Постанова 4811 № 462/4132/23

Справа № 462/4132/23 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б. Провадження № 22-ц/811/3815/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Цьони С.Ю. з участю: ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , її представника - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2023 року, - ВСТАНОВИВ: у серпні 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи - ОСОБА_5 , ЛКП «Сигнівка» про усунення перешкод у користуванні спільним коридором. В обґрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, покликається на те, що є співвласницею однокімнатної квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає разом з дочкою ОСОБА_5 та внучкою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Навпроти її квартири знаходиться квартира АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_1 , яка в квартирі не проживає та не зареєстрована в ній, однак самовільно облаштувала цегляну перегородку з дверним отвором 0,8 м. х 2,0 м. в коридорі загального користування, захопивши частину загального коридору, закривши доступ до зовнішнього освітлення, перешкодивши нормальній евакуації мешканців будинку у військовий час. Зазначає, що власникам квартир у багатоквартирному будинку на праві спільної сумісної власності належать приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир. Як співвласник коридору загального користування має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування самочинно захопленою відповідачем частиною коридору загального користування. 25 липня 2023 року, скориставшись її тимчасовою відсутністю, відповідач самочинно встановила двері, що відокремлюють коридор спільного користування від сходової клітки на четвертому поверсі будинку, які знаходяться на невеликій відстані від вхідних дверей її квартири, у зв`язку з чим їх встановлення створило для неї незручності через постійний грюкіт від відкривання даних дверей всіма мешканцями квартир, які розташовані на четвертому поверсі. Крім того, встановлення цих дверей перекрило їй доступ до щитової, де обліковуються показники електроенергії. З наведених підстав просить зобов`язати ОСОБА_1 , власницю квартири АДРЕСА_3 , знести самовільно встановлену нею цегляну перегородку з дверним отвором відповідно 0,8 м х 2,0 м. в коридорі загального користування у будинку АДРЕСА_4 та демонтувати самочинно встановлені нею вхідні двері, що відокремлюють коридор спільного користування, де розміщені квартири АДРЕСА_5 на четвертому поверсі від сходової клітки будинку, привівши приміщення загального коридору четвертого поверху даного будинку у попередній стан, усунувши тим самим їй перешкоди у користуванні частиною приміщення загального коридору будинку, захистивши її право спільної сумісної власності щодо даного спільного коридору. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2023 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 , власницю квартири АДРЕСА_3 , усунути перешкоди у користуванні приміщенням спільного коридору, а саме знести самовільно встановлену цегляну перегородку з дверним отвором розміром 0,8 х 2,0 м. в коридорі загального користування в будинку АДРЕСА_4 , та демонтувати самочинно встановлені вхідні двері, що відокремлюють коридор спільного користування, де розміщенні квартири АДРЕСА_5 , привівши приміщення загального коридору четвертого поверху в будинку АДРЕСА_4 у попередній стан. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 1073,60 грн.. Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що рішенням загальних зборів об`єднання співвласників лівого крила четвертого поверху багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_4 , оформленого протоколом, співвласники квартир вирішили встановити вхідні двері зі сходової клітки на поверх, замінити та встановити світлодіодні лампи, реставрувати підлогу на 4-му поверсі лівого крила даного будинку. Крім того, ОСОБА_1 отримала згоду та дозвіл на реконструкцію своєї квартири. Зазначає, що після встановлення дверей всім співмешканцям роздано ключі від цих дверей під розписку, однак ОСОБА_3 відмовилася від отримання ключів. Вказує, що необхідність у встановлені дверей, які можуть зачинятися, полягає у тому, що на коридорі часто можна зустріти невідомих людей у стані алкогольного та наркотичного сп`яніння, у зв`язку з чим виникає небезпека для життя, крім того в під`їзді був неприємний запах та багато сміття, а взимку холодно. Вважає, що ОСОБА_1 не діяла самовільно, а за згодою інших співвласників на виконання рішення загальних зборів співвласників, до повноважень яких належить прийняття рішення з усіх питань управління багатоквартирним будинком, в тому числі і розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку. Звертає увагу, що рішення загальних зборів, яким виражено волю співвласників лівого крила четвертого поверху, є чинним та не оскаржувалося позивачкою, що спростовує самовільне перепланування коридору. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_7 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч. 1 ст. 89 ЦПК України. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності встановлення цегляної перегородки з дверима у коридорі загального користування та дверей, які відокремлюють коридор від сходової клітки в будинку АДРЕСА_4 , крім цього, судом встановлено порушення прав позивачки, яка, як співвласник спільного майна, своєї згоди на таке переобладнання не надавала, що свідчить про підставність та обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності. З довідки ЛКП «Сигнівка» з місця проживання від 18.05.2023 вбачається, що за адресою: АДРЕСА_7 зареєстровані та проживають: ОСОБА_3 - власник, ОСОБА_5 - дочка, ОСОБА_6 - внучка. Відповідно до частин 1-5 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до частини 2 статті 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку. Відповідно до частини 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. З листів ЛКП «Сигнівка» від 21.04.2023 та 27.04.2023 вбачається, що позивачка зверталась до ЛКП «Сигнівка» щодо неправомірних дій мешканки квартири АДРЕСА_3 , яка перепланувала частину площі коридору, що знаходиться у загальному користуванні мешканців. Актом ЛКП «Сигнівка» від 03.05.2023 підтверджується, що власниця квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 самовільно влаштувала цегляну перегородку з дверним отвором розміром 0,8 м х 2,0 м в коридорі загального користування, внаслідок чого було захоплено частину загального коридору площею 1,30 м кв х 4,80 м кв та закрито доступ до зовнішнього освітлення. З акту ЛКП «Сигнівка» від 31.07.2023 вбачається, що власниця квартири АДРЕСА_4 ОСОБА_1 самочинно встановила двері, що відокремлюють коридор спільного користування, де розміщені квартири АДРЕСА_5 4 поверх від сходової клітки. Відповідно до статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі 452/2808/19 (провадження №61-7110св22) зазначено, що: «щоб не порушувався принцип спільності здійснення права спільної сумісної власності, будь-яка дія стосовно спільного майна багатоквартирного будинку вимагає погодження всіх співвласників». Заперечуючи щодо позову та вважаючи свої дії правомірними, ОСОБА_1 покликалася на протокол загальних зборів об`єднання співвласників лівого крила 4-го поверху багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_4 , з якого вбачається, що власниці квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 надано дозвіл на реконструкцію квартири АДРЕСА_2 щодо збільшення площі в обмін на гарантію встановити вхідні двері, закупити і встановити світлодіодні лампи, та відреставрувати підлогу на 4-му поверсі лівого крила даного будинку коштом власниці квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 . До елементів перепланування жилих приміщень належать, в тому числі і перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів. Відповідно до статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» в одному багатоквартирному будинку може бути створено тільки одне об`єднання. Власники квартир та нежитлових приміщень у двох і більше багатоквартирних будинках, об`єднаних спільною прибудинковою територією, елементами благоустрою, обладнанням, інженерною інфраструктурою, можуть створити одне об`єднання. Встановлено, що у житловому будинку за адресою АДРЕСА_4 , Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку не створювалося, і таке, як юридична особа, не зареєстроване. Спеціальним Законом, який визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, який регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, є Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку». Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. (частина 2 статті 4 Закону). Відповідно до частин першої-другої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку. Пункт 1 частини 1 статті 6 Закону передбачає, що співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.( частина 2 статті 6 Закону). Частина 1 статті 10 Закону передбачає, що співвласники приймають рішення щодо управління щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі, проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, реставрації спільного майна багатоквартирного будинку. (підпункт 5 частини 2 статті 10 Закону). З врахуванням положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який врахуванням встановлених вище обставин не взяв до уваги наданий відповідачем протокол загальних зборів об`єднання співвласників лівого крила 4-го поверху багатоквартирного будинку за адресою АДРЕСА_4 , як доказ погодження влаштування дверей, а відтак правомірного, як вважає відповідачка, встановлення дверей. Заперечуючи щодо позову, відповідачка, всупереч вимогам статті 81 ЦПК України, не надала суду рішення загальних зборів мешканців багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 , оформленого протоколом, про надання їй згоди на встановлення цегляної перегородки з дверима у коридорі загального користування та дверей, які відокремлюють коридор від сходової клітки в будинку АДРЕСА_4 в лівому крилі на четвертому поверсі будинку. А відтак, суд першої інстанції вірно зазначив, що встановлення ОСОБА_1 цегляної перегородки з дверним отвором розміром 0,8 х 2,0 м. в коридорі загального користування в будинку АДРЕСА_4 та встановлення вхідні дверей, що відокремлюють коридор спільного користування, де розміщенні квартири АДРЕСА_5 , відбулося без згоди всіх співвласників житлового будинку, оскільки таку згоду надали лише співвласники квартир лівого крила четвертого поверху. Вищенаведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що дії відповідачки по встановленню цегляної перегородки з дверима у коридорі загального користування та дверей, які відокремлюють коридор від сходової клітки в будинку АДРЕСА_4 , не були самовільними, а вчинені зі згоди інших співвласників на виконання рішення загальних зборів. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність встановлення цегляної перегородки з дверима у коридорі загального користування та дверей, які відокремлюють коридор від сходової клітки в будинку АДРЕСА_4 , відповідачка, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, суду не надала, а судом встановлено, що позивачка, як співвласниця спільного майна, своєї згоди на це не давала, що безспірно свідчить про відсутність згоди всіх мешканців будинку, а відтак суд підставно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_3 , права якої суд вірно вважав порушеними, оскільки встановлення цегляної перегородки з дверима у коридорі загального користування та дверей, які відокремлюють коридор від сходової клітки в будинку АДРЕСА_4 , перешкоджає доступу світла у коридор загального користування, чим утруднює користування коридором загального користування. Правильних висновків суду не спростовують доводи апеляційної скарги про те, що вчинені відповідачкою дії були наслідком того, що в загальному коридорі часто можна було зустріти невідомих людей у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, що становить небезпеку для життя мешканців, оскільки зазначені обставини не можуть бути підставою для встановлення відповідачкою цегляної перегородки з дверима у коридорі загального користування та дверей, які відокремлюють коридор від сходової клітки в будинку АДРЕСА_4 за відсутності рішення загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2023 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 24.06.2024 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк