Постанова 4816 № 591/1465/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2024 року м.Суми Справа №591/1465/21 Номер провадження 22-ц/816/896/24 22-ц/816/780/24 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю. за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 грудня 2023 року у складі судді Шелєхової Г.В., ухвалене у м.Суми, повний текст якого складено 18 грудня 2023 року та за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Брайко Юлії Валеріївни на ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 26 січня 2024 року про відмову в ухваленні додаткового рішення у складі судді Шелєхової Г.В., ухвалене у м.Суми, повний текст якої складено 26 січня 2024 року, в с т а н о в и в: 04 березня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю подружжя транспортного засобу та визнання недійсним договору купівлі-продажу. Свої вимоги мотивувала тим, що з 10 вересня 2005 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 . За час спільного проживання, ними був придбаний транспортний засіб Skoda fabia, 2008 року випуску р.н. НОМЕР_1 , який 26 січня 2019 року відповідач продав своєму брату ОСОБА_3 . Вказує, що договір купівлі-продажу транспортного засобу виходить за межі дрібного побутового, стосується цінного майна та потребує її згоди, як співвласника майна. Оскільки вона згоди на продаж автомобіля не надавала, вважає, що порушені її права на спільне володіння, користування, розпорядження майном, що було нажито спільно під час шлюбу. Брат ОСОБА_2 - ОСОБА_3 знав про те, що транспортний засіб придбавався в шлюбі і розумів, що потрібна згода дружини, але, діяв не добросовісно, що також підтверджується заниженою вартістю транспортного засобу, що не може бути нижчою ніж ринкова вартість і яка за умовами договору складає лише 14000,00 грн. Посилаючись на зазначені обставини, просила визнати транспортний засіб Skoda fabia, 2008 року випуску р.н. НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя та визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №5946/2019/1286833 від 26.01.2019 року. Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 06 грудня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортний засіб Skoda fabia, 1,4, 2008 року випуску вартість якого складає 231984,70 грн. Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу Skoda fabia, 1,4, 2008 року випуску, р.н. НОМЕР_1 , №5946/2019/1286833 від 26 січня 2019 року, який укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по 3173,25 грн. з кожного. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 26 січня 2024 року в задоволенні заяви представника позивача - адвоката Брайко Ю.В. про ухвалення додаткового рішення відмовлено у зв`язку з необґрунтованістю. В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_3 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати стягнути з позивача. Апеляційна скарга мотивована тим, що сторонами при укладенні договору купівлі продажу №5946/2019/4286833 від 26.01.2019 року було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору та дотримано вимоги законодавства. Форма договору купівлі-продажу не передбачає письмової згоди іншого з подружжя, така згода не вимагалась і в сервісному центрі. Вказує, що він набув транспортний засіб на підставі оплатного договору, який був складений представником сервісного центру та підписаний ним та продавцем, тому він є добросовісним набувачем. Вважає, що договір купівлі-продажу № 5946/2019/1286833 від 26.01.2019 року є єдиним належним та допустимим доказом, який підтверджує дійсну вартість транспортного засобу, станом на дату укладення договору. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Брайко Ю.В. не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване. Просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 6000 грн. У відповіді на відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Брайко Ю.В. ОСОБА_3 не погоджується з відзивом та просить відмовити у стягненні з нього судових витрат на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. У відповіді на відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Брайко Ю.В. ОСОБА_2 не погоджується з відзивом та просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі на ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення представник ОСОБА_1 адвокат Брайко Ю.В., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 25000 грн, тобто по 12500 грн з кожного. Вказує, що при розгляді заяви про ухвалення додаткового рішення, матеріали справи перебували у Сумському апеляційному суді, тому Зарічний районний суд м. Суми не міг розглянути заяву про ухвалення додаткового рішення. Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, не відповідає реальним обставинам справи. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на апеляційну скаргу в яких просять у задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_1 адвоката Брайко Ю.В. відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 2000 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника - адвоката Бельського В.М., ОСОБА_2 , які підтримали доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 та заперечували проти скарги представника ОСОБА_1 адвоката Брайко Ю.В., пояснення представника ОСОБА_1 адвоката Брайко Ю.В., яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги та заперечувала проти скарги ОСОБА_3 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 10 вересня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (том 1 а.с.5). Відповідно до листів Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Сумській області №31/18-Б-32аз від 04.12.2020 року та №31/18-5946-1103 від 21.10.2020 року, згідно з обліковими даними ЄДР МВС за гр. ОСОБА_2 08 жовтня 2011 року зареєстровано автомобіль Skoda fabia, 2008 року випуску р.н. НОМЕР_1 . 26 січня 2019 року даний транспортний засіб перереєстровано на гр. ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ №5946 РСЦ в Сумській області №5946/2019/1286833 від 26.01.2019 року. Згода дружини на продаж автомобіля Skoda fabia 1.4 у матеріалах справи відсутня (том 1 а.с.6, 8). 26 січня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу № 5946/2019/1286833, за яким, відповідач продав ОСОБА_3 автомобіль Skoda fabia, 2008 року випуску р.н. НОМЕР_1 за 14 000 грн. (том 1 а.с.7). Згідно висновку експерта №72, середня ринкова вартість продажу автомобіля ідентичного за своїми технічними характеристиками та пробігом автомобіля марки Skoda fabia, 2008 року випуску р.н. НОМЕР_1 станом на 09 червня 2023 року складає 231984,70 грн. (том 2 а.с. 67-76). В суді першої інстанції експерт ОСОБА_4 пояснив, що при проведенні експертизи були протиріччя по комплектації автомобіля, тому був обраний порівняльний, а не комплексний підхід. В автомобілі не було сидінь, дослідження зроблено за технічними характеристиками транспортного засобу, а не за його технічним станом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль набутий подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу щодо розпорядження автомобілем, набутим під час шлюбу, є не лише відсутність згоди іншого з подружжя на його вчинення, але й недобросовісність набувача. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції ухвалене правильне по суті рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За приписами ст.ст. 12, 81, 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достовірність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні приписи містить ч. ч.1, 2 ст. 60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно з ч. 1 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України). Згідно із ст. 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Судом встановлено, що транспортний засіб Skoda fabia, 2008 року випуску р.н. НОМЕР_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Згідно висновку експерта №72, середня ринкова вартість продажу автомобіля ідентичного за своїми технічними характеристиками та пробігом автомобіля марки Skoda fabia, 2008 року випуску р.н. НОМЕР_1 станом на 09 червня 2023 року складає 231984,70 грн. Позовна вимога про визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортного засобу Skoda fabia, 1,4, 2008 року випуску вартість якого складає 162500 грн заявлялася до ОСОБА_2 , а не до апелянта, тому рішення суду в цій частині не впливає на його права та обов`язки. Доводи апеляційної скарги з приводу вартості автомобіля, яка визначена станом на 09 червня 2023 року не є підставою для зміни чи скасування ухваленого у справі рішення. Крім того, колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу щодо розпорядження майном, набутим під час шлюбу, є не лише відсутність згоди іншого з подружжя на його вчинення, але й недобросовісність набувача з урахуванням такого. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст. 236 ЦК України). За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном згідно із ч.1 ст. 319 ЦК України. Однак розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч.1 ст. 355 ЦК України). Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (ч.ч.1,2 ст. 369 ЦК України). Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ч.3 ст. 65 СК України). Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (ч.4 ст. 369 ЦК України). Встановивши, що позивач не давала згоди на відчуження її чоловіком автомобіля, який є їх спільною сумісною власністю, а набувач є недобросовісним набувачем, оскільки знав і міг знати про те, що автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що чоловік не отримував згоди на його відчуження в позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу. Доводи ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 була ініціатором продажу автомобіля, була присутня при його переоформленні і отримала гроші за нього особисто в руки не підтверджуються жодними доказами, тому не можуть бути взяті до уваги. Той факт, що позивачка в своїй декларації зазначала відомості про реалізацію автомобіля не свідчить про її згоду на продаж транспортного засобу, а вказує лише на її обізнаність про факт продажу. Та обставина, що автомобіль був проданий у шлюбі, який був розірваний більше ніж через рік після продажу автомобіля не впливає на правильність висновків суду про укладення договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя та недобросовісність набувача. Крім того, відповідачі не довели, що отримані від продажу автомобіля кошти були використані в інтересах сім`ї. Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Брайко Ю.В. про ухвалення додаткового рішення щодо стягненні витрат на правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Частинами 1, 2 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Врахувавши, що позивачем надані належні докази надання їй правничої допомоги, проте до позовної заяви не надано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, що позбавляє інших учасників справи можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив оскаржувані рішення та ухвалу з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду та ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення без змін. Колегія суддів вважає, що клопотання ОСОБА_3 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в апеляційному суді підлягають задоволенню, а клопотання ОСОБА_1 частковому задоволенню. На кожну сторону слід покласти витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн та провести взаємозалік понесених сторонами судових витрат, у зв`язку з чим, звільнити сторони від обов`язку сплачувати одна одній розмір таких витрат. Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 адвоката Брайко Юлії Валеріївни залишити без задоволення. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 06 грудня 2023 року та ухвалу Зарічного районного суду м. Суми від 26 січня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - В. І. Криворотенко Судді: Ю. О. Філонова В. Ю. Рунов