Постанова 4857 № 460/27871/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/27871/23 пров. № А/857/9665/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючої судді Хобор Р.Б., суддів Бруновської Н.В., Носа С.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року, ухвалене суддею Недашківською К.М. у м. Рівне, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 460/27871/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просить суд: - визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.02.2022 по 24.10.2023; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.02.2022 по 24.10.2023; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 по день фактичного розрахунку 24.10.2023; - зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 по день фактичного розрахунку 24.10.2023.. 18 березня 2023 року Рівненський окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.02.2022 по 04.08.2022 в сумі 82320 грн 20 коп. (сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів). Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходів з 01.01.2016 по вересень 2022 року на суму виплаченого доходу 82320 грн 85 коп. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсацію за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати доходів за період з 01.01.2016 по вересень 2022 року на суму виплаченого доходу 82320 грн 85 коп. У задоволенні інших позовних вимог відмовив. Стягнув на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1073 грн 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 . Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, але не більше як за шість місяців. При цьому, до суми середнього заробітку за шість місяців позивач застосував принцип співмірності та визначив розмір середнього заробітку, який відповідач має виплатити на користь позивача виходячи із істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Щодо компенсації позивачу втрати частини доходів, то суд першої інстанції зробив висновок, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів за період з 01.01.2016 року по 30 вересня 2022 року у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Не погодившись із цим рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову. У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що, оскільки, при нарахуванні та виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, то відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України. Крім того відповідач вважає, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, а тому порушення строку виплати індексації грошового забезпечення не тягне за собою відповідальність у вигляді компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати.. Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань. Суд першої інстанції встановив те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 04.02.2022 виключений зі списків особового складу військової частини, всіх видів забезпечення. 05.05.2023 Рівненський окружний адміністративний суд прийняв рішення у справі № 460/7420/23, яким, зокрема, зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця, місяця підвищення грошових доходів). На виконання вказаного рішення суду 24.10.2023 відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 82320 грн 85 коп. Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний у строк, зазначений у цій статті, виплатити безспірну суму. Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку. У постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 825/742/16 Верховний Суд зазначив, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. У справі № 825/742/16 Верховний Суд з`ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні. Апеляційний суд встановив, що позивач був звільнений з військової служби 04.02.2022, і безпосередньо після звільнення у нього не виникло зауважень щодо нарахованих і виплачених йому сум. Лише у квітні 2023 року позивач звернувся до суду з вимогами про виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року. Отже, спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж рік після звільнення, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 25.11.2022 року у справі № 380/693/20. Вказаний вище висновок апеляційного суду є підставою для відмови в задоволенні позову. Водночас, апеляційний суд звертає увагу на те, що суд першої інстанції не проаналізував вказану вище постанову Верховного Суду, внаслідок чого зробив невірний висновок про право позивача на отримання відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. Тому апеляційний суд вважає, що в задоволенні позовних вимог про виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно відмовити. Що стосується компенсація втрати частини доходів за порушення строків їх виплати, то апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Статтею 1 Закону України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) передбачено те, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. За змістом статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до статті 4 даного Закону, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Пунктами 2, 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001. Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому, виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі №140/1547/19. Апеляційний суд встановив те, що відповідач виплатив позивачу заборгованість індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року в сумі 82320,85 грн. - 24.10.2023 року. Тобто, відповідач порушив строки виплати індексації грошового забезпечення позивача, за період з 28 лютого 2018 року по 24 жовтня 2023 року. Отже, відповідач, одночасно із виплатою суми заборгованості мав обов`язок виплати позивачу суму компенсації втрати частини доходів за період з 28.02.2018 року по 24.10.2023 року, однак не виконав його. Апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходу з 01 січня 2013 року, тобто з місяця коли мала бути нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2022 року в справі № 460/4765/20. Суд першої інстанції зробив вірний висновок про право позивача на компенсацію втрати частини доходів, однак, суд неправильно встановив, що відповідач має обов`язок здійснити виплату позивачу компенсації втрати частини доходів за період з 01 січня 2016 року по 24 жовтня 2023 року. Тому, підводячи підсумок наведеного, апеляційний суд вважає, що позов необхідно задовольнити частково, шляхом: - визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів, за період з 28 лютого 2018 року по 24 жовтня 2023 року, у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення; - зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів, за період з 28 лютого 2018 року по 24 жовтня 2023 року, у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення. У задоволенні інших позовних вимог необхідно відмовити. При цьому, апеляційний суд, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне, на підставі статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів, за період з 28 лютого 2018 року по 24 жовтня 2023 року, у зв`язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, а тому прийняв незаконне рішення. Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково та прийняти постанову, якою рішення суду першої інстанції скасувати, а адміністративний позов задовольнити частково. Що стосується розподілу судових витрат, то апеляційний суд встановив, що позивач за подання позову сплатив 1073,60 грн, як одну позовну вимогу немайнового характеру. Оскільки, апеляційний суд задовольнив одну немайнову вимогу, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 1073,60 грн Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року в справі № 460/27871/23 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів, за період з 28 лютого 2018 року 24 жовтня 2023 року, у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів, за період з 28 лютого 2018 року по 24 жовтня 2023 року, у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати індексації грошового забезпечення. У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судовий збір в сумі 1073,60 (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статті 328 КАС України, за наявності яких, постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська С. П. Нос