Постанова 4855 № 320/9504/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/9504/23 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Грибан І. О., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправними та скасування наказів,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Генерального штабу Збройних Сил України, в якому просив суд: - визнати протиправними накази начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20.06.2022 №157 та від 20.06.2022 №127 (по стройовій частині) в частині увільнення позивача від займаної посади начальника відділу організації правової роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ та зарахування його в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ; - скасувати накази начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20.06.2022 №157 та від 20.06.2022 №127 (по стройовій частині) в частині увільнення позивача від займаної посади начальника відділу організації правової роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ та зарахування його в розпорядження начальника Генштабу ЗСУ, як протиправні. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Як вбачається з матерів справи, ОСОБА_1 проходить військову службу у Збройних Силах України за контрактом. Наказом начальника Генерального штабу ЗСУ (по стройовій частині) від 01.04.2020 №1 полковника юстиції ОСОБА_1 , заступника начальника відділу правової експертизи та представництва інтересів Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ, призначеного наказом начальника Генштабу - Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 17.02.2020 №99 на посаду начальника відділу організації правової роботи Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ, вважати таким, що справи та посаду здав 31.03.2020 та з 01.04.2020 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом згідно тарифного розряду 47 у сумі 8 320 грн, шпк «полковник юстиції». Наказом начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20.06.2022 №157 (§2) позивача відповідно до підпункту 1 пункту 116 Положення та директиви Головнокомандувача ЗСУ від 14.06.2022 №Д-136/ДСК про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2022 році увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ з 20.06.2022. Наказом начальника Генштабу ЗСУ (по стройовій частині) від 20.06.2022 №127 позивача, увільненого від займаної посади та зарахованого у розпорядження начальника Генштабу ЗСУ вважати таким, що справи та посаду здав; на термін перебування у розпорядженні залишено на всіх видах забезпечення та у списках Генштабу ЗСУ. Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цих рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду. Зокрема, позивач вважає, що оскаржувані накази прийняті відповідачем з порушенням вимог пунктів 116, 119 Положення про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, адже фактично, жодної рерганізації та/або скорочення штатної чисельності Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ не відбулось, більш того, 17 офіцерів Управління правового забезпечення Генштабу ЗСУ були призначені на рівнозначні посади в Центральному юридичному управлінні Генштабу ЗСУ, що свідчить про те, що розформування юридичного структурного підрозділу Генштабу ЗСУ фактично не відбувалось. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що спірні накази прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством, а відтак, відсутні підстав для їх скасування. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Стаття 122 КАС України передбачає строк звернення до адміністративного суду, зокрема: позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України. Відповідно до частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зауважує про те, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Не звернення до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку. Вказані висновки неодноразово були застосовані Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема у постановах від 17.07.2019 у справі № 821/2004/17, від 20.05.2020 у справі № 826/14598/16, від 18.08.2022 у справі № 240/41471/21 та від 24.09.2019 у справі № 420/6389/18. При цьому, порівняльний аналіз термінів "дізнався" та "повинен дізнатися", що містяться в частині 2 статті 122 КАС України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. Своєю чергою суд при визначенні початку перебігу строку звернення до суду, суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням. Позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого законом строку від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19. Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 640/16276/21. Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження в рамках даного адміністративного позову є накази начальника Генштабу ЗСУ (по особовому складу) від 20.06.2022 №157 та від 20.06.2022 №127, що безпосередньо стосуються проходження позивачем військової служби. Як встановлено судом першої інстанцій та підтверджується матеріалами справи, оскаржувані накази доведені до відома позивача в день їх видання, тобто 20.06.2022 року. Отже, з часу ознайомлення з наказом, позивач була обізнана про порушення своїх прав, тобто з цієї дати почався перебіг місячного строку для звернення до суду з позовом. З позовною заявою до Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 звернувся лише 29.05.2023 року, тобто через 11 місяців, після того, як дізнався, що його право порушено. В обґрунтування поновлення строку позивачем зазначалось про те, що його як військовослужбовця було залучено до заходів з протидії збройної агресії проти України. Зокрема, після видання оскаржуваних наказів ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу ЗСУ, де позивач до 31.01.2023 виконував службові обов`язки. При цьому, позивач вказує, що він сумлінно віднісся до своїх обов`язків, а тому був не в змозі своєчасно звернутись з даним позовом. Крім того, обґрунтовуючи існування поважних причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом, позивач у клопотанні вказував на проходження ним у період з 25.11.22 ВЛК, та з 03.01.2023 року важкого перебігу захворювання на КОВІД, лікування якого тривало майже до дня звільнення із військової служби. В подальшому, позивач був зайнятий вдаванням посади, оформленням відповідних документів при звільненні та постановкою на військовий облік. Вказані доводи визнано судом такими, що підтверджують існування об`єктивних причин пропуску позивачем місячного строку на звернення до суду. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. З аналізу положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 10.11.2022 у справі №500/1185/21. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Порушення має місце як тоді, коли негативні наслідки вже настали, так і тоді, коли вони лише можуть настати з певною вірогідністю. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Як вбачається із змісту заяви позивача про поновлення строку на звернення до суду з адміністративним позовом, останнім підтверджено, що як про винесення спірних наказів так і про порушення своїх прав йому стало відомо саме 20.06.2022 року. Що ж стосовно доводів позивача в частині існування поважних причин, що унеможливили своєчасне звернення до суду колегія суддів зазначає наступне. Як зазначає позивач, у заяві про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, після прийняття оскаржуваних наказів та зарахування к розпорядження начальника Генерального штабу ЗСУ позивачу визначено службові обов`язки. Відповідно до змісту обов`язків військової служби полковника юстиції Леоніда Рибалка, від 25.06.2022, копію яких додано позивачем до матеріалів справи, на останнього покладено обов`язки брати участь у розробці пропозицій щодо підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері кадрового забезпечення ЗСУ, брати участь у розробці проектів законів України, актів Президента України та КМУ, міжнародних договорів, наказів і директивів Міністерства оборони України, начальника Генерального штабу ЗСУ, інших нормативних актів з питань, що належать до компетенції, надавати правову допомогу начальнику Головного управління при проведенні службових розслідувань та ін. Місцем перебування позивача визначено військове містечко № 64, у визначеному кабінеті Головного управління. Жодних доказів, що визначені обов`язки позивача позбавили останнього можливості своєчасно звернутись до суду за захистом свої прав та інтересів з даним позовом. Пояснення ж позивача, що до визначених обов`язків він поставився добросовісно та відповідально не свідчать про відсутність у нього можливості звернутись із позовом в строки встановлені КАС України. Також, не свідчить, про існування поважних причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом, перебування позивача на лікуванні у період з 30.11.2022 по 30.12.2022, оскільки строки на звернення до суду вже були пропущені на строк, що перевищує 4 місяці. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визнання поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та наявності підстав для поновлення строку звернення до суду. Відповідно до частини 3 статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до положень статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Розглянувши доводи викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції скасуванню, а адміністративний позов залишенню без розгляду. Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генерального штабу Збройних сил України про визнання протиправними та скасування наказів задовольнити частково. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Суддя-доповідач О. О. Беспалов Суддя В. Ю. Ключкович Суддя І. О. Грибан (Повний текст постанови складено 25.06.2024)