Постанова 4852 № 160/32156/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 26 червня 2024 року м. Дніпросправа № 160/32156/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року (суддя 1-ї інстанції Озерянська С.І.) в адміністративній справі №160/32156/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: 07.12.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила суд: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 страхової виплати відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю чоловіка ОСОБА_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вона є дружиною померлого ОСОБА_2 , який працював на підприємстві ПАТ «Кривбасзалізрудком» та помер 04.07.2021 внаслідок нещасного випадку. Вказаний факт підтверджується відповідним актом спеціального розслідування. Вказує, що вона 04.08.2023 звернулася із заявою до відповідача про призначення страхових виплат, а саме одноразової допомоги на сім`ю у зв`язку з втратою годувальника, однак у призначенні виплат було відмовлено, оскільки остання зареєстрована за іншою адресою місця проживання, ніж потерпілий, а для отримання одноразової допомоги сім`ї потерпілого необхідно мати однакову адресу реєстрації місця проживання з потерпілим. Позивач вважає такі дії відповідача незаконними. Зазначає, що місце реєстрації проживання не є єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті. Стверджує, що вона є дружиною покійного, що також підтверджується свідоцтвом про шлюб. Позивач та померлий постійно винаймали квартири та жили разом, а останнім місцем їх проживання була квартира, в якій померлий був зареєстрований. Актом мешканців будинку АДРЕСА_1 від 13.12.2021 року підтверджується, що позивач та померлий у період з 31.03.2021 по 04.07.2021 проживали однією сім`єю та вели спільне господарство. Вказує, що згідно з частиною 6 статті 29 ЦК України, фізична особа може мати кілька місць проживання. Тому, постійне проживання особи не завжди може співпадати з місцем її реєстрації. Отже, позивач вважає, що вона має право на отримання одноразової допомоги як член сім`ї потерпілого відповідно до положень частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року позов задоволено Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що як доказ спільного проживання та перебування на утриманні позивачкою надано копію акту від 13.12.2021 з місця проживання по АДРЕСА_1 підписаний сусідами та завірений Головою правління ОСББ «Спаська-10», з зазначенням інформації, щодо ведення спільного господарства та перебування позивачки на утриманні її померлого чоловіка. Проте, звертає увагу, що при зазначенні даного висновку не зрозуміло, що саме малося на увазі комісією, крім загальної фрази, на якій підставі та чим керувалася комісія при зазначені у акті такого висновку, як не підтверджено чи наділені ОСББ «Спаська-10» повноваженнями, щодо складання довідок та актів, в яких би містилася інформація про ведення спільного господарства, перебування на утриманні, спільні витрати та інше. Також, вважає недостатнім підтвердження такої інформації сусідами, оскільки сам факт сусідства не може являтися джерелом обізнаності щодо певних сімейних обставин позивачки. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні. В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є дружиною ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 31.03.2021 року, копія якого міститься у матеріалах справи. 25.06.2021 року у позивача та її чоловіка народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 30.06.2021 року. ОСОБА_2 працював прохідником дільниці № 24 проходки ш. Октябрська АТ «Кривбасзалізрудком» та помер 04.07.2021 року внаслідок нещасного випадку, який пов`язаний з виробництвом. Вказаний факт засвідчено актом спеціального розслідування нещасного випадку від 26.11.2021, затвердженим в.о. начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. 06.07.2021 року видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 . Відповідно акту мешканців будинку АДРЕСА_1 від 13.12.2021 року, складеного ОСББ «Спаська-10» зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 31.03.2021 року по 04.07.2021 року проживали однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_2 та вели спільне господарство. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області № 215/1526/22 від 02.11.2022 року встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , разом з ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 01.04.2020 року до дня смерті останнього 04.07.2021 року. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.02.2023 року рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 02 листопада 2022 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, заінтересована особа Криворізьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, залишено без розгляду. Згідно листа Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції фонду в Дніпропетровській області Фонду соціального страхування України від 20 січня 2022 року №20.1-16/339 вбачається, що ОСОБА_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Оскільки реєстрація місця проживання ОСОБА_1 не співпадає з реєстрацією місця проживання потерпілого, у Криворізького відділення відсутні підстави для призначення одноразової виплати на сім`ю 04.08.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення та виплату страхових виплат та одноразової грошової допомоги на сім`ю у зв`язку із втратою годувальника, а саме її чоловіка, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок нещасного випадку на виробництві. Листом «Щодо призначення страхових виплат» від 31.08.2023 №41799-33255/А-1/8-0400/23 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено позивачу, що розглянути питання про призначення одноразової виплати на сім`ю, у зв`язку з втратою годувальника - загибеллю чоловіка, можливо після надання рішення судового органу про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з її чоловіком ОСОБА_2 . 13.10.2023 позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо призначення страхових виплат як особі, що перебуває на утриманні та знаходиться у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років та одноразової допомоги на сім`ю у зв`язку із втратою годувальника, який помер 04.07.2021 року внаслідок нещасного випадку на виробництві. Листом «Про розгляд звернення» від 10.11.2023 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомлено про те, що з питання призначення одноразової грошової допомоги на сім`ю позивач зверталась до Криворізького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Позивачу було повідомлено, що призначення одноразових виплат на сім`ю можливе після надання рішення судового органу про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , так як адреси реєстрації місця проживання різні. Наразі рішення судового органу про встановлення факту проживання однією сім`єю у позивача відсутнє. Робочим органам Пенсійного органу України законодавством України не надано повноважень встановлювати факт сімейних відносин. Встановлення фактів, що мають юридичне значення, знаходиться у компетенції судових органів. Питання одноразових виплат на сім`ю можливе лише після надання рішення судового органу про встановлення факту проживання однією сім`єю позивача з ОСОБА_2 . Не погодившись із відмовою відповідача в призначенні та виплаті одноразової допомоги, позивач звернулася до суду з даним позовом. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що внаслідок протиправних дій відповідач не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають істотне значення для призначення одноразової допомоги на сім`ю, допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів, як наслідок відмовив у виплаті одноразової допомоги позивачу. Переглядаючи судове рішення, колегія суддів суду апеляційної інстанції доходить наступного висновку. Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Приписами частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі - Закон №1105-XIV в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім`ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Пунктом 4 прикінцевих та перехідних положень Закону №1105-ХІV установлено, що нормативно-правові та розпорядчі акти Фонду соціального страхування України діють до затвердження відповідних рішень Пенсійним фондом України. З метою вдосконалення порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат і здійснення управліннями (відділеннями) виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) у разі настання нещасного випадку на виробництві та/або професійного захворювання, керуючись статтями 7, 36, 37, 39, 41-48 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», правління Фонду соціального страхування України постановило затвердити Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат. Наведений Порядок призначення, перерахування та проведення страхових виплат затверджений Постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11 (далі - Порядок №11). Згідно пункту 5.1 Порядку для призначення одноразової допомоги та щомісячної страхової виплати в разі смерті потерпілого членами сім`ї та особами, які мають право на виплати, до управління (відділення) виконавчої дирекції Фонду подаються: заяви (колективна чи індивідуальні), для призначення страхових виплат за встановленою виконавчою дирекцію Фонду формою; копії паспорта; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або сторінки паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); копії свідоцтва органу реєстрації актів цивільного стану про смерть потерпілого; копії документів, що підтверджують родинні зв`язки померлого потерпілого (свідоцтво про шлюб потерпілого, свідоцтво про народження його дітей, у разі призначення виплати батькам потерпілого подається свідоцтво про народження потерпілого); довідка про реєстрацію місця проживання (у разі відсутності відмітки про реєстрацію місця проживання в документах, що засвідчують особу). Для отримання одноразової допомоги на сім`ю дружиною (чоловіком) або дитиною, реєстрація їх місця проживання повинна співпадати з реєстрацією місця проживання померлого потерпілого. Виходячи з аналізу вищевказаних норм законодавства, колегія суддів зазначає, що ключовим питанням у цій справі є визначення кола осіб (членів сім`ї), які мають право на отримання страхових виплат (одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату) у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, як дружина померлого внаслідок нещасного випадку на виробництві чоловіка, звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про отримання в порядку статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» одноразової допомоги у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату. Проте їй було відмовлено у виплаті зазначеної одноразової допомоги у зв`язку з тим, що реєстрація місця проживання померлого чоловіка не співпадає з реєстрацією місця проживання дружини, а тому підстави для призначення одноразової допомоги на сім`ю дружині відсутні. Суд критично ставиться до означеної позиції відповідача, оскільки саме факт сумісного проживання позивачки та її померлого чоловіка у зареєстрованому шлюбі є достатньою підставою для отримання одноразової допомоги на сім`ю, водночас відмова у призначенні родині такої страхової виплати з підстав різних зареєстрованих місць проживання є помилковою. Так, з матеріалів справи встановлено та не заперечується сторонами, що померлий ОСОБА_2 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , водночас ОСОБА_1 (позивач, дружина померлого) - зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 . Водночас, одним із доказів факту проживання однією сім`єю з потерпілим є акт мешканців будинку АДРЕСА_1 від 13.12.2021, складеного ОСББ «Спаська-10» з якого вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з 31.03.2021 по 04.07.2021 проживали однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_2 та вели спільне господарство. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коди дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Конституційний Суд України у Рішенні від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 визначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо. Частиною першою статті 56 СК України також встановлено, що дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання. Відповідно до частин першої, шостої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Згідно з частиною шостою статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання. Водночас, відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, врегульовуються Законом України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV). Відповідно до статті 2 вказаного Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом. Положеннями статті 3 Закону № 1382-IV також встановлено, що: - вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; - місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги. Таким чином, аналізуючи вищевказані положення законодавства, колегія суддів зазначає, що Конституцією України кожній фізичній особі гарантуються свобода пересування та вільний вибір місць постійного або тимчасового проживання, кількість яких не обмежується. Згідно з частиною десятою статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Правові висновки Верховного Суду стосовно застосування положень цього Закону сформовані, зокрема, у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 233/4008/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 234/9663/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 243/7507/17, від 13 лютого 2018 року у справі № 263/11240/17 та від 20 лютого 2018 року у справі № 219/9030/17. Колегія суддів наголошує, що встановлений державою обов`язок особи зареєструвати єдине місце проживання зумовлено характером такого інструменту державного управління, з огляду на застосування останнього з метою реалізації, зокрема виборчих прав, надання низки адміністративних послуг, в тому числі і для ведення офіційного листування з державними органами, тому в контексті спірних правовідносин зареєстроване місце проживання не є безумовним, єдиним та безпосереднім доказом проживання заявника з потерпілим однією сім`єю на момент його смерті. Верховний Суд в постанові від 22 квітня 2024 року у справі №420/17371/22 дійшов до висновку, що встановлена Порядком № 11 обов`язковість збігу зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого є додатковою обмежуючою умовою, що значно звужує обсяг встановлених законом прав сімей застрахованих осіб, що загинули на виробництві. При цьому звернув увагу, що Закон № 1105-XIV не містить вимоги співпадіння зареєстрованого місця проживання усієї родини для отримання одноразової допомоги на сім`ю у разі смерті потерпілого та не вбачається серед переліку підстав для відмови в призначенні страхових виплат і наданні соціальних послуг застрахованому. Вищевказані правові висновки Верховного Суду в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачкою докази (Акт мешканців будинку АДРЕСА_1 від 13.12.2021, складеного ОСББ «Спаська-10») є належними та достатнім доказом, що підтверджують місце фактичного проживання позивачки та її померлого чоловіка однією сім`єю, у зв`язку з чим, суд першої інстанції вірно зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу страхову виплату відповідно до частини 6 статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у вигляді одноразової допомоги сім`ї потерпілого у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, у зв`язку зі смертю її чоловіка. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року в адміністративній справі №160/32156/23 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України. Головуючий - суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак суддя Н.П. Баранник