Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/8732/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2024 р. Справа № 520/8732/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.05.2024, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., повний текст складено 02.05.24 по справі № 520/8732/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та спонукання до перерахунку пенсії ВСТАНОВИВ ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд про: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яка полягає у не проведенні ОСОБА_1 з 01.04.2019 року перерахунку пенсії на підставі довідки від 01.12.2023 року №ФХ-123579, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я ОСОБА_2 ; зобов`язання Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01.04.2019 року з урахуванням основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, визначених в довідці від 01.12.2023 року №ФХ-123579, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я ОСОБА_2 , з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду 02.05.2024 року визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яка отримується на ОСОБА_3 (сина померлого військовослужбовця), оформлену листом від 21.03.2024р. №2000-0203-8/48642. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, яка отримується на ОСОБА_3 (сина померлого військовослужбовця) на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.12.2023 року №ФХ-123579 з урахуванням раніше виплачених сум. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду 02.05.2024 року та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачка не має права на перерахунок пенсії з 01.04.2019, оскільки пенсія в разі втрати годувальника ОСОБА_1 на ОСОБА_4 (сина померлого) призначена з 01.07.2021 року, тобто після смерті чоловіка. Зазначає, що позивачка перебуває на обліку лише з 01.07.2021 року як отримувач пенсії в разі втрати годувальника та враховуючи, що довідка про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 видана станом на березень 2019 року, після набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 по справі №826/3858/18, коли позивачка на обліку в управлінні не перебувала та пенсію не отримувала, підстави для проведення перерахунку її пенсії відсутні. Звертає увагу, що у випадку коли спеціальним Законом №2662-ХІІ передбачено право, форми і види пенсійного забезпечення, але не унормовано розмір та види складових перерахунку пенсії та віднесено визначення підстав для перерахунку пенсії до повноважень Кабінету Міністрів України, то підвищення розміру грошового забезпечення та/або введення додаткових видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців без прийняття відповідного урядового рішення не зумовлює для органу ПФУ обов`язку вчинити дії, спрямовані на проведення перерахунку пенсії. Вказує про пропуск позивачкою строку звернення до суду за захистом порушеного права. Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України. Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачка є дружиною загиблого 28.08.2014 у місті Харцизськ Донецької області та м.Іловайськ Донецької області військовослужбовця (старшого стрільця 2 механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону військової частини польова пошта НОМЕР_1 ) ОСОБА_2 , з 06.05.2016 від ГУ ПФУ в Харківській області отримує пенсію по втраті годувальника на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби", яка розрахована за складовими грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у розмірі 45% грошового забезпечення загиблого військовослужбовця. На звернення позивачки ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_2 складено довідку про розмір та структуру грошового забезпечення діючого військовослужбовця за посадою старший стрілець механізованого відділення в/ч п/п НОМЕР_1 станом на 05.03.2019 у розрізі компонентів: оклад за посадою - 2820,00 грн; оклад за військовим званням - 530,00 грн; відсоткова надбавка за вислугу років (25%) - 837,50 грн; надбавка за особливості проходження служби (65%) - 2721,88 грн; премія (123%) - 3468,60 грн, а загалом на суму грошового забезпечення - 10.377,98 грн (довідка від 01.12.2023 №ФХ123579). Згідно інформації з протоколу за пенсійною справою №2001021023 (Міноборони) сину загиблого військовослужбовця, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначена пенсія з урахуванням мінімального розміру у сумі 2148,00 грн, яка обчислена виходячи з 45% грошового забезпечення його батька, яке складається з посадового окладу, окладу за військове звання, процентної надбавки за вислугу років (10%) та додаткових видів грошового забезпечення у розмірі 1783,02 грн та з урахуванням надбавок та доплат до пенсії як членам сім`ї загиблого, всього - 2546,58 грн. Атестатом про зняття з обліку №1093 ОСОБА_1 з 18.06.2021 знято з обліку у зв`язку із закінченням терміну оформлення пенсійного листа, пенсію виплачено по 30.06.2021 року. Відповідно до протоколу перерахунку пенсії (пенсійна справа №2001021023 Міноборони) з 01.07.2021 розмір пенсії в разі втрати годувальника для ОСОБА_3 позивачці розрахований та виплачується з наступних складових та у таких розмірах: посадовий оклад - 2820,00 грн, оклад за військове звання - 530,00 грн, надбавка за вислугу років (25%) 837,50 грн, премія 0%, основний розмір пенсії 45% грошового забезпечення з урахуванням підвищень та надбавок за особливі заслуги та членам сім`ї загиблого військовослужбовця, підсумок пенсії - 6392,01 грн. Згідно інформації з протоколу за пенсійною справою №2001019424 (Міноборони) з 22.10.2015 матері загиблого військовослужбовця, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , призначена пенсія з урахуванням мінімального розміру у сумі 2148,00 грн, яка обчислена виходячи з грошового забезпечення її сина, яке складається з посадового окладу, окладу за військове звання, процентної надбавки за вислугу років (10%) та додаткових видів грошового забезпечення у розмірі 1783,02 грн, та з урахуванням надбавок та доплат до пенсії як членам сім`ї загиблого, всього - 2546,58 грн. Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про перерахунок пенсії у зв`язку із збільшенням поточної винагороди за службу діючого публічного службовця. За згаданим зверненням листом від 21.03.2024 №2000-0203-8/48642 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило позивачці у перерахунку пенсії з посиланням на те, що після скасування (визнання протиправними) в судовому порядку положень пунктів 1-3, 6 Постанови №103, умови проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону, не визначалися. Не погодившись із зазначеною відмовою, позивачка звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яка отримується на ОСОБА_3 (сина померлого військовослужбовця), оформленої листом від 21.03.2024 №2000-0203-8/48642. Обираючи спосіб порушеного права позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для виходу за межі вимог та зобов`язання відповідача провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, яка отримується на ОСОБА_3 (сина померлого військовослужбовця) на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.12.2023 №ФХ-123579 з урахуванням раніше виплачених сум. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволених позовних вимог, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, та деяких інших осіб, визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за №2262-ХІІ (далі по тексту - Закон №2262-ХІІ), згідно з яким держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист. За змістом ст.29 Закону України №2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті. Положеннями ч.ч. 1, 2 ст.30 Закону №2262-ХІІ встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31). Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби. Відповідно до пункту "а" статті 36 Закону №2262-ХІІ (в редакції станом на момент призначення пенсії) пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах: членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім`ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім`ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім`ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків. Із викладеного слідує, що Законом №2262-ХІІ врегульований розмір пенсії в разі втрати годувальника, а саме 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між членами сім`ї рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім`ї. В даному випадку процентне співідношення визначається відповідно до грошового забезпечення військовослужбовця за відповідною посадою, з якої був звільнений годувальник, для чого враховуються довідки про розмір грошового забезпечення, які застосовувалися (або мали б застосовуватися) для визначення розміру пенсії безпосереденьо самого померлого військовослужбовця - годувальника. За обставинами справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно ОСОБА_2 складено довідку про розмір та структуру грошового забезпечення діючого військовослужбовця за посадою старший стрілець механізованого відділення в/ч п/п НОМЕР_1 станом на 05.03.2019 у розрізі компонентів: оклад за посадою - 2820,00 грн; оклад за військовим званням - 530,00 грн; відсоткова надбавка за вислугу років (25%) - 837,50 грн; надбавка за особливості проходження служби (65%) - 2721,88 грн; премія (123%) - 3468,60 грн, а загалом на суму грошового забезпечення - 10.377,98 грн (довідка від 01.12.2023 №ФХ123579). Разом з тим, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 28.08.2014, позивачці призначено пенсію в разі втрати годувальника, яка отримується на ОСОБА_3 (сина померлого військовослужбовця), виходячи із грошового забезпечення годувальника, визначеного в іншому розмірі (меншому), ніж той що вказаний у довідці від 01.12.2023 №ФХ123579. Такі дії відповідача є протиправними, оскільки з 05.03.2019, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/3858/18, виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, відтак з цієї дати померлий чоловік позивачки набув право на отримання пенсії, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою №704, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ. Отже, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області призначено позивачці пенсію в разі втрати годувальника, яка отримується на ОСОБА_3 (сина померлого військовослужбовця), виходячи з грошового забезпечення, що не відповідає грошовому забезпеченню померлого годувальника, тобто, всупереч вимогам ст.30 Закону України №2262-ХІІ. Доводи скаржника про те, що позивачка перебуває на обліку лише з 01.07.2021 року як отримувач пенсії в разі втрати годувальника, однак, довідка про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 видана станом на березень 2019 року, коли позивачка на обліку в управлінні не перебувала та пенсію не отримувала, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачка з 06.05.2016 отримує пенсію по втраті годувальника на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби". При цьому, матеріалами справи підтверджено, що атестатом про зняття з обліку №1093 ОСОБА_1 з 18.06.2021 знято з обліку у зв`язку із закінченням терміну оформлення пенсійного листа, пенсію виплачено по 30.06.2021 року. Відповідно до протоколу перерахунку пенсії (пенсійна справа №2001021023 Міноборони) з 01.07.2021 розмір пенсії в разі втрати годувальника для ОСОБА_3 позивачці розрахований та виплачується. Таким чином, вказані обставини щодо зняття з обліку позивачки у зв`язку із закінченням терміну оформлення пенсійного листа з 18.06.2021 та перерахунком пенсії з 01.07.2021, не спростовують висновки суду про те, що позивачка з 06.05.2016 отримує пенсію по втраті годувальника на сина ОСОБА_3 у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби". За таких обставин, доводи відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд зобов`язав відповідача провести перерахунок пенсії позивача з 01.04.2019 року, тобто раніше, ніж ця пенсія була призначена (01.07.2021 року), не заслуговують на увагу. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки посилання на необхідність прийняття Урядом рішення про проведення перерахунку пенсії, як підставу для проведення перерахунку, не стосуються спірних правовідносин в частині того, що відповідач безпідставно не враховує для перерахунку пенсії грошове забезпечення померлого годувальника, розмір якого вказаний у довідці ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.12.2023 року №ФХ-123579. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій, які є предметом оскарження, надано не було. Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача та відповідних доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів враховує, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об`єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145). Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»). Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява. Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд першої інстанції, відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, правомірно вийшов за межі позовних вимог, та обрав спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. З огляду на вищевикладене, розглянувши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у перерахунку пенсії ОСОБА_1 , яка отримується на ОСОБА_3 (сина померлого військовослужбовця), оформлену листом від 21.03.2024 №2000-0203-8/48642, та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.04.2019 перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії, яка отримується на ОСОБА_3 (сина померлого військовослужбовця) на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.12.2023 №ФХ-123579 з урахуванням раніше виплачених сум. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду, з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 24.12.2020 року у справі №510/1286/16-а, то колегія суддів зазначає наступне. Положеннями частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Загальні правила, закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів. Поняття «повинна була дізнатись», використане у ст.122 КАС України, слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про прийняття оскаржуваного рішення та знала про обставини його прийняття. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Верховний Суд у постанові від 02 березня 2021 року по справі №758/7700/17 зазначив, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, з моменту отримання грошових виплат, при отриманні від органу Пенсійного фонду України повідомлення про призначення пенсії, відповіді на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів, на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок. У свою чергу, частиною третьою статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Враховуючи те, що у зв`язку з отриманням довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 01.12.2023 №ФХ-123579 у відповідача виник обов`язок з 01.04.2019 року вчинити відповідні дії щодо перерахунку пенсії позивачки, яка отримується на ОСОБА_3 (сина померлого військовослужбовця), і пенсійний орган не вчинив таких дій, право на перерахунок пенсії не може бути обмежено будь-яким строком в силу вимог частини третьої статті 51 зазначеного Закону, яка підлягає застосуванню у спірних правовідносинах по даній справі. Посилання скаржника на практику Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки обставини у даній справі є відмінними від тих, що склалися у справі, на яку посилається скаржник, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковими доводи апеляційної скарги відповідача щодо пропуску позивачкою строків звернення до суду. Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.05.2024 по справі № 520/8732/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий