Постанова 4814 № 1616/404/2012

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 1616/404/2012 Номер провадження 22-ц/814/1877/24Головуючий у 1-й інстанції Подмаркова Ю.М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Обідіної О. І., Прядкіної О. В. за участю секретаря: Ракович Д. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мартинова Олексія Юрійовича на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 15 лютого 2024 року у складі судді Подмаркової Ю. М. у цивільній справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів Іщук Н. В. та зобов`язання усунути порушення (поновити порушене право заявника) у виконавчому провадженні № 34379227, стягувач: ПАТ «Полтава-банк», в с т а н о в и в: У лютому 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мартинов О. Ю. звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів Іщук Н. В. та зобов`язання усунути порушення (поновити порушене право заявника) у виконавчому провадженні № 34379227, стягувач: ПАТ «Полтава-банк». Скарга мотивована тим, що на підставі рішення Третейського суду про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ТОВ «Денір» на користь ПАТ «Полтава-банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 000 687,89 грн та 12 503,43 третейського збору, Ленінським районним судом м. Полтави було видано виконавчий лист. 02.10.2012 державним виконавцем Рівненського міського відділу ДВС ГТУЮ у Рівненській області Онищук Л. О. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 34379227. 05.09.2022 між боржником і стягувачем укладено Договір № 1 про врегулювання заборгованості шляхом прощення (анулювання) частини боргу та припинення зобов`язань за кредитним договором № 2 від 08.09.2010, який було виконано сторонами в повному обсязі. У зв`язку із припиненням зобов`язання внаслідок виконання договору, стягувачем подано заяву про повернення виконавчого листа № 1616-404/2012 від 03.05.2012. Постановою ВП № 343779227 від 05.10.2022 виконавчий документ було повернуто стягувачу. Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 18.12.2023 визнано виконавчий лист № 1616-404/2012, виданий 03.05.2012, таким, що не підлягає виконанню. 26.01.2024 листом № 3300106981331 скаржником на адресу органу стягнення було направлено заяву з вимогою винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП 34379227, відкритого на підставі виконавчого листа № 1616-404/2012, на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», який згідно із довідкою, отриманою із офіційного інформаційного-ресурсного сервісу ДП «Укрпошта» лист № 3300106981331 було отримано органом стягнення 29.01.2024. Проте, державним виконавцем проявлено протиправну бездіяльність, яка полягає у невинесенні та не направленні заявнику постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 34379227. Саме з 29.01.2024 державному виконавцю стало відомо про прийняття судом рішення про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, натомість, в порушення частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ані в день, коли йому стало відомо, ані в день звернення з цією скаргою до суду. Посилаючись на викладене та з урахуванням уточненої заяви від 13.02.2024 (а. с. 30-31), остаточно просив суд зобов`язати державного виконавця відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів Іщук Н. В. усунути порушення та поновити порушене право заявника. Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 15 лютого 2024 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що заявником не доведено наявність правових підстав для покладення обов`язку на державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження, яке не здійснюється і виконавчий документ у якому повернуто стягувачу. Не погодившись з даною ухвалою, заявник подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що перелік підстав для повернення і закінчення виконавчого провадження є вичерпним, при цьому законодавець розмежовує їх тотожність та наслідки, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що виконавче провадження ВП № 34379227 є закінченим (завершеним) на підставі пункту 5 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», не звернувши при цьому уваги на те, що вказана підстава закінчення виконавчого провадження не підпадає під перелік визначених статтею 39 даного Закону, чим допустив порушення матеріального права. Вказує, що в порушення норм процесуального права, досліджуючи докази та приймаючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у постанові ВП № 34379227 від 05.10.2022 не міститься рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження. Вважає, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі поданої ним заяви не має наслідком закінчення виконавчого провадження, оскільки це різні стадії виконавчого провадження, які мають різні підстави виникнення та різні правові наслідки. У відзиві на апеляційну скаргу представник ВДВС у м. Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін. Представник ОСОБА_1 - адвокат Мартинов О. Ю. подав відповідь на відзив, у якій посилається на помилковість висновків суду першої інстанції та порушення державним виконавцем діючого законодавства в частині невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. По справі встановлено, що з 02.10.2012 на примусовому виконанні відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження ВП № 34379227 з примусового виконання виконавчого листа № 1616-404/2012, виданого 03.05.2012 Ленінським районним судом м. Полтави за рішенням Третейського суду, про солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ТзОВ «Денір» на користь ПАТ «Полтава-банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 000 687,89 грн та третейського збору в сумі 12 503,43 грн. Постановою начальника ВДВС у м. Рівному Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Іщук Н. В. від 05.10.2022 вказаний виконавчий лист № 1616-404/2012 у зв`язку з надходженням 05.09.2022 заяви від представника АТ «Полтава-банк» про повернення стягувачу виконавчого листа, на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернуто стягувачу, припинено чинність арешту майна боржника ОСОБА_1 та арешту коштів, накладеного постановою від 16.10.2012 та скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Також постановою начальника ВДВС у м. Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Іщук Н. В. від 05.10.2022 на підставі статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження № 34379227 виведено з примусового виконання із зведеного виконавчого провадження № 59745194, яке веде Відділ ДВС у м. Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 18.12.2023, яка набрала законної сили 03.01.2024, визнано виконавчий лист № 1616-404/2012, виданий 03.05.2012 Ленінським районним судом м. Полтави, таким, що не підлягає виконанню. У зв`язку з цим 25.01.2024 ОСОБА_1 направила на адресу органу стягнення заяву, в якій просила винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП 34379227, відкритого на підставі виконавчого листа № 1616-404/2012, на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». У скарзі, поданій в порядку статті 447 ЦПК України, заявник вказував, що внаслідок невинесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом, який визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, порушуються права боржника у виконавчому провадженні, з чим обґрунтовано не погодився суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 . Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа, державний виконавець не мав підстав для закінчення виконавчого провадження, а на час звернення ОСОБА_1 із заявою до ВДВС виконавчий лист не перебував на примусовому виконанні, тому права боржника з боку державного виконавця порушені не були. Вказаних висновків суд першої інстанції дійшов при правильному застосуванні норм матеріального права та дотриманні норм процесуального права і такі доводами апеляційної скарги не спростовуються. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України). Згідно з частиною першою статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Тлумачення зазначених норм дозволяє зробити висновок, що в порядку судового контролю за виконанням судових рішень судовий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту та поновлення порушених прав. Стаття 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої статті 26 Закону). Згідно пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (частина п`ята статті 37 Закону) Згідно пункту 5 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону). Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац другий частини першої статті 40 Закону). Частиною четвертою статті 40 Закону передбачено, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна. Таким чином Законом України «Про виконавче провадження» визначено два окремих процесуальних рішення державного виконавця за наявності передбачених для того підстав: повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження, які встановлюють різні процесуальні наслідки щодо можливості повторного звернення виконавчого документа до виконання. При цьому законодавець обмежив право стягувача на повторне звернення виконавчого листа до виконання, якщо після його повернення стягувачу встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню. Враховуючи наведене, правильним є висновок суду першої інстанції про правомірність дій державного виконавця, який після повернення виконавчого документа стягувачу, що є підставою для припинення примусового виконання рішення, не має правової можливості додатково винести постанову про закінчення виконавчого провадження, яке на даному етапі є завершеним, позаяк постанова державного виконавця від 05.10.2022 про повернення виконавчого документа стягувачу, яка містить також відомості про припинення чинності арешту майна боржника та коштів, накладеного постановою від 16.10.2012, та скасування інших заходів примусового виконання рішення, є чинною та сторонами в установленому порядку не оскаржувалась, а у випадку визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, після його повернення стягувачу, інтереси боржника захищені частиною четвертою статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що апелянтом не доведено обґрунтованість скарги боржника та порушення її прав з боку суб`єкта оскарження, яким судом першої інстанції дано вірну правову оцінку, що доводами апеляційної скарги не спростовується. Посилання в апеляційній скарзі на необхідність закінчення виконавчого провадження, виконавчий документ у якому повернуто стягувачу і яке на примусовому виконанні державного виконавця відділу ДВС у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Львів Іщук Н. В. не перебуває, є безпідставним та ґрунтується на власному тлумаченні заявником норм права. Оскільки факту порушення прав боржника внаслідок дій (бездіяльності) державного виконавця встановлено не було, а механізм судового контролю за виконанням судових рішень скаржник використовує з метою ухвалення бажаного для нього рішення за обставин, що виникли після повернення виконавчого документа стягувачу, колегія суддів не вбачає підстав для застосування заходів судового захисту та залишає апеляційну скаргу представника боржника без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін як таку, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мартинова Олексія Юрійовича залишити без задоволення. Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 15 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді О. І. Обідіна О. В. Прядкіна