Постанова Південно-західний апеляційний господарський суд № 916/4345/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 червня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/4345/23 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючої судді Принцевської Н.М.; суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.; (Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29) розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осташевської Людмили Миколаївни на рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 (повний текст складено 11.03.2024) по справі №916/4345/23 за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Фізичної особи-підприємця Осташевської Людмили Миколаївни про стягнення 67173,77 грн., (суддя першої інстанції: Бездоля Ю.С., дата та місце ухвалення рішення: 28.02.2024 року, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29), У жовтні 2023 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Осташевської Людмили Миколаївни, у якому просив стягнути з відповідача 67173,77 грн, з яких: 62357,85 грн заборгованості з орендної плати та 4815,92 грн пені. В обґрунтування позову Департамент комунальної власності Одеської міської ради посилався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором оренди №8/33 від 21.11.2005 щодо повної та своєчасної сплати орендної плати. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради задоволено в повному обсязі; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Осташевської Людмили Миколаївни на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради 62357,85 грн основного боргу, 4815,92 грн пені та 2684 грн судового збору. У своєму рішенні суд зазначив, що відповідачем, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором та норм законодавства, несвоєчасно та не у повному обсязі сплачувалась орендна плата, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість у розмірі 62357,85 грн, яка підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована, з огляду на що господарський суд дійшов висновку про правомірність, обґрунтованість та необхідність задоволення заявлених позивачем позовних вимог про стягнення з відповідача 62357,85 грн основного боргу. Крім того, враховуючи факт прострочення виконання відповідачем зобов`язань у вигляді несвоєчасного внесення орендної плати, суд дійшов висновку про правомірність застосування до відповідача відповідальності у вигляді нарахування пені, з огляду на що задовольнив вимоги про стягнення з відповідача 4815,92 грн пені. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Відповідач вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а висновки суду прямо суперечать обставинам справи. Апелянт зазначає, що останнім Додатковим погодженням до Договору оренди був Додатковий договір №6 про внесення змін до Договору оренди нежитлового приміщення від 21.11.2005 №8/33, відповідно до якого: сторони продовжили термін дії цього Договору на 2 роки 11 місяців, а саме з 19.10.2017 по 19.09.2020; за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить 3279,67 грн та розраховано на 01.10.2017 (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати на місяць. У зв`язку зі спливом дії Договору оренди, 02.09.2020 відповідачем було підготовлено заяву щодо продовження строку дії Договору оренди №8/33 та направлено до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, однак Договір оренди №8/33 від 21.11.2005 не було продовжено, але незважаючи на це, відповідач сплачував орендну плату відповідно до Додаткової угоди №6 від 19.10.2017. Апелянт наголошує, що ним вносилась відповідна сума за оренду нежитлового приміщення розташованого за адресою: пл. Віри Холодної, 3, бо сподівався на продовження оренди нежитлового приміщення та укладення додаткового договору; відповідачем по мірі можливості перераховувались платежі на рахунок орендодавця, що також не заперечується позивачем, а саме: 09.02.2021 - 4000 гривень, 01.03.2021 - 4900 гривень, 17.04.2021 - 4500 гривень, 20.05.2021 - 4950 гривень, 04.06.2021 - 4000 гривень, 22.06.2021 - 4000 гривень, 21.07.2021 - 4950 гривень, 20.09.2021 - 4950 гривень, 19.10.2021 - 4950 гривень, 26.11.2021 - 4950 гривень, 10.02.2022- 4000 гривень, разом - 50150 гривень. Відповідач вказує, що відповідно до пункту 2.5 розділу 2 Договору за повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу, проте відповідача у відповідності до пункту 2.5 розділу 2 Договору №8/33 не було повідомлено про зміну орендної плати, і взагалі не було продовжено строк дії Договору, інший розмір орендної плати з відповідачем не було узгоджено. Апелянт у своїй скарзі надає розрахунок, відповідно до якого сума виплат за спірний період повинна була становити 80170,88 грн, на не 108616,48, як розраховано позивачем, а отже оскільки після закінчення строку дії договору ним було сплачено на рахунок позивача 50150 грн, то відповідно сума заборгованості має становити 30020,88 грн, а не 62357,85 грн. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 зазначену апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осташевської Людмили Миколаївни залишено без руху. 23.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява від Фізичної особи-підприємця Осташевської Людмили Миколаївни про усунення недоліків, допущених в апеляційній скарзі, в якій апелянт надав докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4026 грн. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 відкрито з поновленням пропущеного процесуального строку апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Осташевської Людмили Миколаївни на рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 по справі №916/4345/23; вирішено розглянути апеляційну скаргу зазначену скаргу у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 по справі №916/4345/23, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції. 29.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4345/23. Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2005 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (нині - Департамент комунальної власності Одеської міської ради) (орендодавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Осташевською Людмилою Миколаївною (орендар, відповідач) укладений Договір оренди нежитлового приміщення №8/33, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, за адресою: пл. В. Холодної, 3, підвал, площею 77,7 кв.м, під розміщення продовольчого магазину. Згідно з п.1.2 Договору строк дії Договору оренди з 21.11.2005 до 01.10.2006. У відповідності до п.п. 2.1-2.5 Договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України Про оренду державного та комунального майна та рішення сесії Одеської міської ради від 28.01.2005 №3539-IV Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси; за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у Додатку 1 до Договору, що становить за перший після підписання Договору оренди місяць 470,16 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України; до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою; орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності; за повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу. Згідно з п.4.10 Договору у випадку припинення дії цього договору у зв`язку із закінченням строку чи дострокового розірвання договору, орендар сплачує орендну плату по день підписання акта приймання-передачі приміщення. Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 Договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки; у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством. Додатком до Договору оренди №8/33 є розрахунок орендної плати. В матеріалах справи наявний Акт прийому-передачі приміщення від 21.11.2005, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення, загальною площею 77,7 кв.м, за адресою: пл. В. Холодної,

3. Додатковим погодженням №1 від 01.11.2006 до Договору оренди №8/33 сторони, зокрема, продовжили строк дії Договору до 01.05.2007. Додатковим погодженням №2 від 25.01.2007 до Договору оренди №8/33 сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2009. Додатковим погодженням №3 від 24.12.2009 до Договору оренди №8/33 строк дії Договору продовжено сторонами до 23.12.2011 Додатковим погодженням №4 від 01.12.2011 до Договору оренди №8/33 сторони, зокрема, продовжили строк дії Договору до 01.11.2014. Додатковим договором №5 від 03.11.2014 до Договору оренди №8/33 продовжено, зокрема, строк дії Договору до 03.10.2017. Додатковим Договором №6 від 19.10.2017 до Договору оренди №8/33 сторони, зокрема, продовжили строк дії Договору до 19.09.2020; пунктом 1.2. визначили, що: відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 04 жовтня 1995 року №786 (з наступними змінами від 14.09.2011 №961) місячна орендна плата на 01.10.2017 становить 3935,60 грн., яка включає 655,93 грн. ПДВ; викладено абз.1 п.2.2. розділу 2 Договору в наступній редакції: за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить 3279,67 (три тисячі двісті сімдесят дев`ять) гривень 67 копійок та розраховано на 01 жовтня 2017 року (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Додатковим договором від 02.09.2022 про розірвання Договору оренди №8/33 від 21.11.2005 сторони, зокрема, домовились вважати розірваним та таким, що припинив свою дію Договір оренди №8/33 від 21.11.2005 з 02.09.2022. 02.09.2022 між сторонами підписано Акт прийому-передачі нежитлового підвального приміщення, загальною площею 77,7 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, пл. Віри Холодної, 3, за яким орендар передав, а орендодавець прийняв вказане приміщення. В матеріалах справи наявна заява відповідача від 07.2022 (без зазначення дня), в якій останній повідомив позивача про доцільність передачі Департаменту приміщення за Актом приймання-передачі. В матеріалах справи наявні докази направлення цього листа. У претензії від 28.10.2022 позивач запропонував відповідачу у місячний строк з дня отримання претензії сплатити заборгованість з орендної плати у розмірі 62357,85 грн. та пеню у розмірі 2379,49 грн. У грудні 2022 року (без зазначення дня), відповідач надав відповідь на претензію, в якій висловив позицію, вказану відповідачем в апеляційній скарзі, а також зазначив, що в результаті вторгнення рф з 24 лютого 2022 року задля безпеки відповідач у березні виїхав за кордон. Також у зазначеній відповіді відповідач звертає увагу, що з 27.09.2021 ним припинено підприємницьку діяльність; з січня 2022 року відповідач не займає приміщення за адресою м.Одеса пл.Віри Холодної,3, а оренду не сплачує у зв`язку з тим, що строк дії Договору продовжено не було. В матеріалах справи наявний наданий позивачем розрахунок заборгованості за Договором №8/33, відповідно до якого сума заборгованості з орендної плати за період з січня 2021 року по вересень 2022 року складає 62357,85 грн., пеня з 16.06.2022 по 15.03.2023 - 4815,95 грн. Докази сплати відповідачем в строк та в повному обсязі орендної плати в матеріалах справи відсутні. Відповідно до ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. За ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України). Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст.509 ЦК України). Згідно із ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. За вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Згідно з ч.ч. 1, 6 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). У відповідності до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Згідно з ч.2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 17 Закон України Про оренду державного та комунального майна орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. У відповідності до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ч.1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Як зазначалось раніше, Договір оренди нежитлового приміщення від 21.11.2005 №8/33 був продовжений сторонами, в тому числі, на умовах Додаткового договору №6 від 19.10.2017 із визначенням базової ставки орендної плати у розмірі 3279,67 грн та строку Договору до 19.09.2020. Разом з тим, 02.09.2022 сторонами укладено Додатковий договір до Договору №8/33, яким сторони засвідчили факт розірвання та припинення Договору з 02.09.2022. З огляду на зазначене, відповідач мав обов`язок зі сплати орендних платежів за Договором до 02.09.2022, що також підтверджується частковими оплатами, які відповідач здійснював у 2021-2022 роках, які відображені та враховані в розрахунку позивача. Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта стосовно подання останнім 02.09.2020 заяви про продовження строку дії Договору оренди №8/33, оскільки доказів звернення з такою заявою матеріали справи не містять. Натомість, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем було направлено Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заяву від 07.2022 (без зазначення дня), в якій відповідач повідомив позивача про доцільність передачі Департаменту приміщення за Актом приймання-передачі. 28.10.2022 позивачем було направлено відповідачу претензію, у якій Департамент комунальної власності Одеської міської ради запропонував відповідачу у місячний строк з дня отримання претензії сплатити заборгованість з орендної плати у розмірі 62357,85 грн. та пеню у розмірі 2379,49 грн. Відповідач, у свою чергу, в грудні 2022 (без зазначення дня), надав відповідь на претензію у якій, зокрема, зазначено, що 02.09.2020 ним було підготовлено заяву щодо продовження строку дії Договору оренди №8/33 від 21.11.2005 та направлено Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Доказів звернення з такою заявою відповідачем не надано, а отже такі доводи є необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами. Посилання апелянта на те, що копію заяви про продовження строку дії Договору оренди №8/33 не надано відповідачем оскільки на ній відсутній запис про отримання Департаментом такої заяви, у зв`язку з розповсюдженням на території Одеської області пандемії короновірусу, колегія суддів не бере до уваги оскільки такі доводи не підтверджені жодними доказами. Відповідно до абзацу першого п.2.2 Договору (в редакції Додаткового договору №6) за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить 3279,67 грн. та розраховано на 01 жовтня 2017 року (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Разом з тим, другий абзац п.2.2 Договору визначає, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Таким чином, орендна плата за кожен наступний місяць, відповідно до Договору, визначається з урахуванням розміру орендної плати за минулий місяць (з урахуванням інфляції), що саме і було відображено у розрахунку позивача, який додано до позову, а тому апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відповідність розрахунку позивача умовам Договору оренди, укладеного сторонами по справі. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що оскільки Договір оренди фактично був припинений 02.09.2022, відповідач, як орендар, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором та норм законодавства, несвоєчасно та не у повному обсязі сплачував орендну плату, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість, з урахуванням облікованих позивачем сплат, у розмірі 62357,85 грн, яка підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована, суд першої інстанції цілком обґрунтовано задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 62357,85 грн. основного боргу. Доводи апелянта стосовно неповідомлення його про зміну розміру орендної плати, методику її нарахування не приймаються судом до уваги, оскільки розмір орендної плати та методика нарахування визначені Договором, умовами якого передбачено, зокрема, і індексацію таких сум, а обов`язок зі сплати орендних платежів в належному розмірі покладений саме на відповідача, як орендаря за Договором. Інші доводи апелянта колегія суддів не бере до уваги, оскільки апелянтом не наведено жодних аргументів, які б спростовували вірні висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Крім того, відповідно до ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Вимогами п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства. Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Частиною шостою ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Відповідно до п.5.2 Договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Враховуючи факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань у вигляді несвоєчасного внесення орендної плати, судова колегія вважає, що позивачем правомірно застосовано до відповідача відповідальність у вигляді нарахування пені, а тому перевіривши розрахунки позивача та встановивши їх обґрунтованість та відповідність умовам Договору та вимогам чинного законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку про правомірність та підставність задоволення судом першої інстанції заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача 4815,92 грн. пені. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Згідно частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не спростовує вірних висновків суду першої інстанції про задоволення вимог позивача, а доводи скаржника з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок суду. Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Осташевської Людмили Миколаївни задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 по справі №916/4345/23 залишається без змін. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги. Керуючись ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Осташевської Людмили Миколаївни на рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 по справі №916/4345/23 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2024 по справі №916/4345/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 286 ГПК України. Головуюча cуддя: Н.М. Принцевська Судді: Г.І. Діброва А.І. Ярош