Постанова Київський апеляційний суд № 757/39242/18-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи 757/39242/18-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/9683/2024 Головуючий у суді першої інстанції: Новак Р.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф., секретар - Черняк Д.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінгруп Фактор» про визнання недійсним договору поруки, за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Укргазвидобування» - Малярчука Юрія Богдановича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року, встановив: у серпні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним Договір поруки від 28 листопада 2014 року № 2022390-6, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» в забезпечення виконання зобов`язань ПАТ «Укргазвидобування» перед ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на його невідповідність вимогам чинного законодавства. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, представник АТ «Укргазвидобування» - Малярчук Ю.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача - Малярчука Ю.Б. , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що 29 серпня 2013 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір кредитної лінії №ВКЛ-2022390, а 30 вересня 2013 року Договір кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1. Кінцевий термін погашення заборгованості було встановлено до 31 грудня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитними договорами 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №П 2022390-6. Позивач зазначав, що договір поруки було фактично укладено не 28 листопада 2014 року, а 19-20 лютого 2015 року, тобто після закінчення строку дії кредитних договорів, що свідчить про порушення вимог ст. 553, 554 ЦК України та є підставою для визнання договору поруки недійсним. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2023 року у задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсним оспорюваного договору. Такий висновок суду відповідає встановленим у справі обставинам. В ч. 1 статті 203 ЦК України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положеннями ст. 553, 554 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Як вбачається з матеріалів справи, 29 серпня 2013 між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування» укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2022390, за умовами якого кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. 30 вересня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Укргазвидобування» укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2022390/1. 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № П 2022390-6, відповідно до умов якого ОСОБА_1 поручився за виконання позивачем кредитних зобов`язань. У своїй апеляційній скарзі позивач посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що договір поруки фактично було укладено вже після прострочення виконання позивачем кредитних зобов`язань, що суперечить меті поручительства, свідчить про порушення вимог чинного законодавства та є підставою для визнання договору недійсним. Однак, такі доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України. За змістом ст. 202 ЦК України правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18). Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами. За статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Відповідно до частин третьої статті 38 цього Закону правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без установлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; банк до дня визнання банку неплатоспроможним узяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 цього Закону, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними. Відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини другої статті 215 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в її постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18) та від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15 (провадження № 11-1080апп18), від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16(провадження № 11-775ас18) під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав. З огляду на викладене визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Частиною 4 ст. 182 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. В ході розгляду справи №910/14422/15 за позовом ПАТ «Дельта банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» до АТ «Укргазвидобування» про стягнення коштів було встановлено наступні обставини. На підставі постанови Правління НБУ від 02.03.2015 №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) прийнято рішення №51 від 02.03.2015 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком з 03.03.2015 до 02.06.2015; призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» - Кадирова В.В. 03.08.2015 Виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення №147, яким строк здійснення тимчасової адміністрації продовжено по 02.10.2015 включно; продовжено повноваження уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. по 02.10.2015 включно. На підставі постанови Правління НБУ від 02.10.2015 №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 02.10.2015 №181 «Про початок ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку, яким розпочато процедуру ліквідації банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Дельта Банк» Кадирову В.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно. Згідно з наказом, уповноваженої особи ФГВФО Кадирова В.В. , №67 від 11.03.2015 «Про перевірку правочинів (договорів) в АТ «Дельта Банк» вирішено здійснити перевірку правочинів на предмет нікчемності, створено відповідну комісію з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями. Протоколом №1 від 29.04.2015 засідання комісії АТ «Дельта Банк» з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, виявлено, що Договори поруки від 28.11.2014 №П30019775-4, №П2022390-15, №П30019775-3, №П30019775-13, №П30019775-15, №П2022390-6, №П2022390-15 є нікчемними, на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 08.05.2015 голові правління ПАТ «Укргазвидобування» та поручителям, згідно вказаними договорами поруки, було направлено повідомлення від 07.05.2015 про нікчемність відповідних договорів поруки. На виконання наказу уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації банку №309 від 07.05.2015 із урахуванням змін, внесених наказом №325 від 13.05.2015, застосовано наслідки нікчемності договорів поруки від 28.11.2014 шляхом повернення поручителям коштів, списаних з їх рахунків у рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем, на відкриті балансові рахунки фізичних осіб-поручителів; відновлено в автоматизованій банківській системі кредитну заборгованість за Кредитним договором. 14.05.2015 ПАТ «Дельта Банк» повернуло поручителям списані в порядку договірного списання з рахунків фізичних осіб-поручителів грошові кошти. При зверненні до суду з даним позовом та апеляційною скаргою позивач не зазначав про те, у зв`язку з чим він вважає за доцільне визнати недійсним договір, який є нікчемним, що вже було встановлено рішенням суду у справі про стягнення з ПАТ «Укргазвидобування» кредитної заборгованості. В даній справі позивач просить про визнання недійсним договору поруки. Наслідком такої недійсності є відсутність у ОСОБА_1 солідарного обов`язку з позивачем за виконання ним зобов`язань за кредитними договорами, та, в свою чергу, відсутність у ОСОБА_1 права вимоги до позивача у випадку задоволення ним вимог кредитора. Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що вже настали наслідки нікчемності № П 2022390-6 від 28 листопада 2014 року, зокрема шляхом повернення поручителю коштів, списаних з його рахунку у рахунок погашення заборгованості АТ «Укргазвидобування» перед ПАТ «Дельта Банк». За таких обставин підстави для визнання договору поруки недійсним відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Укргазвидобування» - Малярчука Юрія Богдановича залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2024 року. Головуючий Судді