Постанова ККС ВС № 444/1453/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2024 року м. Київ справа № 444/1453/23 провадження № 51-591 км 24 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12023140000000424 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кам`яне Антрацитівського району Луганської області, жителя АДРЕСА_1 ), у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК). Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 31 липня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким, у тому числі, вирішено питання щодо судових витрат та долі речових доказів. Відповідно до вироку ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно о 16:20, керуючи автомобілем «Audi A6», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Тернопіль-Львів-Рава-Руська у напрямку м. Рава-Руська Львівської області у межах с. Гряда Львівської територіальної громади Львівської області, порушуючи вимоги пунктів 1.3, 1.5, 1.10, 2.3б, 2.3д, 12.1, 12.4, 12.9б, 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перевищуючи максимально дозволену швидкість руху, не стежив за дорожньою обстановкою та її зміною, проявив неуважність, не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу, у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який переходив проїжджу частину в межах нерегульованого пішохідного переходу. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події. Вироком Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задоволено, а вирок Жовківського районного суду Львівської області від 31 липня 2023 року в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. У іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін. Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , не оспорюючи кваліфікації дій ОСОБА_7 та доведеності його винуватості, просить вирок апеляційного суду змінити. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд, призначаючи покарання ОСОБА_7 , врахував, що він вчинив тяжкий злочин з необережності, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, повністю відшкодував шкоду та примирився з потерпілими, має позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, є внутрішньо переміщеною особою, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, бере активну участь у благодійності, та у своїй діяльності активно використовує автомобіль для службових відряджень. Таким чином, суд першої інстанції взяв до уваги посткримінальну поведінку засудженого, який повністю став на шлях виправлення, а тому обґрунтовано не застосував щодо нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Оскаржуючи вирок у частині призначеного покарання, прокурор в апеляційній скарзі послався лише на тяжкість вчиненого злочину та тяжкі наслідки, які настали, при цьому не навів інших доводів стосовно необхідності призначення ОСОБА_7 додаткового покарання. Враховуючи викладене, вважає вирок апеляційного суду необґрунтованим, а тому просить його змінити, та не застосовувати щодо ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржуваний вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни. Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило. Мотиви Суду Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків. Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються. У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, зазначає, що суд першої інстанції правильно не застосував до ОСОБА_7 додаткове покарання, тоді як суд апеляційної інстанції врахував лише тяжкість вчиненого злочину, його наслідки, та безпідставно скасував вирок місцевого суду в цій частині. Однак, з такими доводами захисника колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне. Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому. Як убачається з мотивувальної частини вироку, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7 , врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів, вчинених з необережності, взяв до уваги дані про його особу, а також конкретні обставини кримінального провадження. Зокрема, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі, суд виходив з того, що ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, утримує двох неповнолітніх дітей, має постійне місце роботи, за яким характеризується позитивно, бере участь у благодійній діяльності. Судом також враховано позицію потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які подали до суду письмові заяви, у яких вказали, що ОСОБА_7 повністю відшкодував їм заподіяну злочином шкоду, вони не мають до нього претензій матеріального або морального характеру, а тому просять його суворо не карати. Обставинами, які пом`якшують покарання ОСОБА_7 , судом визнано його щире каяття та добровільне відшкодування завданого збитку. Обставин, які б обтяжували покарання, в ході судового розгляду встановлено не було. З огляду на викладене, враховуючи наявність декількох пом`якшуючих покарання обставин, даних про особу засудженого, місцевий суд призначив ОСОБА_7 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. Крім того, вирішуючи питання в частині призначення ОСОБА_7 додаткового покарання, місцевий суд, окрім позиції потерпілих та даних про особу засудженого, взяв до уваги, що ОСОБА_7 працює на посаді комерційного директора ТзОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2» і для виконання посадових обов`язків йому необхідно керувати автомобілем, а тому не встановив доцільності застосування до ОСОБА_7 позбавлення права керувати транспортними засобами. Разом з тим, зважаючи на те, що посткримінальна поведінка ОСОБА_7 є виключно позитивною, оскільки він добровільно вжив заходів для відшкодування шкоди потерпілим, які просили його суворо не карати, а також враховуючи особу засудженого, який щиро розкаявся, а отже готовий нести кримінальну відповідальність, а також відсутність обтяжуючих покарання обставин, місцевий суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання та звільнення від його відбування на підставі ст. 75 КК з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Однак, не погодившись з вироком суду першої інстанції, а саме у зв`язку з безпідставним не застосуванням до ОСОБА_7 додаткового покарання, прокурор оскаржив такий вирок у порядку апеляційної процедури. Відповідно до статей 404, 407 КПК апеляційний суд переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги і за наслідками її розгляду має право скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий, у якому зобов`язаний навести належні й достатні мотиви та підстави прийнятого рішення з урахуванням вимог ст. 409 КПК. Вирішуючи питання про скасування або зміну вироку місцевого суду, суд апеляційної інстанції має керуватися положеннями статей 408, 420 КПК. Зокрема, положеннями ч. 2 ст. 420 КПК передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції має відповідати загальним вимогам до вироків, визначеним ст. 374 КПК. Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання, апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги прокурора в цій частині є слушними, а свої висновки обґрунтував з наведенням конкретних мотивів. Зокрема, як вбачається зі змісту мотивувальної частини вироку суду апеляційної інстанції, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та дані про особу засудженого, апеляційний суд погодився з призначеним ОСОБА_7 місцевим судом видом та розміром основного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке з огляду на вимоги статей 50, 65 КК є справедливим. Крім того, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК. Водночас, апеляційний суд не погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Як вказав апеляційний суд у вироку, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_7 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки, у світлу пору доби, перевищуючи максимально дозволену швидкість руху, здійснив наїзд на пішохода на нерегульованому пішохідному переході, що призвело до смерті останнього, чим грубо порушив ПДР. Крім того, апеляційний суд зазначив, що відповідно до довідки ОСОБА_7 працює на посаді комерційного директора ТзОВ «ІНФОРМАЦІЯ_2», за ним закріплено службовий автомобіль, однак матеріали кримінального провадження не містять, а стороною захисту не надано доказів на підтвердження того, що позбавлення ОСОБА_7 права керувати транспортними засобами позбавить його джерела доходу. Колегія суддів погоджується з такими твердженнями апеляційного суду та вважає, що ОСОБА_7 , усвідомлюючи необхідність суворо дотримуватися ПДР під час керування джерелом підвищеної небезпеки, перевищуючи швидкість руху керованого ним автомобіля у межах населеного пункту, відверто ігноруючи те, що своїми діями він ставить під загрозу життя та здоров`я інших осіб, під`їжджаючи до пішохідного переходу, проявив неуважність та надмірну недбалість, здійснив наїзд на пішохода, що в сукупності призвело до невідворотних наслідків у виді загибелі людини. А тому, з огляду на конкретні фактичні обставини та характер вчиненого злочину, апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність застосування до ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та належним чином вмотивував ухвалене рішення. Враховуючи вказані обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що призначене засудженому ОСОБА_7 додаткове покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення нових злочинів, справедливим і таким, що не суперечить ст. 65 КК. При цьому обставини, про які наголошує захисник у своїй касаційній скарзі, як відсутність претензій з боку потерпілих, позитивні характеристики, необхідність керувати автомобілем у зв`язку виконанням функціональних обов`язків, по-перше, були враховані судами під час обґрунтування висновків в частині призначення покарання, а по-друге, жодним чином не зменшують суспільної небезпеки вчиненого засудженим злочину, а тому не свідчать про несправедливість призначеного апеляційним судом додаткового покарання. Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду апеляційної інстанції є законним, вмотивованим та обґрунтованим, відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, та не вбачає підстави для його скасування чи зміни. Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог процесуального законодавства не встановлено, а призначене апеляційним судом покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни. Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд ухвалив: Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року - без зміни. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3