Постанова 4873 № 910/8190/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" червня 2024 р. Справа№ 910/8190/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Палія В.В. суддів: Вовка І.В. Сибіги О.М. при секретарі: Бенчук О.О. за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.06.2024. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №910/8190/22 ( суддя Васильченко Т.В.) за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 3) ОСОБА_3 4) ОСОБА_4 5) ОСОБА_5 6) ОСОБА_6 7) ОСОБА_7 8) ОСОБА_8 9) ОСОБА_9 10) ОСОБА_10 11) ОСОБА_11 12) ОСОБА_12 13) ОСОБА_13 14) ОСОБА_14 15) ОСОБА_15 16) ОСОБА_16 17) ОСОБА_17 18) ОСОБА_18 19) ОСОБА_19 20) ОСОБА_20 21) ОСОБА_21 22) ОСОБА_22 23) ОСОБА_23 24) ОСОБА_24 про стягнення 3 065 533 754,55 грн збитків, - В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до фізичних осіб - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 та ОСОБА_24 про стягнення збитків у розмірі 3 065 533 757,55 грн, а саме: - солідарно у розмірі 261 099 484,13 грн з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_25 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; - солідарно у розмірі 306 280 757,12 грн з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_25 ; - солідарно у розмірі 144 761 349,68 грн з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; - солідарно у розмірі 1 541 102 935,10 грн з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_25 ; - солідарно у розмірі 44 732 328,80 грн з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_25 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ; - солідарно у розмірі 189 948 122,11 грн з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_25 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ; - солідарно у розмірі 366 658 136,35 грн з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_25 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 ; - солідарно у розмірі 210 950 641,26 грн з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_25 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 . В той же час, через відділ діловодства суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просить: - накласти арешт на все майно (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери) та грошові кошти, що належать на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_25 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 в межах суми позову, а саме 3 065 533 754,55 грн, в тому числі, але не виключно на вказане заявником нерухоме майно; - накласти арешт на корпоративні права, що випливають з участі відповідачів в господарських товариствах та належні відповідачам частки в статутних капіталах товариств та/або акції цих товариств чи інші цінні папери, а саме ОСОБА_14 , ОСОБА_24 , ОСОБА_3 ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_21 ; - заборонити всім та будь-яким суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань щодо внесення змін до відомостей юридичних осіб, пов`язаних із зміною бенефіціарного власника та/або відчуження часток товариств належних ОСОБА_14 , ОСОБА_24 та ОСОБА_21 ; - заборонити всім та будь-яким суб`єктам державної реєстрації вчиняти реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, громадських формувань щодо внесення змін до відомостей щодо корпоративних прав, належних ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_25 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 в тому числі в частині державної реєстрації змін учасників/акціонерів та/або змін часток учасників/акціонерів в господарських товариствах; - заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вчиняти дії щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що належать на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_25 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 спрямовані на їх відчуження, зміну та/або припинення чи обтяження таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; - заборонити реєстраторам державного реєстру обтяжень рухомого майна, визначеним наказом Міністерства юстиції України №57/5 від 07.07.2006 року вчиняти дії щодо внесення записів про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяжень, яке належать на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_25 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 . Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 в задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про забезпечення позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд визнав необґрунтованими і недоведеними мотиви заяви на підставі статей 136, 137 ГПК України. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 у справі №910/8190/22 та задовольнити заяву про забезпечення позову. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, висновки якої не відповідають встановленим обставинам справи. Також скаржник зазначає, що судом першої інстанції не надано оцінку ознакам недобросовісності відповідачів, яка полягає у відчуженні відповідачами належного їм нерухомого майна після направлення на адреси відповідачів вимоги про відшкодування шкоди (збитків), в порядку ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/8190/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Палій В.В. - головуючий суддя; судді - Вовк І.В., Сибіга О.М. Ухвалою суду від 11.03.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 року у справі №910/8190/22 до надходження матеріалів справи (матеріалів оскарження ухвали) на адресу Північного апеляційного господарського суду. Ухвалою суду від 01.04.2024 року апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 року у справі №910/8190/22 залишено без руху. Ухвалою суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 15.05.2024. Ухвалою суду від 29.04.2024 заяву ОСОБА_15 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції залишено без розгляду. Позиції учасників справи 30.04.2024 через підсистему «Електронний суд» до суду від відповідача 1 надійшов відзив у справі, в якому останній заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги та просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. 06.05.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача 10 надійшов відзив у справі, в якому останній не погодився з доводами та вимогами апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення. Явка представників сторін Представники відповідачів 2-24 у судове засідання 12.06.2024 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про дату, час і місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими поштовими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про доставку документів до кабінету ЄСІТС, Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (з подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини. Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду. А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 12.06.2024 за відсутності представників відповідачів 2-24. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Предметом позову у даній справі є вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення збитків. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб під час здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Хрещатик» виявлено ряд порушень щодо прийняття посадовими особами банку управлінських рішень, направлених на придбання «токсичних» активів, видачу кредитів позичальникам, які мали ознаки неплатоспроможності, що стало «каталізатором» неплатоспроможності банку та завдання йому збитків у розмірі 3 065 533 757,55 грн. Постановляючи оскаржувану ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, місцевий господарський суд, з посиланням на приписи ст. ст. 136, 137 ГПК України, виходив з того, що заявником не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, зазначених у заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови Частиною 1 ст. 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Відповідно до ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного. Дослідивши доводи заяви про забезпечення позову та надані до неї докази колегія суддів зазначає наступне. Суд виходить з того, що забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення. Згідно з положеннями статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України забезпечення позову застосовується судом, зокрема, якщо їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 N 5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів або здійснюється ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав / інтересів позивача. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулась з відповідними вимогами у справі про банкрутство. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Підставою для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття заходів до забезпечення позову у подальшому утруднить або зробить неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення заявлених вимог. Відтак, забезпечення позову у господарському процесі застосовується з метою забезпечення реального виконання судового рішення у справі. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання. Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. За приписами ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановить наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Зазначене підтверджується висновками викладеними, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі №908/2382/21. Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано позитивне вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (аналогічні правові висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №914/2157/19 від 20.07.2020, №910/19256/16 від 10.04.2018, №910/20479/17 від 14.05.2018, №922/1605/18 від 11.09.2018, №909/526/19 від 14.01.2019, №925/288/17 від 25.01.2019, №904/1417/19 від 26.09.2019). Одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у ст. 14 ГПК України та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Отже, враховуючи загальні вимоги, передбачені статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову та їх оцінка судами з належним відображенням у судових рішеннях висновків здійсненої оцінки. Так згідно зі статями 73, 74, 77, 78 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Відтак, з урахуванням вимог, передбачених статями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Отже, вищенаведене свідчить, що в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Подібна правова позиція висловлена, зокрема, у Постанові Верховного Суду від 13.01.2020 по справі №922/2163/17, від 03.04.2020 у справі №904/4511/19. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2 ст. 136 ГПК України). Згідно зі статями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідних заходів забезпечення позову. При цьому достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника (позивача), обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, покладається саме на заявника (позивача). У той же час, заявляючи вимогу про накладення арешту на все майно (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери), грошові кошти, що належать на праві власності відповідачам та корпоративні права, що випливають з участі відповідачів в господарських товариствах та належні відповідачам частки в статутних капіталах товариств та/або акції цих товариств чи інші цінні папери заявником не доведено наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника (позивача), як і існування, у даному випадку, реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, у разі невжиття саме визначених заявником заходів забезпечення позову. Так, суд першої інстанції вірно зазначив, що саме лише посилання заявника на те, що менеджментом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» завдано збитків як самому банку, так і його кредиторам, не є саме по собі достатньою підставою, визначеною вимогами Господарського процесуального кодексу України, для вжиття заходів забезпечення позову, тим більш, що питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не може вирішуватися під час розгляду заяви про забезпечення позову. Окрім того, посилання позивача на відчуження майна відповідачами не свідчить про вчинення особами дій, спрямованих на ухилення від майнової відповідальності, зважаючи на те, що відповідачами з огляду на наведений заявником перелік майна, яке їм належить, здійснено відчуження лише частини майна, а не вчинення системних послідовних дій кожною особою, які б свідчили про намір ухилення від майнової відповідальності шляхом виведення всього належного їм майна кожним відповідачем. У той же час, визначені заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно (нерухоме, рухоме, в тому числі корпоративні права, акції, будь-які інші цінні папери), грошові кошти, що належать на праві власності відповідачам та корпоративні права, що випливають з участі відповідачів в господарських товариствах та належні відповідачам частки в статутних капіталах товариств та/або акції цих товариств чи інші цінні папери в межах ціни позову щодо всіх відповідачів, не є співмірними та пропорційними з заявленими позовними вимогами, зважаючи на той факт, що позивач, користуючись правом об`єднання позовних вимог, об`єднав позовні вимоги про відшкодування збитків за різними фактами, періодами, до різних відповідачів і з різними вимогами щодо сум солідарного стягнення. Відповідно до ч. 10 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову не повинні порушувати прав інших акціонерів (учасників) господарського товариства. Зокрема, крім випадків, передбачених частиною дев`ятою цієї статті (спір про право власності на акції (частки, паї) товариства, права акціонера (учасника), реалізація яких залежить від відносної вартості акцій (розміру частки) в статутному капіталі товариства), заборона вчиняти дії має стосуватися лише акцій або корпоративних прав, безпосередньо пов`язаних з предметом спору. Дослідивши матеріали оскарження колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо заборони реєстраторам та будь-яким іншим особам у будь-який спосіб вчиняти будь-які дії щодо всього рухомого та нерухомого майна та корпоративних прав, належних відповідачам є неспівмірною позовним вимогам та не забезпечує збалансованості інтересів сторін, а тому є такою, що порушує інтереси та права відповідачів. Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність покладених заявником в обґрунтування своєї заяви доводів, а тому правомірно відмовив у задоволенні заяви про забезпечення позову. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 року у справі №910/8190/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається. Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 року у справі №910/8190/22 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.02.2024 року у справі №910/8190/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

4. Матеріали оскарження справи №910/8190/22 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню. Повний текст постанови складено 18.06.2024. Головуючий суддя В.В. Палій Судді І.В. Вовк О.М. Сибіга