Постанова 4851 № 520/23975/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2024 р.Справа № 520/23975/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Старосєльцева О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/23975/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку та грошового забезпечення за період вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 , апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області(надалі ГУ НП в Харківській області, відповідач), в якому просив суд: 1) визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Харківській області від 03.08.2023 № 643 про застосування дисциплінарного стягнення до позивача у вигляді звільнення із служби в поліції; 2) визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Харківській області про звільнення ОСОБА_1 , капітана поліції, заступника начальника ВП № 1 - начальника СКП Чугуївського РУП; 3) поновити ОСОБА_1 , капітана поліції на посаді заступника начальника ВП № 1 - начальника СКП Чугуївського РУП; 4) стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.07.2023 по дату прийняття рішення судом про поновлення на роботі; 5) стягнути з ГУ НП в Харківській області на користь позивача грошове забезпечення за період вимушеного прогулу; 6) допустити негайне виконання цього рішення в частині поновлення позивача на роботі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт, що до нього застосовано суворий вид дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади за недотриманням ним вимог п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», абзаців 1, 2, 8 п. 1 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, п. 7, 11 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту тобто, вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у недотриманні положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; не дотримання стриманої, доброзичливої, відкритої, уважної і ввічливої поведінки,, викликаючи в населення повагу до поліції і готовність співпрацювати. Апелянт стверджує, що при проведені службового розслідування відповідач порушив вимоги ч. ч. 1, 10 ст. 14, ч. 2 ст. 18 Дисциплінарного статуту та п. п.1, 4 розділу 5 Порядку (не було зібрано й перевірено відомостей про обставини, що мають значення для справи стверджує про відсутність збирання комісією належних і достатніх доказів проступку поліцейського, об`єктивної оцінки його діяння у конкретних обставинах, щодо яких призначено службове розслідування. Вважає, що в ході службового розслідування не досліджено взаємозв`язок сторонніх факторів які мали вплив на вчинення самогубства ОСОБА_2 , не досліджено результати та висновки за кримінальним провадженням яке було внесено до ЄРДР за фактом смерті ОСОБА_2 . Також стверджує про порушення судом першої інстанції процесуального права у формі нехтування обов`язком суду щодо офіційного з`ясування всіх обставин справи та виконання завдань адміністративного судочинства, яке виявилося, зокрема у не виклику свідків позивача та врахування пояснень працівників відповідача, наданих під час проведення службового розслідування без їх виклику до суду. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просив залишити її без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року без змін. Вказав на обґрунтованість висновків службового розслідування та правомірність висновків суду першої інстанції. повідомив обставини, встановлені в ході проведеного службового розслідування зокрема те, що з боку ОСОБА_1 було виявлено систематичне ганебне висловлювання та глузування в бік своїх підлеглих, чим позивачем було порушено вимоги абзацу 8 п. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, в частині контролю своєї поведінки та емоцій, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку, під час виконання службових обов`язків, вимог п. 7, 11 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту, в частині неповаги до честі і гідності інших поліцейських і працівників поліції, неутримання від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини, вимог п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», в частині неухильного дотримання Законів України, інших нормативно правових актів, що регламентують діяльність поліції, Присяги поліцейського. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судовим розглядом були встановлені наступні обставини. ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України з 21.04.2017, обіймав посаду заступника начальника ВП № 1 - начальник СКП Чугуївського РУП з 13.04.2022 по 03.08.2023. 03.07.2023 до ГУНП в Харківській області надійшла доповідна записка начальника УГІ ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_3 від 03.07.2023 № 1091/119-15/01-2023 про те, що 03.07.2023 о 06:39 по АДРЕСА_1 , на стежці поблизу вказаного будинку був виявлений труп помічника чергового чергової частини сектору моніторингу відділу поліції № 1 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області старшого сержанта поліції ОСОБА_2 , який покінчив життя самогубством шляхом пострілу з табельної вогнепальної зброї ПМ у голову в область за правим вухом. Згідно з наказом ГУ НП в Харківській області від 03.07.2023 № 1324 призначено та проведено у формі письмово провадження службове розслідування за обставинами, викладеними у доповідній записці начальника УГІ ГУНП в Харківській області полковника ОСОБА_3 від 03.07.2023 № 1091/119-15/01-2023. Доказів оскарження заявником названого наказу до суду або посадової (службової) особи поліції вищого рівня матеріали справи не містять. На підставі листа Харківського управління ДВБ НП України від 06.07.2023 №2326/42-20/01-2023 наказом ГУНП в Харківській області від 17.07.2023 № 1403 продовжено строк проведення службового розслідування до 31.07.2023 та викладено пункту 2 в наступній редакції: "Для проведення службового розслідування створити дисциплінарну комісію у складі: голови комісії - інспектора ВП УГІ ГУНП в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_4 ; членів комісії: старшого інспектора ВСР УГІ ГУНП в Харківській області майора поліції ОСОБА_5 , старшого інспектора ВП УГІ ГУНП в Харківській області капітана поліції Смирнова Р.А., начальника ВПЗ УКЗ ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_6 та оперуповноваженого Харківського управління ДВБ НП України старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 ". У ході проведення службового розслідування була опитана дружина померлого - ОСОБА_8 , старший інспектор-черговий сектору моніторингу ВП № 1 Чугуївського РУП майор поліції ОСОБА_9 , начальник сектору моніторингу ВП № 1 Чугуївського РУП майор поліції ОСОБА_10 інспектор СРПП ВП № 1 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області майор поліції ОСОБА_11 , заступник начальника - начальник СВ ВП №1 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_12 , заступник начальника СВ ВП № 1 Чугуївського РУП капітан поліції Харченко Ігор Володимирович . До службового розслідування від члена дисциплінарної комісії полковника поліції ОСОБА_6 начальника ВПЗ УКЗ ГУНП в Харківській області надійшла довідка від 24.07.2023 № 3080вс/119-12/01-2023 про результати вивчення обставин самогубства сержанта поліції ОСОБА_2 . З метою з`ясування причин та обставин загибелі ОСОБА_2 , перевірки інформації викладеної ОСОБА_8 , а також моніторингу внутрішньоколективної обстановки у ВП № 1 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області, психологами ВПЗ УКЗ ГУНП в Харківській області були здійснені виїзди до місця розташування даного підрозділу та проведені індивідуальні співбесіди з особовим складом відділу. Загалом, у вивченні взяло участь 38 працівників, що становить 100% від їх наявної чисельності. За результатами проведеної роботи соціально-психологічний клімат у ВП № 1 Чугуївського РУП оцінюється як нестійкий. 61% опитаних вважають, що очільники відділу байдуже ставляться до особистих проблем підлеглих та жодним чином не допомагають їм у разі виникнення складних соціально-побутових проблем. 43% респондентів зазначили, що їм відомі факти морального тиску на підлеглих з боку керівництва ВП № 1 Чугуївського РУП. При цьому, на думку 8% співробітників це відбувається часто, а 11% - вважають що це має систематичний характер, 16% опитаних відмітили наявність поодиноких випадків тиску очільників ВП № 1 Чугуївського РУП на поліцейських з метою змушення їх до протиправних або корупційних дій. Так, 21% опитаних знають про випадки тиску поліцейських на представників комерційних структур району, 27% - про факти вчинення поліцейськими мародерства, 24% - браконьєрства. Однак, на їх думку, ця діяльність не носить системного характеру. У вказаній довідці зроблений висновок про те, що причиною самогубства старшого сержанта поліції ОСОБА_2 став вплив комбінації стрес-факторів, а саме погіршення взаємовідносин з керівництвом ВП, побоювання звинувачень у колабораціонізмі, цькування та злі жарти керівництва та окремих колег з приводу конфлікту з представником рибоохорони, зникнення речового доказу, наявності начебто компрометуючого відеоматеріалу, які на фоні особливостей його особистості: вразливості, надумливості, чутливості до зовнішнього тиску, створили у поліцейського уяву безвихідного становища та неминучості покарання за скотні або приписані йому правопорушення. Пусковим механізмом для скоєння суїциду міг стяти факт приїзду 03.07.2023 до ВП №1 групи УКП ГУ, який міг сприйматись ОСОБА_2 як неминуча перспектива його арешту. При цьому залишається не зрозумілою роль дружини ОСОБА_2 , яка добре знала страхи та проблеми чоловіка, бачила в нього прояви предсуїцидальної поведінки, але не запобігла самогубству. Позивач був опитаний вході проведення службового розслідування та пояснив, що за період сумісної служби зі старшим сержантом поліції ОСОБА_2 останній проявив себе розумною, чемною, дружелюбною людиною, без поганих звичок. Старший сержант поліції ОСОБА_2 на думку капітана поліції ОСОБА_1 був таємничою людиною, приховував свої думки та майже ні з ким не спілкувався. Зазначив, що підтримував нормальні робочі відносини з ОСОБА_2 ніякого особливого чи упередженого ставлення з його боку не було. Жодних проявів поганого самопочуття, зневажливого ставлення чи будь-яких інших змін поведінки ОСОБА_13 , опитаний не помічав. Причини вчинення самогубства ОСОБА_2 , опитаному невідомі. Після того, як опитаний дізнався, що ОСОБА_8 вказує на причина самогубства, дуже здивувався, адже поганих взаємовідносин з ОСОБА_2 у опитаного не було, також йому не відомі факти вчинення правопорушень з боку ОСОБА_2 , жодних втрат пістолета та конфліктів по службі. Також зазначив, що немає ніякого відношення до самогубства, адже підтримував нормальні взаємовідносини з ОСОБА_2 , без образливого ставлення, погроз та ознак знущання. Додав, що старшого сержанта ОСОБА_2 поважав, як людину яка вийшла з окупації й продовжила несення служби попри військові дії. Відносно заявника 24.07.2023 начальником ВП № 1 Чугуївського РУП ГУ НП в Харківській області полковником поліції ОСОБА_14 була складена службова характеристика виключно позитивного змісту. Згідно з функціональними обов`язками помічника чергового ЧЧ СМ ВП №1 Чугуївського РУП ГУНП в Харківській області підпорядковується безпосередньо старшому інспектору-черговому, начальникові сектору моніторингу, його заступникові та начальникові підрозділу або особі, яка виконує його обов`язки. У ході службового розслідування дисциплінарна комісія дійшла висновку, що основною причиною самогубства старшим сержантом поліції ОСОБА_2 став вплив комбінації стрес-факторів, а саме: погіршення взаємовідносин з керівництвом ВП № 1 Чугуївського РУП, побоювання звинувачень у колабораціонізмі, глузування та ганебні висловлення керівництва та окремих колег з приводу конфлікту з працівником Рибоохоронного патруля, наявності начебто компрометуючого відеоматеріалу, які на фоні особливостей його особистості: вразливості, надумливості, чутливості до зовнішнього тиску, створили у поліцейського уяву безвихідного становища та неминучості покарання за скоєні або приписані йому правопорушення. В ході службового розслідування з боку ОСОБА_1 було виявлено систематичне ганебне висловлювання та глузування в бік своїх підлеглих, чим позивачем було порушено вимоги абзацу 8 п. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, в частині контролю своєї поведінки та емоцій, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку, під час виконання службових обов`язків, вимог п. 7, 11 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту, в частині неповаги до честі і гідності інших поліцейських і працівників поліції, неутримання від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини, вимог п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", в частині неухильного дотримання Законів України, інших нормативно правових актів, що регламентують діяльність поліції, Присяги поліцейського. Обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність капітана поліції ОСОБА_1 службовим розслідуванням не встановлено. За вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у порушенні вимог п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", абзаців 1,2,8 п. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, п. 7, 11, ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту, застосувати до заступника начальника ВП № 1 начальника СКП Чугуївського РВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади. Наказом ГУНП в Харківській області від 03.08.2023 № 643 за вчинення дисциплінарного проступку до заступника начальника ВП № 1 начальника СКП Чугуївського РВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 було застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади. Згідно з витягом з наказу № 04.08.2023 № 349 о/с капітана поліції ОСОБА_1 переміщено на посаду оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Куп`янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області, звільнивши з посади заступника начальника відділу поліції-начальника сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 Чугуївського районного управління поліції ГУНП в Харківській області, установивши відповідно до постанови КМУ від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" посадовий оклад у розмірі 2400 грн, надбавку за специфічні умови проходження служби в поліції в розмірі 40% посадового окладу з урахуванням окладу за спеціальне звання та надбавки за стаж служби. Підставою слугував наказ ГУНП в Харківській області від 03.08.2023 № 643 та рапорт ОСОБА_1 від 04.08.2023. З Акту про ознайомлення від 17.09.2023 № 8324/119-91/12-2023 вбачається, що копію наказу ГУНП в Харківській області від 03.08.2023 № 643 через мобільний додаток "WhatsApp" оскільки ознайомити під підпис не має змогу у зв`язку тим, що останній перебуває м. Куп`янськ Харківської області. Крім цього 17.08.2023 капітана ОСОБА_1 було ознайомлено в телефонному режимі із вимогами вищезазначеного наказу. Стверджуючи про невідповідність закону накладеного дисциплінарного покарання та рішення суб`єкта владних повноважень про припинення служби в поліції, заявник ініціював цей спір. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з правомірності спірного наказу, з огляду на доведеність відповідачем факту допущення позивачем дисциплінарного проступку. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини з приводу проходження публічної служби в поліції унормовані, насамперед, приписами Закону України від 02.07.2015 №508-VIII "Про Національну поліцію"(надалі Закон №508-VIII), а також Дисциплінарного статуту Національної поліції України (затверджений Законом України від 15.03.2018 №2337-VIII; далі за текстом - Статут, Дисциплінарний статут). Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону №508-VIII поліцейський зобов`язаний, зокрема, неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського (п.1 ч.1 ст.18); професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва (п.2 ч.1 ст.18); поважати і не порушувати прав і свобод людини (п.3 ч.1 ст.18). Особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки". (ч. 1 ст.64 Закону№508-VIII) Вказане є підставою для висновку, що інститут Присяги працівника поліції вже сам по собі призначений імперативно забезпечити зразкове дотримання публічним службовцем - поліцейським закону як у повсякденній службовій, так і позаслужбовій (приватній) діяльності. При цьому, у кореспонденції з ч. 2 ст. 18 Закону №508-VIII інститут Присяги працівника поліції забезпечує необхідність виконання завдань поліції безперервно та незалежно від дії будь-яких факторів, адже жодних виключень із загального правила законом не передбачено. Відповідно до вимог абзаців 1, 2, 8 п. 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами; контролювати свою поведінку, почуття та емоції, не дозволяючи особистим симпатіям або антипатіям, неприязні, недоброму настрою або дружнім почуттям впливати на прийняття рішень та службову поведінку. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників. Згідно з п. 7, 11 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень. Дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. (ст. 12 Дисциплінарного статуту) З метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків ч.2 ст.14 Дисциплінарного статуту передбачено проведення службового розслідування, під яким відповідно до ч. 1 ст. 14 цього ж Дисциплінарного статуту розуміється діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського. Згідно з ч. 1 ст. 16 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Дисциплінарного статуту у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць. При цьому загальний строк проведення службового розслідування не може перевищувати 60 календарних днів. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 18 Дисциплінарного статуту поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються. Ознак порушення прав та інтересів заявника у процедурі службового розслідування матеріали справи не містять, позивач був опитаний у ході службового розслідування. Посилання апелянта на відсутність підозри, обвинувального акта або обвинувального вироку, на які посилається апелянт не мають жодного значення для розгляду цієї справи, з таких підстав. Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 804/4096/17 зазначав, що притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення (пункт 10 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ), є окремими підставами для звільнення зі служби в поліції та припинення служби в поліції, не пов`язаними із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності (пункт 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ). Акцентуючи увагу на тому, що Закон № 580-VІІІ виокремлює зазначені підстави для звільнення зі служби в поліції, Верховний Суд у справі № 804/4096/17 мав на меті звернути увагу, що вчинення поліцейським діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного. Встановлені комісією в ході дисциплінарного провадження факти і з`ясовані обставини мають значення тільки для прийняття рішень у дисциплінарному провадженні та жодним чином не свідчать про доведеність вини особи у вчиненні кримінальних правопорушень. Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 березня 2020 року у справі № 9901/740/18. Верховний Суді у подальшій правозастосовній практиці у подібних правовідносинах, зокрема у постановах від 07 лютого 2020 року у справі № 260/1118/18, від 26 листопада 2020 року у справі № 580/1415/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 200/11036/20-а, від 14 березня 2023 року у справі № 320/1206/21 та багатьох інших підтримував позицію про те, що підстави для звільнення зі службі в поліції, як притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, не слід ототожнювати із підставами для притягненням до дисциплінарної відповідальності. У цій справі колегія суддів також враховує, що види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до поліцейських, визначені у статті 13 Дисциплінарного статуту. Підставою для застосування стягнень є вчинення дисциплінарних проступків (дій, що порушують службову дисципліну), а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі. Адміністративний суд у силу вимог частини третьої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо. Правова оцінка судами правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна полягати насамперед в тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією України та законами України, чи дійсно у діях особи є ознаки дисциплінарного проступку та установлені законом підстави для застосування до неї дисциплінарного стягнення. Слід ураховувати, що звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади не пов`язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які, водночас, стали підставою для службового розслідування та кримінального провадження. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява №34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру. Тож вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи. Такий підхід до вирішення питання про правомірність притягнення осіб до дисциплінарної відповідальності застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, а також Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 лютого 2020 року у справі № 260/1118/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 825/1398/17, від 06 березня 2020 року у справі № 804/1758/18 та від 20 жовтня 2020 року у справі № 340/1502/19, а також від 22 лютого 2023 року у справі № 200/11036/20-а, від 14 березня 2023 року у справі № 320/1206/21 тощо. З огляду на наведені правові норми та встановлені висновком службового розслідування обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що знайшли своє підтвердження під час судового розгляду цієї справи, слідує, що відповідач правомірно застосовував до ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у зв`язку із підтвердженням факту вчинення ним дисциплінарного проступку. Доводи апелянта про відсутність достатніх і належних доказів порушення ним службової дисципліни вчинення дисциплінарного проступку є безпідставними, оскільки це підтверджується висновком службового розслідування, який складений на підставі обставин, що підтверджуються відповідними матеріалами, показами свідків. Висновком службового розслідування, наказом про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та оскаржуваним судовим рішенням встановлено, в чому саме полягало порушення службової дисципліни та які норми законодавства порушено позивачем. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням відповідних обставин і не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 07 березня 2019 року в справі №819/736/18, від 19 травня 2022 року в справі №480/4079/18 та інших. Верховний Суд в постанові від 02.10.2018 у справі № 815/4463/17 зазначив, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Суд звертає увагу на те, що як охоронець громадського порядку, держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (рішення ЄСПЛ від 19.06.2001 у справі "Звежинський проти Польщі" (заява № 34049/96). Поряд з цим, суд звертає увагу, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що при прийнятті рішення про накладення на позивача дисциплінарного стягнення, а саме звільнення з посади, відповідач діяв обґрунтовано, в порядку, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до ч. 1 ст. 91 КАС України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Враховуючи положення зазначених правових норм, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на протиправність відмови суду першої інстанції у виклику свідків, оскільки обгрунтованість необхідності виклику даних свідків ОСОБА_1 не наведено. Також колегія вважає безпідставним твердження апелянта про відсутність наказу про призначення та проведення службового розслідування, оскільки у матеріалах справи наявний наказ № 1324 від 03.07.2023 про призначення та проведення службового розслідування за обставинами, викладеними у доповідній записці начальника УГІ ГУ НП в Харківській області. При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта на приписи абз. 1 п. 4 розділу II Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого Наказ Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2018 року № 893, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 листопада 2018 р. за № 1355/32807 у наказі про призначення службового розслідування та утворення дисциплінарної комісії визначаються голова та члени дисциплінарної комісії, зазначаються підстава та форма проведення службового розслідування, а також прізвище, ім`я, по батькові, посада поліцейського, стосовно якого воно проводитиметься (у разі якщо на час призначення службового розслідування це відомо). Вказані приписи свідчать, що службове розслідування може бути призначено як стосовно конкретного поліцейського так і за фактом події. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Покликання апелянта на те, що він неправильно сформулював позовні вимоги, а суд першої інстанції не пересвідчився в дійсних намірах позивача та не вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів відхиляє, оскільки такі не мають значення для розгляду цієї справи, оскільки відсутні підстави для скасування спірного наказу ГУ НП в Харківській області від 03.08.2023 № 643 про застосування дисциплінарного стягнення до позивача у вигляді звільнення з посади. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п. 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року по справі №520/23975/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 20.06.2024.