Постанова 4856 № 560/17168/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/17168/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Польовий О.Л. Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 20 червня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Ватаманюка Р.В. Сапальової Т.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : у вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Обґрунтовуючи вимоги, позивачка зазначила, що звернулась до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі по тексту - Закон №1058-IV). Однак, отримала відмову у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу роботи. Вважає спірне рішення протиправним, просила позов задоволити. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.03.2024 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.02.2022 №056230001474 про відмову в призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 11.11.1991 по 31.07.1992, з 01.01.2004 по 31.12.2007, з 01.12.2010 по 31.12.2010, з 01.07.2021 по 31.12.2021 до страхового стажу. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 11.11.1991 по 01.08.1992, з 01.08.1992 по 28.07.1993, з 21.07.1995 по 30.11.2009, з 01.12.2009 по 10.07.2011, з 11.07.2011 по 25.01.2022 до пільгового стажу. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 з 25.01.2022 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" згідно з рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020. Стягнуто на користь ОСОБА_1 858,88 грн. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимогах. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, згідно вимог ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що позивачка - ОСОБА_1 25.01.2022 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV. Рішенням від 02.02.2022 №056230001474 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовило позивачці у призначенні пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу. У вказаному рішенні пенсійний орган зазначив, що до страхового стажу позивачки не зараховані періоди роботи з 11.11.1991 по 31.07.1992, з 01.01.2004 по 31.12.2007, з 01.12.2010 по 31.12.2010, з 01.07.2021 по 31.12.2021, до пільгового стажу періоди роботи з 11.11.1991 по 01.08.1992, з 01.08.1992 по 28.07.1993, з 21.07.1995 по 30.11.2009, з 01.12.2009 по 10.07.2011, з 11.07.2011 по 25.01.2022. Вважаючи вказане рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з цим позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи. Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 позивачка у періоди з 11.11.1991 по 31.07.1992, з 01.01.2004 по 31.12.2007, з 01.12.2010 по 31.12.2010, з 01.07.2021 по 31.12.2021 працювала у Державному підприємстві "Шахтоуправління "Південнодонбаське №1". Вказані записи в трудовій книжці не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень. Тому надані документи підтверджують право позивачки на врахування вищевказаних періодів роботи до страхового стажу. Доводи апелянта щодо неточностей в заповненні трудової книжки позивачки є безпідставними, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладена правова позиція, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. За змістом статті 1 Закону Закон №1058-IV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Згідно зі статтею 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладений на страхувальника. Відтак, позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі №482/434/17. Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачці періоди роботи з 11.11.1991 по 31.07.1992, з 01.01.2004 по 31.12.2007, з 01.12.2010 по 31.12.2010, з 01.07.2021 по 31.12.2021 до страхового стажу. Водночас, відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 позивачка у періоди з 11.11.1991 по 01.08.1992 працювала пробовідбірником І та ІІ розрядів, з 01.08.1992 по 28.07.1993 - пробовідбірником ІІ розряду, з 21.07.1995 по 30.11.2009 - пробовідбірником ІІ розряду, з 01.12.2009 по 10.07.2011 - гірником ІІ розряду, з 11.07.2011 по 25.01.2022 - майстром контролю. Вказані записи в трудовій книжці не містять помилок, неточностей, підтирань чи виправлень. Зазначена посада передбачена списком №2 відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 та від 16.01.2003 №36. Отже, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати позивачці періоди роботи з 11.11.1991 по 01.08.1992, з 01.08.1992 по 28.07.1993, з 21.07.1995 по 30.11.2009, з 01.12.2009 по 10.07.2011, з 11.07.2011 по 25.01.2022 до пільгового стажу за списком №2. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.02.2022 №056230001474 позивачці відмовлено у призначенні пенсії також з підстави відсутності необхідно пенсійного віку 55 років. Водночас, за змістом пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах". Відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VІІІ), який набрав чинності з 01.04.2015, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Вказаним Законом №213-VІІІ збільшений раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, для жінок - з 50 років до 55 років. Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII. За змістом пункту 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах". Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішенням від 23.01.2020 №1-р/2020 зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення", визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення цього рішення. З огляду на зазначене вище слідує, що на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 встановлює право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 для жінок, які досягнули 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України). Натомість Законом №1058-ІV передбачене право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2 для жінок, які досягнули 55 років. У постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду вказує на наявність колізії між нормами Закону №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-IV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України"). У постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. З матеріалів справи встановлено, що на час звернення з заявою про призначення пенсії позивачка досягнула 50 річного віку, необхідного для призначення пільгової пенсії відповідно до Закону №1788-ХІІ з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020. Отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 02.02.2022 №056230001474 щодо відмови у призначенні пенсії є протиправним. Відповідно до положень ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. ОСОБА_1 досягнула пенсійного віку 50 років. Відповідно до матеріалів пенсійної справи має страхового стажу роботи більше 20 років та пільгового стажу більше 10 років. Враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що слід зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV з дати звернення 25.01.2022. Відповідно до частин 1-3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 березня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Ватаманюк Р.В. Сапальова Т.В.