Постанова Полтавський апеляційний суд № 545/3108/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 545/3108/23 Номер провадження 22-ц/814/2048/24Головуючий у 1-й інстанції Потетій А.Г. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2024 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді Бутенко С. Б. Суддів Одринської Т. В., Обідіної О. І., за участю секретаря: Ракович Д. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2024 року у складі судді Потетія А. Г. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про визнання дій по зняттю з реєстрації обліку проживаючих у квартирі неправомірними та вселення в квартиру, в с т а н о в и в: У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у якому просила суд визнати дії ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області про зняття ОСОБА_1 та її неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зареєстрованого місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 неправомірними; вселити її, ОСОБА_1 та синів ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в квартиру АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 10.11.2012 по 19.07.2023 вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , від якого вони мають двох дітей: сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Улітку 2018 року вона, син ОСОБА_4 та чоловік ОСОБА_2 поселилися у квартирі АДРЕСА_1 , а 05 жовтня 2018 року було зареєстроване їх постійне місце проживання за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народився син ОСОБА_5 і також став проживати у цій квартирі. У спірній квартирі за спільні сімейні гроші вони провели електрику, всі штукатурні роботи стін та стелі, поклеїли шпалери, купили та встановили вікна і двері, постелили підлогу із ламінату, облаштували балкон, обклеїли кахлем туалет та ванну, виконали інші роботи. Купили у квартиру газову плиту, холодильник, меблі, витяжку та інші речі, які необхідні для проживання. У 2023 році вона дізналася, що за договором купівлі-продажу від 30 серпня 2016 року квартира належить на праві власності батькові чоловіка - ОСОБА_3 , який тут ніколи не проживав, а зареєстрований проживаючим в с. Дейкалівка Зінківського району, де проживає весь час. Відповідач ОСОБА_6 без її дозволу, у порушення чинного законодавства, діючи по довіреності батька, 03 липня 2023 року зняв її та неповнолітнього сина ОСОБА_4 з реєстрації місця проживання у цій квартирі у Щербанівській територіальній громаді, хоча раніше, як він, так і його батько ОСОБА_3 , який надавав довіреність сину розпоряджатися квартирою, дозволили провести реєстрацію та їх проживання. Вважає, що такі неправомірні дії відповідачів суперечать статті 16 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та статтям 50, 51 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 7 лютого 2022 року № 265, оскільки зняття з реєстрації місця проживання дитини, яка не досягла 14 років здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву. Такий порядок діє і відносно позивача. Згоди на зняття з цього обліку позивач не надавала. Вважає дії відповідачів втручанням у її з дітьми право на житло, у яке вони вселились на законних підставах та постійно проживали. Іншого постійного місця проживання та права власності на житло ні позивач, ні неповнолітні діти не мають. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Судові витрати понесені ОСОБА_1 у виді судового збору в розмірі 2 147,20 грн та витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 12 000 грн віднесено на її рахунок. Рішення суду мотивовано відсутністю правових та фактичних підстав для задоволення позову. Не погодившись з вказаними рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позов задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що зняття з реєстрації місця проживання малолітнього сина ОСОБА_4 відбулося без згоди виконавчого комітету, як органу опіки та піклування, що суперечить Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та постанові Верховного Суду від 20.12.2020 у справі № 206/4028/18. Вказує, що, проживаючи у квартирі на законних підставах протягом тривалого часу і поселившись туди за згодою власника квартири, вона та двоє малолітніх дітей набули права користування житловим приміщенням. Тому дії відповідача по перешкоджанню їй з дітьми проживати та користуватися квартирою та зняття з реєстрації місця проживання із застосуванням примусових заходів до них є неправомірними, як і рішення суду. Вважає, що суд невірно оцінив показання свідків, які підтвердили те, що відповідач застосував примусові заходи по перешкоджанню користування нею квартирою, де знаходяться їх спільні та особисті речі. Зазначає, що суд не звернув увагу на те, що у даному випадку вона, діти та їх батько набули статус наймача житлового приміщення, а тому відповідачі не виконали вимог, передбачених статтею 763 ЦК України про укладення договору найму. Наголошує, шо відповідачі допустили незаконне перешкоджання їй та двом малолітнім дітям користуватися квартирою. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Кононець Л. А. просить залишити апеляційну скаргу без задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частинами першою, другою, четвертою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. По справі встановлено, що з 10.11.2012 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 19.07.2023. За час перебування у шлюбі у них народились діти - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . У 2018 році вони поселились та проживали у квартирі АДРЕСА_1 , яка на підставі договору купівлі-продажу майнових прав на квартиру, укладеного 30.08.2016 між ПрАТ «Комбінат виробничих підприємств» та ОСОБА_3 , належить останньому на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 05.10.2018 було зареєстроване місце проживання позивача за вказаною адресою. 03.07.2023 ОСОБА_2 , діючи за довіреністю від імені власника житла ОСОБА_3 , подав до виконавчого комітету Щербанівської сільської ради Полтавського району Полтавської області заяви про зняття ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , із зареєстрованого місця проживання, на підставі яких того ж дня проведено реєстраційну дію зняття позивача разом з неповнолітнім сином з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2 із внесенням цих відомостей до реєстру територіальної громади Щербанівської сільської ради. Суд першої інстанції визнав такі дії відповідачів правомірними, посилаючись на норми права, які регулюють питання декларування та реєстрації місця проживання особи в України, з чим погоджується і судова колегія апеляційного суду. Відповідно до частини першої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Порядок надання послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг встановлює Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 5 листопада 2021 року № 1871-IX (далі - Закон № 1871-IX) та Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 (далі - Порядок), які діяли на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 18 вказаного Закону № 1871-IX особа може бути знята із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) за заявою про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування), поданою у паперовій формі такою особою, її законним представником або представником, а також за заявою власника житла приватної форми власності, поданої у паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг за місцем задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування). Таким чином, Закон передбачає як добровільний порядок зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання, так і порядок зняття поза її волевиявленням - за заявою власника житла, за виключенням зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) співвласника житла за заявою іншого співвласника цього житла, що Законом не допускається. Заява власника житла про зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) за встановленою формою, як підстава для зняття особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), передбачена і Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. №

265. У разі подання власником житла заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини чи одного з них така дитина підлягає зняттю із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) разом із її батьками або іншими законними представниками чи одним із них (пункт 2 частини першої статті 18 Закону № 1871-IX). Вказане узгоджується з вимогами частини четвертої статті 29 ЦК України, згідно якої місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 1871-IX декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом (у тому числі не є підставою для вселення чи визнання за особою права на проживання та/або права користування житлом), про проживання в якому особа повідомила. Встановивши, що зняття позивача ОСОБА_1 та разом із нею неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , із зареєстрованого місця проживання у спірній квартирі було проведено за заявою власника житла ОСОБА_3 , від імені якого за довіреністю діяв представник - ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення заявленого ОСОБА_1 позову. Згідно статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі (частини перша, третя статті 244 ЦК України). Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, довіреністю від 03 липня 2023 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Москівцем С. В., зареєстровано в реєстрі за № 744, ОСОБА_3 уповноважив ОСОБА_2 представляти його інтереси у всіх установах, підприємствах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, у тому числі в органах влади та місцевого самоврядування, відповідних органах нотаріату, бюро технічної інвентаризації, центрах надання адміністративних послуг та ін. з питань, що стосуватимуться його як власника квартири АДРЕСА_1 . Для виконання даних повноважень представнику надано право, зокрема, підписуватися та подавати від імені особи, яка видала довіреність, будь-які необхідні документи, заяви, одержувати належні йому документи, надавати згоду на реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання осіб у вказаній квартирі, передавати вказану квартиру в оренду, підписувати договори оренди (найму) житла та ін. Заяви від 03.07.2023 про зняття ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , із зареєстрованого місця проживання у вказаній квартирі було подано ОСОБА_2 у межах наданих йому повноважень за довіреністю і у спірних правовідносинах він діяв не у власних інтересах, а як представник власника житла ОСОБА_3 - від імені та в інтересах останнього, тому норми частини шостої статті 18 Закону № 1871-IX щодо обов`язкової згоди іншого з батьків на подання одним з батьків заяви про зняття із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком до 14 років на ці правовідносини не поширюються. Право користування житловим приміщенням у будинку (квартирі), що належить на праві власності іншій особі, ґрунтується на сімейних (стаття 405 ЦК України) або договірних (стаття 810 ЦК України) правовідносинах. Згідно частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Отже, і право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом згідно статті 405 ЦК України ґрунтується на факті спільного проживання разом з власником та існування між ними сімейних відносин. Натомість по справі встановлено, що позивачі хоча і вселилися у квартиру за згодою власника житла ОСОБА_3 , але разом з ним у цій квартирі не проживали та не належали до членів його сім`ї. Вони були членами сім`ї ОСОБА_2 - сина ОСОБА_3 , а отже, самостійного права на користування квартирою як члени сім`ї власника житла вони не набули. Відсутні у матеріалах справи і докази щодо перебування сторін у договірних правовідносинах з найму (оренди) житла, оскільки факту укладення договору найму житла із дотриманням обов`язкової письмової форми, що передбачена статтею 811 ЦК України, по справі не встановлено. Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення її прав та прав неповнолітнього сина наявними у справі доказами не підтверджується. Сам по собі факт проживання та реєстрації місця проживання у спірній квартирі не є підставою для набуття позивачем ОСОБА_1 та неповнолітнім ОСОБА_7 прав на житло, у тому числі не є підставою для їх вселення чи визнання за ними права на проживання та/або права користування житлом. Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» щодо захисту прав та інтересів дітей під час вчинення правочинів щодо житлових приміщень та іншого нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості встановлено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Проте, оскільки малолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , не набув самостійного права користування спірним житловим приміщенням, після розірвання шлюбу між батьками залишився проживати разом із матір`ю - ОСОБА_1 і спору щодо місця проживання дитини між сторонами не виникало, у контексті спірних правовідносин згода органу опіки та піклування на зняття з реєстрації місця проживання дитини разом із матір`ю не вимагалась і факт відсутності такої згоди не призвів до порушення прав неповнолітньої особи. За наведених обставин підстав для скасування оскаржуваного судового рішення з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегією суддів апеляційного суду по справі не встановлено, тому апеляційна скарга позивача залишається апеляційним судом без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. Б. Бутенко Судді Т. В. Одринська О. І. Обідіна