LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд420/37096/23

від 20.06.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/37096/23 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. Дата і місце ухвалення 15.04.2024 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г, Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Львівської митниці на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 р. у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська імпортна компанія" до Львівської митниці про визнання протиправним та скасувати рішення,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дунайська імпортна компанія" до звернулось до суду першої інстанції з позовом до Львівської митниці про визнання противоправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900594/2 від 28.06.2023 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 28.06.2023року № UA209170/2023/002229. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 року позов було задоволено. 08.04.2024 року представником позивача була подана до Одеського окружного адміністративного суду заява про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій викладено прохання стягнути з Львівської митниці на користь ТОВ «Дунайська імпортна компанія» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 500, 00 грн. 15.04.2024 року Львівською митницею до суду першої інстанції була подана заява про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з Львівської митниці на користь ТОВ Дунайська Імпортна Компанія судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7500 грн. Заявник також просив, у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, зменшити розмір витрат на правову допомогу. 15.04.2024 року Одеським окружним адміністративним судом було ухвалено додаткове рішення у справі № 420/37096/23, яким стягнуто з Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дунайська імпортна компанія" суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, Львівська митниця подала апеляційну скаргу, в якій посилалось на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт вважає, що визначена судом до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. є явно неспівмірною із ціною позову. На думку апелянта суд першої інстанції при розподілі витрат на правничу допомогу не врахував, що при визначені суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Як зазначив апелянт, сума позову складає 70636,59 грн. Представник позивача просив відшкодувати витрат позивача на професійну правничу допомогу 7500,00 грн. Апелянт вважає, що заявлена до відшкодування вартість наданої позивачу послуги є значно завищеною та не співмірною зі складністю справи, а отже підлягає зменшенню, оскільки дана категорія справи не є складною. Апелянт вказав, що у позовній заяві містяться загальні обґрунтування та посилання на норми закону без надання аналізу щодо того, як такі норми, на думку позивача, мають застосовуватись до правовідносин, що склались у даній справі. Тобто наведена адвокатом позивача у позовній заяві позиція є універсальною, висновки щодо застосування норм права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин фактично взяті із судової практики Верховного Суду, на яку посилається позивач у позовній заяві, та може бути використана й у інших справах практично без внесення змін до відповідних процесуальних документів. Як зазначив апелянт, у позові адвокат наводить дві з половиною сторінки обставин, що передували митному оформленню, які не мають відношення до предмета даного спору, а тмоу сума гонорару у розмірі 5000 грн. за підготовку позовної заяви є завищеною, крім того не вказано, скільки годин витрачено на надання даної послуги. Щодо судових засідань, та часу, потраченого на такі засідання, апелянт не погодився із заявлено до відшкодування сумою 1500 грн. Проте, на думку апелянта, адвокат не надає доказів, чому така сума підлягає оплаті за рахунок клієнта, якщо провадження у справі здійснювалося без повідомлення (виклику) сторін, а участь останніх у письмовому провадженні у судовому засіданні задля усних пояснень не була передбачена. Щодо підготовки заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, апелянт звернув увагу на те, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не враховано відсутність належного звернення позивача до суду із заявою про відшкодування судових витрат. Враховуючи все вищевикладене апелянт просить скасувати додаткове судове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року по справі №520/35977/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі про стягнення з Львівської митниці на користь ТОВ «Дунайська Імпортна Компанія» судових витрат, а саме витрат на професійну правничу, а у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення, апелянт просить зменшити розмір витрат на правову допомогу. Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з ч. 1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. У відповідності до змісту вказаної статті, додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі. Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивач просив стягнути з Львівської митниці на його користь судові витрати. Справа № 420/37096/23 розглядалась судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження, у письмову провадженні. Рішення по суті спору було ухвалено судом першої інстанції 03.04.2024 року та отримано позивачем 05.04.2024 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету позивача. Заяву про ухвалення додаткового рішення було подано представником товариства засобами системи електронний суд 08.04.2024 року. Згідно із частиною 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Колегія суддів звертає увагу на те, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі (у письмовому провадженні) не передбачає проведення судових дебатів Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 07 липня 2023 року у справі №340/2823/21 вказала на те, що частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останні етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Верховний Суд вказав, що підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України. В свою чергу зазначення у позовній заяві прохання позивача про розподіл судових витрат, зокрема тих, які пов`язані з наданням професійної правничої допомоги, адресується суду першої інстанції. У постанові від 26 липня 2023 року у справі № 160/16902/20 Верховний Суд вказав на те, що зазначення ж у прохальній частині адміністративного позову узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами вирішення спору не може розцінюватись як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини, без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення та розмір. Як зазначив Верховний Суд відповідно до позиції об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №340/2823/21 саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат. За обставин даної справи позивач у поданій позовній заяві, викладаючи прохання про стягнення судових витрат, навів розрахунок таких витрат, вказавши, що він складається із судового збору у розмірі 4294,40 грн., а також витрат на правничу допомогу (попередній розрахунок): підготовка позовної заяви 5000 грн., представництво інтересів позивача адвокатом у суді першої інстанції (в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін) 1500 грн. Також у позові зазначено, що загальна сума витрат на правничу допомогу складає 6500 грн., а розмір витрат розраховується відповідно до договору про надання юридичних послуг № 0101-23/ЮП від 01.01.2023 року з додатками, що укладений між позивачем та представником позивача адвокатом Ситником О.П.. Крім того у позовній заяві позивач повідомив суд про те, що відповідно до ч. 3-5 ст. 143 КАС України остаточний розрахунок витрат на правничу допомогу буде поданий разом із доказами їх здійснення одночасно із поданням заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин колегія суддів вважає, що позивачем у позовній заяві не було викладено узагальнену вимогу про стягнення судових витрат, а наведено мотиви та обґрунтування складу таких витрат та їх попередній розмір, а тому звернувшись із відповідною заявою про ухвалення додаткового рішення у справі протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення у справі, позивачем були дотримані вимоги ч. 7 ст. 139 КАС України, а у суду першої інстанції не було підстав для залишення поданої заяви про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат без розгляду. Зважаючи на зазначене необґрунтованими є доводи апелянта про відсутність належного звернення позивача до суду першої інстанції із заявою про відшкодування витрат на правничу допомогу. Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн. представником позивача було додано до позовної заяви та заяви про ухвалення додаткового рішення у справі: копію договору про надання юридичних послуг №0101-23/ЮП від 01.01.2023, додаток № 1 до договору, який містить прайс на послуги адвоката, додаткову угоду від 21.12.2023 року, замовлення № 184-23UA209170051095U6, акт наданих послуг від 08.04.2024 року (а.с. 33, 36-41, 188). За умова укладеного договору Адвокат зобов`язувався надавати ТОВ «Дунайська імпортна компанія» юридичні послуги на підставах, в порядку і в обсязі, визначеному у договорі за погодженням сторін. Згідно додаткової угоди № 184-23UA209170051095U6 від 21.12.2023 року, сторони вирішили встановити окремий порядок сплати винагороди адвокату за такі послуги: підготовка позовної заяви про визнання противоправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900594/2 від 28.06.2023 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 28.06.2023року № UA209170/2023/002229; представництво ТОВ «Дунайська імпортна компанія» в суді першої інстанції під час розгляду судової справи, відкритої за вищезазначеним позовом. Сторони погодили, що винагорода за послуги, передбачені п. 1 цієї Додаткової угоди буде сплачена адвокату відповідно до п. 5.4 Договору. Тобто сторонами обрано таку умову оплати винагороди, як «гонорар успіху», яка передбачає сплату адвокатського гонорару після та за умови ухвалення судом рішення на користь клієнта в судовій справі за вищезазначеним позовом. Сторонами погоджено, що сума винагороди адвокату за підготовку позову складає 5000 грн., а за представництво в суді першої інстанції складає 1500 грн. за одне судове засідання, а у випадку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (письмове провадження) вартість представництва в суді першої інстанції складає 1500 грн. Згідно акту наданих послуг № 184-23UA209170051095U6 від 08.04.2024 року адвокатом Ситником О.П. надані ТОВ «Дунайська імпортна компанія» наступні послуги: підготовка позовної заяви про визнання противоправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900594/2 від 28.06.2023 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 28.06.2023року № UA209170/2023/002229 (справа № 420/37096/23) вартість послуги 5000 грн.; представництво інтересів клієнта в Одеському окружному адміністративному суді у справі № 420/37096/23 (письмове провадження) вартість послуги 1500 грн.; підготовка заяви про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення з Львівської митниці на користь клієнта судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи № 4250/37096/23, а саме витрат на професійну правничу допомогу вартість послуги 1000 грн. Частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов висновку, що пропорційним предмету спору в даному випадку буде стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне: Відповідно до положень ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Отже, аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір понесених витрат на правничу допомогу адвоката визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботи. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року (справа East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04)) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Таким чином документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № №826/15063/18 (адміністративне провадження №К/9901/18029/19). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Як вбачається із матеріалів справи, представник позивача просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у сумі 7 500,00 грн., пов`язані з розглядом справи у суді першої інстанції. Дослідивши матеріали справи суд встановив, що фактично правова допомога, яку адвокат Ситник О.П. надав ТОВ «Дунайська імпортна компанія» в рамках справи про оскарження рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2023/900594/2 від 28.06.2023 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 28.06.2023 року № UA209170/2023/002229 складалась лише з підготовки та подання позовної заяви. При цьому зважаючи на те, що дана справа відноситься до категорії незначних справ, а також враховуючи наявність усталеної практики Верховного Суду у подібній категорії справ, якою керувався адвокат при складанні позовної заяви, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заявлена сума витрат за підготовку та подання позовної заяви у розмірі 500 грн. не є співмірною зі складністю справи та ціною позову. Крім того слід відмітити, що з огляду на розгляд справи в суді першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі (у письмовому провадженні), адвокатом не здійснювалось представництво клієнта шляхом участі у судових засіданнях. При цьому з поданого акту наданих послуг не вбачається, що включає в себе така послуга як представництво інтересів клієнта в Одеському окружному адміністративному суді у справі № 420/37096/23 (письмове провадження), вартість якої визначено адвокатом у розмірі 1500 грн.; Колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про те, що заява про ухвалення додаткового рішення у справі у зв`язку з розподілом судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню. У додатковій постанові від 19.09.2019 року по справі №810/2760/17 Верховний Суд вказував на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Із врахуванням правових позицій Верховного Суду, висловлених у зазначених вище судових рішеннях, при вирішенні питання щодо обґрунтованості заявлених до відшкодування витрат апеляційним судом було перевірено співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та наданих адвокатом послуг, обсягом цих послуг, а також ціною позову, як цього вимагає частина п`ята статті 134 КАС України, за наслідком чого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сума витрат, заявлена до відшкодування у розмірі 7500 грн. не є пропорційною заявленим позовним вимогам, і є явно завищеною. Колегія суддів вважає, що враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, співмірності витрат на правову (правничу) допомогу із обсягом складених адвокатом в межах цієї адміністративної справи документів, складністю справи, ціни позову та значення справи для сторони, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ТОВ «Дунайська імпортна компанія» витрат на професійну правничу допомогу, надану під час розгляду справи в суді першої інстанції, у розмірі 3 000,00 грн. Понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню товариству за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці відповідно до вимог ст.134 КАС України. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, та не свідчать по неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Частиною 1статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Львівської митниці залишити без задоволення, а додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.328 КАС України. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»