Постанова Київський апеляційний суд № 758/16369/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №758/16369/21 Головуючий у 1 інстанції: Анохін А.М. провадження №22-ц/824/10303/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 25 червня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційними скаргами адвоката Крутоголової Оксани Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Філатова Павла Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення боргу за житлово - комунальні послуги,- в с т а н о в и в : У листопаді 2021 року позивач ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що ПрАТ «АК «Київводоканал» забезпечує надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі публічного договору (оферти) про надання позивачем, як виконавцем житлово-комунальних послуг. Вказував, що відповідач отримав від позивача послуги з водопостачання та водовідведення, однак не сплатив кошти за спожиті послуги за період від 01.08.2014 року до 30.09.2021 року, у зв`язку з чим у останньої перед позивачем утворилася заборгованість за надані послуги у розмірі 100 978,62 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути з боржника інфляційні витрати у сумі 26 395,06 грн, 3% річних у розмірі 9774,71 грн, а також судовий збір у сумі 2 270 грн, судові витрати у розмірі 35 грн. Тому, просив позов задовольнити. Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги у розмірі 100 978 гривень 62 копійки, 3% проценти річних у розмірі 7 974 гривень 71 копійки та інфляційні втрати у розмірі 26 395 гривень 06 копійок, а всього 135 348 гривень 39 копійки. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» судовий збір у розмірі 2 270 грн та судові витрати у розмірі 35 грн. В апеляційній скарзі адвоката Крутоголової О.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ухвалення в цій частині нового, яким відмовити у задоволенні позову в цій частині. В обґрунтування скарги вказує, що дану квартиру ОСОБА_1 отримала як дарунок від свого дядька на підставі договору дарування від 22.08.2006 року, однак ніколи фактично там не мешкала навіть попри те, що була зареєстрована за цією адресою. У вказаній квартирі постійно проживає ОСОБА_3 (співвласник) разом із своєю родиною. Вказує, що у неї є інше фактичне місце проживання, яке відрізняється від того, в якому вона зареєстрована по паспорту, що підтверджується актом фактичного проживання від 29.11.2023 року, складеного сусідами апелянта. Так, заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 серпня 2009 року у справі № 2-11673/2009, було задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про вселення та зобов`язання не чинити перешкоди в користуванні власності та вселено, за рішенням суду, ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_2 , але державний виконавець не зміг виконати рішення суду, оскільки в спірній однокімнатній квартирі, загальною площею 33,70 кв.м, а жилою площею 21,40 кв.м, проживає 7 чоловік, 4 з яких діти. Відповідач, який є власником 1/2 частини квартири, після вселення замінив замки на дверях, ключі, ОСОБА_1 , не дав, в квартиру не пускав. Зазначає, що доказом вказаного є виконавчий лист від 11.08.2009 року, постанова про повернення виконаного документа стягувачеві від 25.02.2010 року, акт державного вйконагщя від 25.02.2010 року, постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 03.01.2009 року. Оскільки, у ОСОБА_1 та її сім`ї не має іншого житла, вони змушені орендувати квартиру, коштів у неї немає, тому вона звернулась до суду із новим позовом та просила припинити її право на власність та стягнути з відповідача компенсацію та судові витрати. Рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі №2-4063-10 року від 05.11.2010 року позов ОСОБА_1 задоволено, припинено право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 та стягнуто з ОСОБА_3 компенсацію у розмірі 32 4864 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн, судовий збір 1 700 грн, а всього стягнути 326 684 гривні, однак, навіть станом на сьогоднішній день, дану компенсацію так і не було виплачено апелянту. З огляду на викладене очевидно, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості проживання у вказаній квартирі, враховуючи такі обставини, споживачем комунальних послуг ОСОБА_1 не може вважатись і, відповідно, боржником по сплаті неспожитих послуг також. В апеляційній скарзі адвоката Філатова П.О., який діє в інтересах ОСОБА_2 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги вказує, що стягуючи заборгованість за комунальні послуги з Користувачів за період від серпня 2014 року до вересня 2021 року суд посилається на ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року, відповідно до якої дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово- комунальних послуг. Зазначає, що з огляду на положення абзацу першого п.1 Розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2189-УШ від 09.11.2017 стаття 9 цього Закону введена в дію 10.06.2018 року (через шість місяців з дня набрання Законом чинності - 10.12.2017). Вважає за необхідне зазначити, що до введення в дію Закону № 2189-УШ від 09.11.2017 року відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регламентувалися Законом України «Про житлово-комунальні послуги», в якому була відсутня подібна норма про солідарну відповідальність інших користувачів житла за зобов`язаннями з оплати житлово- комунальних послуг. Таким чином, суд застосував положення ч.3 ст.9 Закону № 2189-УШ від 09.11.2017 року до правовідносин, які існували до його введення в дію, що є прямим порушенням ст.58 Конституції України. Стаття 58 Конституції України проголошує, що закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Із викладеного вбачається, що з апелянта та інших користувачів не може бути стягнута заборгованість за комунальні послуги за період від серпня 2014 року до червня 2018 року включно. Апелянт цілком допускає, що суд першої інстанції міг допустити помилку щодо строків застосування положень ч.3 ст.9 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017 року за необачності, але в той же час судом усвідомлено була проігнорована та обставина, що апелянт набув повної дієздатності (за віком) 04.01.2017 року, ОСОБА_6 - 10.02.2021 року, а ОСОБА_5 - 01.05.2022 року. Дані доводи відображені в ухвалі суду від 26.02.2024 року про відмову у перегляді заочного рішення. Таким чином, з апелянта та ОСОБА_6 судом частково, а у випадку з ОСОБА_5 повністю, стягнута заборгованість за той час, коли вони мали часткову та неповну цивільну дієздатність, що прямо суперечить положенням ЦК України та не відповідає положенню ч.3 ст.9 Закону №2189-VIII від 09.11.2017 (незважаючи на строки застосування даної норми права). Апелянт вважає за необхідне звернути увагу апеляційного суду ще на таку обставину, як відсутність належного обґрунтування суми нарахування плати за спожиті комунальні послуги. Підпунктом третім ч.3 ст.175 ЦПК України визначено, що позовна заява має містити, зокрема, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються. Для визначення суми боргу за спожиті комунальні послуги необхідно: по-перше, встановити, яким саме способом позивачем був визначений об`єм спожитої комунальної послуги. З цього приводу слід зазначити, що відповідно до публічного договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), який був опублікований 05.08.20214 року в газеті «Хрещатик», випуск №110 (4510) та чинного законодавства споживання питної (холодної) води та водовідведення може бути визначено: - відповідно до встановлених органами місцевого самоврядування нормативів за 1 куб.м. води та стоків на одну особу - у разі відсутності в квартирі та в будинку засобів обліку води; - за показаннями засобів обліку води, якими обладнані квартири; - за показаннями будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де у споживача квартира не обладнана квартирним засобом обліку. Яким саме вище переліченим способом керувався позивач при визначені об`єму спожитих комунальних послуг невідомо, ці обставини суд не встановлював. Крім того, потрібно встановити, якими тарифами керувався позивач при нарахуванні плати за спожиті комунальні послуги. Розмір тарифу, на підставі якого позивач зробив свої розрахунки за постачання комунальних послуг також не було встановлено судом. Додатково слід зазначити, що пунктами 6 та 7 ч.З ст.8 Закону України встановлено, що рахунок на оплату комунальної послуги повинен містити обсяг спожитої теплової енергії та води за поточний період, визначений згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону, а також показання відповідних вузлів обліку (у разі відсутності вузлів обліку теплової енергії - приладів - розподілювачів теплової енергії), на основі яких цей обсяг визначено, застосоване розрахункове або середнє споживання; діючі ціни та тарифи на комунальні послуги. Із вище викладеного вбачається, що не встановивши, яким чином позивачем визначався об`єм спожитих комунальних послуг та розмір тарифів за комунальні послуги стверджувати, що розрахунок заборгованості був проведений відповідно до вимог законодавства не вбачається можливим. Вказує, що оскільки апелянт не є споживачем комунальних послуг, тому він не обізнаний із порядком нарахування плати за комунальні послуги за адресою реєстрації місця свого проживання. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 представник ПрАТ «АК «Київводоканал» просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення без змін. Вказує, що Подільським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 758/16369/21 відповідно до норм чинного законодавства, а апеляційна скарга ОСОБА_2 необгрунтована, безпідставна та не підлягає задоволенню на підставі наступного. Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 11.11.2022 року у справі № 758/16369/21 витребувано інформацію у Подільській районній в місті Києві державній адміністрації, щодо кількості осіб, їх прізвище, власне ім`я, по-батькові, дату народження, дату реєстрації осіб, що були зареєстровані від 01 серпня 2014 року до 30 вересня 2021 року в квартирі АДРЕСА_2 . Подільська районна в місті Києві державна адміністрація листом від 06.12.2022 року №106-7983 надала відповідь про зареєстрованих у квартирі осіб, та зазначила, що за заявлений позовний період від 01.08.2014 року до 30.09.2021 року значились зареєстрованими 8 осіб, у тому числі і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 від 02.02.2010 року. Вказує, що як вірно зазначив Подільський районний суд м. Києва в ухвалі від 06.02.2024 року нарахування за споживання житлово-комунальних послуг за адресою проживання відповідачів проводилось у відповідності до кількості зареєстрованих осіб, що відповідає вимогам чинного законодавства. Рішення суду про стягнення заборгованості ухвалено у період повної цивільної дієздатності відповідачки. Належні, допустимі докази протилежного до матеріалів справи відповідачкою не додані. Вважає, що відповідачка була зобов`язана спростувати розрахунки позивача, якщо вона вважає їх невірним, надавши свій розрахунок чи інші, передбачені ст. 76 ЦПК України докази, на його спростування, чого ОСОБА_2 не зроблено. Також вказує, що на адресу квартири АДРЕСА_2 щомісячно надходили повідомлення-рахунки про сплату послуг з водопостачання та водовідведення, однак із заявою про проведення перерахунку та документами на її підтвердження відповідачі до позивача не зверталися, також відповідачі не зверталися з заявою про відключення від мереж водопостачання та водовідведення або опломбування вводів водопостачання холодної води. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 представник ПрАТ «АК «Київводоканал» просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення без змін. Вказує, що скаржниця не надає доказів того, що вона була відсутня за місцем своєї реєстрації та не могла отримувати поштову кореспонденцію, направлену на її адресу реєстрації або робила заявки до АТ «Укрпошта» про перенаправлення кореспонденції, що надходила на його адресу реєстрації за місцем фактичного проживання. Також матеріали справи не містять доказів того, що вона була позбавлена права користування квартирою весь позовний період та до моменту винесення рішення суду першої інстанції. Отже, враховуючи положення статті 128 ЦПК України, скаржниця по справі ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції. Таким чином, встановлена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки, сплив якої припадав на карантин, скасований під час дії воєнного стану, - продовжена до закінчення дії воєнного стану. Отже, в силу положень Закону №540-ІХ та п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановленням і продовженням карантину та встановленням воєнного стану продовжені й строки позовної давності. Враховуючи, що карантин встановлено 12.03.2020 року, відповідно й перебіг позовної давності, закінчення якої припало на період після 12.03.2020 року, продовжено в силу Закону №540-ІХ, п.19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та встановлення воєнного стану. Вказує, що оскільки у відповідача наявний обов`язок проводити оплату вартості спожитих комунальних послуг щомісяця, то строк позовної давності починає перебіг з моменту несплати кожного окремого платежу. Так, за надані у лютому 2017 року послуги відповідач повинен був здійснити оплату до 20.03.2017 року (21.03.2017 року позивач дізнався про невиконання відповідачем обов`язку з оплати за лютий 2017 року), тобто перебіг позовної давності щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості за послуги, надані починаючи, з лютого 2017 року продовжено до 30.06.2023 на строк дії карантину, спричиненого СОVID-19, а потім подовжено у зв`язку з введення воєнного стану на території України, то такий перебіг ще не закінчився. Тобто, щодо заборгованості, що утворилася у період від лютого 2017 року до вересня 2021 року, строк позовної давності не може бути пропущеним, оскільки такий перебіг продовжений в силу Закону № 540-ІХ та введення воєнного стану на території України. Звертає увагу, що відповідно до постанови Верховного Суду від 22.09.2022 року у справі № 920/724/21 суд зазначав, що ні ЦК України, ні інші нормативно-правові акти, якими встановлений (продовжений) на території України карантин, продовжено строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу на строк дії такого карантину, а автоматичне продовження цих строків пов`язане саме із встановленням карантину на всій території України без будь-яких додаткових вимог та умов в аспекті їх продовження в силу закону. Отже застосування строків позовної давності при поданні такої заяви до суду першої інстанції відповідачами, які належним чином були повідомлені про розгляд справи можливе лише в частині заборгованості, що виникла до лютого 2017 року, відповідно до розрахунку заборгованості доданого до позовної заяви, однак відповідачі такої заяви не подавали. Також вказує, що скаржниця не надає жодного підтвердження того, що вона оплачувала житлово-комунальні послуги за іншою адресою, що вона повідомляла ПрАТ «АК «Київводоканал» про зміну місця свого фактичного проживання, а також не надає копії судових рішень або інших належних доказів того, що її не допускали в зазначену у позові квартиру у вказаний позовний період. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином виконує договірні зобов`язання шляхом надання відповідачу централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води, проте відповідачі, в свою чергу, порушили умови договору щодо повної та своєчасної оплати спожитих послуг в період від 01.08.2014 року по 31.09.2021 року з водопостачання та водовідведення, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму у розмірі 100 978,62 грн. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Між сторонами виникли правовідносини щодо належної оплати відповідачами, як споживачами, отриманих комунальних послуг, які надає позивач. За ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом ч.1 ст.901, ч.1 ст.903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Отже, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Відповідно до ч.7 ст.26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV, визначено, що договір про надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання. 26.04.2014 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198 від 10.04.2014 року, яким внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Згідно даних норм виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що проводить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. В газеті «Хрещатик» №110 (4510) 05.08.2014 року опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання Публічне акціонерне товариство «АК «Київводоканал», в подальшому перейменованим у Приватне акціонерне товариство «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого водопостачання холодної води та водовідведення з використанням внутрішньо будинкових систем). Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. Також у повідомленні зазначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачі отримують послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору, оскільки після розміщення повідомлення та договору у вищевказаній газеті, на адресу ПрАТ «АК «Київводоканал», жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та договору не надходило. Відповідно до п. 1.1 договору ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов`язується надавати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових мереж), а боржник зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. За приписами п. 3.1 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. За цим договором застосовується щомісячна система оплати послуг. Платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Також згідно з п. п. 18, 20, 30 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки. Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку. Судом також встановлено, що позивач належним чином виконує договірні зобов`язання шляхом надання відповідачу централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води. Суд вірно зазначав, що відповідачі порушили умови договору щодо повної та своєчасної оплати спожитих послуг в період від 01.08.2014 року до 31.09.2021 року з водопостачання та водовідведення, внаслідок чого виникла заборгованість на загальну суму у розмірі 100978,62 грн, яка підлягає стягненню. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідачів 3% річних у розмірі 7974,71 грн та інфляційні витрати - 26395,06 грн, які також підлягають стягненню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги адвоката Крутоголової Оксани Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та адвоката Філатова Павла Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: