 368, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» - залишити без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого 2024 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку. Судді: