Ухвала КЦС ВС № 279/402/20

У х в а л а 10 червня 2024 року м. Київ Справа № 279/402/20 Провадження № 61-7151ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Краснощокова Є. В., Крата В. І. - розглянув питання щодо відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 (далі - стягувач) на постанову Житомирського апеляційного суду від 9 квітня 2024 року у справі за заявою державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужук Катерини Віталіївни (далі - державний виконавець) про роз`яснення судового рішення у справі за позовом стягувача до Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» (далі - боржник) про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в с т а н о в и в :

1. У січні 2024 року державний виконавець звернулася до суду із заявою, у якій просила роз`яснити резолютивну частину рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 1 грудня 2020 року у справі № 279/402/20 у частині стягнення з боржника на користь стягувача 603 957,06 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 9 грудня 2019 року до 1 грудня 2020 року включно, а саме вказати, чи цю суму суд визначив із утриманням податків та обов`язкових платежів, чи без такого утримання. Обґрунтувала тим, що рішення є незрозумілим і допускає різні варіанти тлумачення. 2. 14 лютого 2024 року Коростенський міськрайонний суд Житомирської області постановив ухвалу, згідно з якою заяву задовольнив: роз`яснив абзац п`ятий резолютивної частини рішення цього суду від 1 грудня 2020 року та зазначив, що із боржника на користь стягувача слід стягнути 603 957,06 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утриманням із цієї суми установлених законодавством податків та інших обов`язкових платежів. 3. 9 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін. 4. 7 травня 2024 року стягувач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати зазначену постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення.

5. Верховний Суд вважає, що підстав для відкриття касаційного провадження немає. 5.1. За змістом пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та пункту 9 частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. 5.2. Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України). 5.3. Ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу (частина перша статті 406 ЦПК України). 5.4. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку (пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України). 5.5. Стягувач подав касаційну скаргу на постанову, згідно з якою суд апеляційної інстанції залишив без змін ухвалу суду першої інстанції про роз`яснення судового рішення. Пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначив виключний перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити у касаційному порядку окремо від рішення суду після їхнього перегляду в апеляційному порядку. Ухвала суду першої інстанції щодо роз`яснення судового рішення (пункт 21 частини першої статті 353 ЦПК України) у цьому переліку відсутня. Відповідно немає гарантованого права касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції за результатами перегляду згаданої ухвали в апеляційному порядку. Тому з огляду на те, що стягувач подав касаційну скаргу на судове рішення, касаційне окреме оскарження якого не передбачене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

6. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України). 6.1. Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. 6.2. Згідно з практикою ЄСПЛ право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). 6.3. «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення від 16 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95, § 53). 6.4. Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (див. mutatis mutandis рішення від 28 травня 1985 рокуу справі«Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), заява № 8225/78, § 57; рішення від 21 вересня 1994 року у справі «Файєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), заява № 17101/90, § 65). 6.5. Стягувач отримав доступ до судів першої й апеляційної інстанцій, зокрема мав можливість навести аргументи проти заяви про роз`яснення судового рішення й оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про роз`яснення цього рішення. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною. Стягувачподав касаційну скаргу на судове рішення, яке не можна оскаржити у касаційному порядку. За таких умов обмеження на подання стягувачем касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність його права на доступ до суду. Керуючись статтями 260, 261, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у х в а л и в :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 9 квітня 2024 року у справі за заявою державного виконавця Солом`янського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Стужук Катерини Віталіївни про роз`яснення судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на посаді, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали скерувати особі, яка подала цю скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Судді Д. А. Гудима Є. В. Краснощоков В. І. Крат