Постанова 4811 № 456/2238/23

Справа № 456/2238/23 Головуючий у 1 інстанції: Янів Н. М. Провадження № 22-ц/811/3281/23 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Провадження № 22-ц/811/1182/24 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Лук`янович А.П.. з участю: ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ОСОБА_3 , представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2024 року, - ВСТАНОВИВ: у квітні 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про припинення дії, яка порушує право, демонтаж пристрою відеоспостереження та знищення усієї зібраної інформації на цьому пристрої відеоспостереження. В обгрунтування позовних вимог покликаються на те, що з червня 2018 року проживають в будинку АДРЕСА_1 . Стверджують, що поряд з їхнім будинком розташований будинок АДРЕСА_2 , в якому проживає ОСОБА_6 та будинок АДРЕСА_3 , в якому проживає ОСОБА_4 . Зазначають, що ОСОБА_4 протягнув дроти над їхньою земельною ділянкою до будинку ОСОБА_6 та встановив на її будинку з її згоди відеокамеру, скеровану у бік земельної ділянки, на якій розташовано їхній будинок. Вважають що відповідачі за допомогою відеокамери знімають їх, а також їхнього неповнолітнього сина, збирають інформацію про їхнє особисте життя, чим порушують їхні право на захист особистого та сімейного життя від втручання сторонніх осіб. Вказують, що не надавали дозволу відповідачам на проведення фото та відеозйомки себе особисто та членів своєї сім`ї. Наголошують, що кожен має право на захист свого особистого немайнового права, зміст якого полягає у можливості фізичної особи вільно на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя, від протиправних посягань інших осіб. З наведених підстав просять: -зобов`язати ОСОБА_4 у тридцятиденний термін з моменту набрання рішенням суду законної сили демонтувати пристрій відеоспостереження, розміщений на будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та дроти, які під`єднані до нього, і у цей же термін знишити усю зібрану щодо позивачів відеоінформацію, яка так чи інакше стосується життя позивачів та членів їх родини; -зобов`язати ОСОБА_6 надати доступ до свого будинку ОСОБА_4 , щоб він міг демонтувати пристрій відеоспостереження, розміщений на будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та дроти, які під`єднані до нього. Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про припинення дії, яка порушує право, демонтаж пристрою відеоспостереження та знищення усієї зібраної інформації на цьому пристрої відеоспостереження відмовлено. У листопаді 2023 року представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення. В обгрунтування заяви покликається на те, що на підставі договору про надання правової допомоги № 27/06-23 від 27 червня 2023 року та додаткової угоди до цього договору, укладеної 25 липня 2023 року надавав ОСОБА_4 професійну правничу допомогу, яка підлягає оплаті. Стверджує, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи встановлюється на підставі поданих доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Зазначає, що обсяг наданої професійної правничої допомоги підтверджується договором про надання правової допомоги та копією акту приймання-передачі виконаних робіт. Вказує, що у разі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою розмір витрати на професійну правничу допомогу між сторонами за результатом розгляду справи. З наведених підстав просить прийняти додаткове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн. Ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення у справі № 453/2238/23 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року оскаржили ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ,в апеляційній скарзі покликаються на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянти стверджують, що відеокамера, яку встановив ОСОБА_4 має технічну можливість здійснювати саме запис та збереження інформації з подальшим її відтворенням, що підтверджується тим, що працівники поліції мали можливість переглядати запис, здійснений цією відеокамерою. Зазначають, що на підтвердження своїх позовних вимог надали фотознімок будинків відповідачів із зображенням відеокамери, яка скерована у бік їхнього подвір`я, а відповідачі не спростували наданих доказів. Вказують, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду в аналогічних спорах щодо припинення відеозйомок та зобов`язання демонтувати пристрої відеоспостереження. Вважають, що фізична особа може бути знята на фото- чи відеозйомку лише за її згодою, а відтак, звертаючись з позовними вимогами щодо зобов`язання демонтувати пристрої фото та відеоспостереження вони обрали належний спосіб захисту, зважаючи на те, що пристрої знаходяться на приватній території відповідачів, тому задоволення позовної вимоги лише щодо заборони на проведення саме відеозйомки не зможе ефективно захистити їхні права, оскільки перевірити виконання такого рішення неможливо. З наведених підстав просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2024 року оскаржив представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 ,в апеляційній скарзі покликається на те, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що у відзиві на позовну заяву він зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, відтак безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що не надано доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів та не зроблено про це відповідну заяву. Зазначає, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження. тому проведення судових дебатів не передбачено нормами процесуального закону, у зв`язку з чим докази понесення судових витрат не могли бути подані до закінчення судових дебатів. Вказує, що на підтвердження обсягу наданих послуг з професійної правничої допомоги та їх вартості надані відповідні докази, а саме, договір про надання правової допомоги та акт приймання-передачі виконаних робіт. Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, оскільки у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З наведених підстав просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги заяви задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2024 року, пояснення представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2024 року та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду та ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання відповідача провести демонтаж встановлених ним відеокамер призведе до порушення його особистих прав та інтересів, спрямованих на забезпечення схоронності будинку та безпеки його мешканців. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 53545830 від 18 лютого 2016 року підтверджується, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4611200000:02:007:0007, площею 0.0809 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з розміром частки по 1/2 частині земельної ділянки. ОСОБА_7 та ОСОБА_9 є батьками ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 13 березня 1989 року. Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 , виданим Підгірцівською сільською радою Стрийського району Львівської області 20 липня 2012 року підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_11 . Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з дозволу ОСОБА_7 у житловому будинку АДРЕСА_1 не зареєстровані, не є власниками житлового будинку, його законними користувачами, документів на підтвердження правомірності проживання у житловому будинку не надали і проживають у житловому будинку лише з дозволу ОСОБА_7 . Згідно з витягом № 492 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, наданим виконавчим комітетом Стрийської міської ради Львівської області, ОСОБА_6 зареєстрована в будинку АДРЕСА_1 . 16 листопада 2022 року до Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області звернувся ОСОБА_4 з повідомленням про те, що у нього є відеозапис, який підтверджує, що його сусід ОСОБА_2 жорстоко поводить себе з тваринами. Згідно з листом Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області від 30 листопада 2022 року № 11776 за результатами перевірки звернення ОСОБА_4 з приводу можливого жорстокого поводження ОСОБА_2 з твариною встановлено, що вказаний факт не знайшов свого підтвердження. Згідно з листом Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області від 06 лютого 2023 року № 11776 № Д-5/Аз/47/01/23, наданим у відповідь на адвокатський запит, заявник ОСОБА_4 надав працівникам поліції можливість оглянути відео з камери відеоспостереження. З матеріалів розгляду телефонного повідомлення від оператора 102 за зверненням ОСОБА_4 , вбачається, що під час перегляду відео жорстокого поводження з тваринами не виявлено, а з громадянином ОСОБА_2 додатково проведено профілактичну бесіду по даному факту. 08 грудня 2022 року представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 в порядку досудового врегулювання спору звернувся із заявою до ОСОБА_6 в якій запропонував самостійно демонтувати відеокамеру, розташовану на її будинку та скеровану у бік земельної ділянки позивачів, однак вимога заяви залишилася без виконання. Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивачі покликаються, що встановлення відеокамер на будинку відповідача та здійснення відеозйомки порушують їхні право на захист особистого та сімейного життя від втручання сторонніх осіб Відповідно до ч. 1,2 ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Статтею 301 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на особисте життя. Фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою. Відповідно до ч. 1 ст. 307 ЦК України фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Під поняття «фото-, кіно-, теле- чи відеозйомка» підпадає процес фіксації фактів на відповідний фото-, кіно-, теле- чи відео носій. Згідно статті 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Заперечуючи щодо задоволення позову, відповідач покликається на те, що камери відеоспостереження встановлені ним для контролю та спостереження з метою охорони будинку виключно для створення безпечних умов проживання. Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Оскільки відеоспостереження встановлено відповідачем виключно з метою забезпечення схоронності майна та створення безпечних умов проживання, охорони житлового будинку та прибудинкової території, а не з метою відеофіксації позивачів, членів їх сім`ї чи прибудинкової території, відтак, не порушує права позивачів, в той час як демонтаж відповідачем камер відеоспостереження призведе до порушення його особистих прав та інтересів, які спрямовані на забезпечення схоронності належного йому майна. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані. Відмовляючи у задоволенні заяви представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач до закінчення судових дебатів у справі не надав відповідних доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та не зробив відповідної заяви про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, відтак відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 134 ЦПК України). Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. З матеріалів справи вбачається, що після ухвалення судом першої інстанції рішення за результатом розгляду спору представник ОСОБА_4 ОСОБА_5 подав заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, додавши до неї докази, які підтверджують понесення відповідачем таких витрат, а саме, договір про надання правової допомоги № 27/06-23 від 27 червня 2023 року, укладений між ним та ОСОБА_4 та адвокатом Яцишини А.В., додаткову угоду до договору про надання правової допомоги № 27/06-23, укладену між сторонами 30 червня 2023 року, акт приймання-передачі, складений 17 жовтня 2023 року. У відзиві на позовну заяву, який є першим процесуальним документом, поданим відповідачем, відповідач зазначив, що попередній (орієнтовний) розмір судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, які він очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи, становить 10 000 грн. Таким чином, позивачем виконано процесуальний обов`язок щодо подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він понести в зв`язку із розглядом справи. Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 17 грудня 2021 року у справі № 925/1502/20. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Ініціювати питання розподілу витрат, понесених на професійну правничу допомогу, має сторона, яка понесла ці витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. З об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 270 ЦПК України. За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Однак, як вбачається з матеріалів справи, до закінчення розгляду справи відповідач не надав відповідних доказів понесення судових витрат на професійну правничу допомогу та не зробив відповідної заяви про надання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі та стягнення на користь ОСОБА_4 понесених ним витрат на правничу допомогу. Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 про те, що докази понесення судових витрат не могли бути подані до закінчення судових дебатів у зв`язку з тим, шо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, в якому не передбачено проведення судових дебатів, не заслуговують на увагу, оскільки вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року та апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2024 року залишити без задоволення. Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 13 жовтня 2023 року та ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 22 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 20.06.2024 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк