Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/35519/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2024 р. Справа № 520/35519/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 12.03.24 по справі № 520/35519/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області третя особа Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та такою, що не підлягає виконанню вимогу, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, третя особа - Міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Холодногірському та Новобаварському районах у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив: - визнати протиправною та такою, що не підлягає виконанню вимогу № Ф-11034-56-У Державної податкової служби України ГУ ДПС в Харківській області від 05.06.2020 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 29293,44 грн. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа не скористалась своїм правом на подання відзову на апеляційну скаргу. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративно судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) відповідно до Відповіді № 487984 від 12.03.2024 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований як фізична особа-підприємець з місцезнаходженням: АДРЕСА_1 . Види економічної діяльності: роздрібна торгівля з лотків та на ринках, код КВЕД: 52.62, реєстраційний номер: 57858, дата державної реєстрації: 13.04.2006, номер запису в реєстрі: 24800000000059653, дата запису в реєстрі: 13.04.2006, місцезнаходження реєстраційної справи: Департамент реєстрації Харківської міської ради. ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Харківській області (Холодногірська ДПІ) з 13.04.2006 як платник єдиного внеску за № 57858. Аналогічна інформація відображена у наданому відповідачем Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та облікових даних позивача з баз ДПС. Не є спірними обставини щодо того, що протягом 2017 - 2020 років в ІКП ФО-П ОСОБА_1 були проведені централізовано в автоматичному режимі нарахування єдиного внеску на загальну суму 37 788,74 грн (за 2017 рік вони склали 8 448 грн, за 2018 рік 9 828,72 грн, за 2019 11 016,72 грн, за 2020 8 495,30 гривень). Інформація щодо сплати ОСОБА_1 за вказані періоди єдиного внеску відсутня і як наслідок, в ІКП ОСОБА_1 обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 37 788,74 гривень. Заборгованість з єдиного внеску в сумі 29 293,44 грн, на яку ГУ ДПС було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-11034- 56-У від 05.06.2020, виникла за рахунок проведення централізовано в автоматичному режимі нарахувань з єдиного внеску на дату формування даної вимоги, дану вимогу було направлено на податкову адресу, якою є АДРЕСА_2 . Відповідач повідомив, що у зв`язку з пошкодженням приміщення, техніки та документів внаслідок російської агресії, які розміщені в кабінетах пошкодженої будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , де були розташовані робочі місця працівників управління по роботі з податковим боргом надати копії завірених належним чином вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску по ОСОБА_1 , не є можливим. Факт пошкодження будівлі зареєстровано в Харківському районному управлінні поліції № 3 Головного управління національної поліції у Харківській області та Управлінні служби безпеки України у Харківській області. Не погоджуючись із вимогою, позивач звернувся до суду із цим позовом. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) страхувальниками, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною податковою службою України та її територіальними органами встановлює Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" із змінами та доповненнями (далі Закон № 2464). На підставі Закону № 2464-VI розроблено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі Інструкція № 449). Згідно зі ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до пп. 4 та 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів)), та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Обов`язки платників єдиного внеску регламентовано ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, згідно з положеннями якої, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску та подавати звітність до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки та порядку, встановлені Податковим кодексом України. Керуючись п. 3 частини другої ст. 12 Закону № 2464, п. 7 розділу І та п. 13 розділу II Порядку ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 05.12.2013 № 765 (далі - Порядок № 765), було впроваджено алгоритми автоматичного нарахування єдиного внеску (далі - алгоритми автоматичного нарахування) для контролю за виконанням платниками єдиного внеску обов`язку, визначеного п. 1 частини другої ст. 6, п. 1, 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464, у розмірі мінімального страхового внеску в терміни, встановлені абзацом третім частини восьмої ст. 9 Закону № 2464 для платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої ст. 4 Закону №2464, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал. Дію алгоритмів автоматичного нарахування у зв`язку з вимогами Закону № 2464 фактично пролонговано Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 (далі Порядок № 422), який передбачав повноваження із впровадження таких алгоритмів Державною фіскальною службою України. Судовим розглядом встановлено, що податкові декларації про майновий стан і доходи та Звіти про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за період з 2012-2023 позивачем як ФО-П не подавалась, а згідно з інформацією з Державного реєстру фізичних осіб ДПС України дохід у період з 2017 по 2022 роки не отримував дохід з ознакою « 157 дохід, виплачений самозайнятій особі». Колегія суддів зазначає, що заборгованість з єдиного внеску в сумі 29 293,44 грн, на яку ГУ ДПС було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-11034- 56-У, виникла за рахунок проведення централізовано в автоматичному режимі нарахувань з єдиного внеску на дату формування даної вимоги. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем не надано доказів ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, що ним сплачувались відповідні суми єдиного внеску, надавалась будь-яка звітність. Щодо доводів позивача про те, що адреса його місця реєстрації в Луганській області і перебуває він на податковому обліку за місцем своєї реєстрації , а тому відповідач не мав права виносити спірну вимогу, а також те, що він ніколи не реєструвався як фізична особа-підприємець, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України (далі ПК України), платник податків - фізична особа зобов`язана визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більш однієї адреси. Згідно із пунктом 70.1 статті 70 ПК України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр). За приписами підпункту 70.2.4 пункту 70.2 статті 70 ПК України, до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься інформація про місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство. У відповідності до пункту 70.7 статті 70 ПК України, фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Положеннями пункту 42.2 статті 42 ПК України передбачено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Як встановлено судовим розглядом, під час реєстрації позивачем визначено свою податкову адресу АДРЕСА_2 , а тому відповідач є компетентним державним органом щодо податкового контролю позивача зі сплати єдиного внеску. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що контролюючий орган при прийнятті оскаржуваної вимоги діяв виключно у межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством та прав позивача не було порушено. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. За приписами частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана вимога про сплату боргу прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законом. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав. З урахуванням встановлених по справі обставин, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 по справі № 520/35519/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк