Постанова Київський апеляційний суд № 754/19492/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2024 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 754/19492/21 номер провадження: 22-ц/824/2056/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії судів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни - адвоката Коваля Ростислава Олександровича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року у складі судді Марфіної Н.В., у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни про примусовий привід боржника, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , В С Т А Н О В И В: У серпні 2023 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. звернулась до суду з поданням про примусовий привід боржника, боржник: ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 . Подання обґрунтовано тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. перебуває виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 754/19492/21, виданого 22 листопада 2022 року Деснянським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми позики та 3% річних у загальному розмірі 30 723,32 доларів США, а також з примусового виконання виконавчого листа №754/19492/21, виданого 22 листопада 2022 року Деснянським районним судом міста Києва, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 8 372 грн 10 коп. З моменту відкриття виконавчого провадження приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. вжито заходи щодо встановлення місцезнаходження боржника та перевірки його майнового стану, однак ці заходи не принесли результату. Посилаючись на необхідність повного та своєчасного виконання судового рішення, приватний виконавець Лановенко Л.О. просила постановити ухвалу про примусовий привід боржника - ОСОБА_3 . Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. повернуто заявнику без розгляду. Ухвала судді першої інстанції мотивована тим, що всупереч вимогам ч.2 ст.183 ЦПК України, до матеріалів справи не долучені докази на підтвердженням надсилання (надання) документів, що додаються до подання іншим учасникам виконавчого провадження, що є підставою для повернення її заявникові без розгляду. Не погоджуючись з ухвалою судді першої інстанції, представник приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. - адвокат Коваль Р.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити для розгляду до суду першої інстанції, посилаючись порушення суддею норм процесуального та матеріального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суддя першої інстанції проігнорував посилання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. на ч.9 ст.83 ЦПК України щодо надмірності матеріалів. Зазначає, що направлення сторонам виконавчого провадження копій матеріалів виконавчого провадження не є необхідним, оскільки сторони мають безпосередній доступ до всіх матеріалів виконавчого провадження та раніше більшість цих документів вже направлялись сторонам відповідно до положень ст.28 Закону України «Про виконавче провадження». Також вказує, що подання приватного виконавця є відмінною від заяви, скарги, клопотання чи заперечення, процесуальною формою звернення учасника правовідносин до суду. До подання приватного виконавця не застосовуються положення ч.2 ст.183 ЦПК України. Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною 1 ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч.1 ст.129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). У пункті 8 ч.2 ст.129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87). У параграфі 36 рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1955 року, заява № 23805/94, ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права». При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97 проти України» від 21 жовтня 2010 року). Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18). Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з ч.1 ст.438 ЦПК України розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача. У частині 1 ст.446 ЦПК України встановлено, що процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом. Разом з тим, слід звернути увагу на те, що розділ VI ЦПК України врегульовує розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), як заключного етапу у процесі реалізації захисту цивільних прав. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції. Отже, розгляд процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень, є триваючими правовідносинами до тих пір, поки судове рішення не буде виконане у порядку, передбаченому законом. Тому державний/приватний виконавець має право звертатися до суду з відповідним поданням, направленим на виконання ст.129 Конституції України щодо обов`язковості судового рішення. Верховний Суд вважає, що формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанні судового рішення та є порушенням статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»). Така правова позиція висловлена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 488/3753/17-ц (провадження № 61-17011сво19). Відповідно до ч.ч.2,4 ст.183 ЦПК України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. За змістом положень ч.ч.2,4 ст.183 ЦПК України письмову заяву (клопотання, заперечення) суд повертає заявнику без розгляду, якщо її подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті. Вимога про надання доказів надіслання заяви, скарги, клопотання чи заперечення (надання) іншим учасникам справи (провадження) стосується подання таких на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень (розділи VI «Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб), VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України). Установивши, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О., звернувшись до суду із даним поданням про примусовий привід боржника, не додала до доказів надіслання (надання) документів, що додаються до подання іншим учасникам справи, колегія суддів вважає, що суддя першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення вказаного подання заявникові без розгляду. Колегія суддів враховує, що хоча суд і негайно розглядає подання державного виконавця, приватного виконавця без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця, проте інші учасники справи не повинні бути позбавлені процесуального права на інформацію про подані державним чи приватним виконавцем до суду подання чи інші звернення. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що у приватного виконавця не було необхідності направляти додатки до подання іншим учасникам справи, в яких є в наявності копії документів виконавчого провадження, оскільки вони мають доступ до автоматизованої системи виконавчого провадження, у сукупності з посиланнями заявника на вимоги ст. 83 ЦПК України, апеляційний суд виходить із такого. Стаття 83 ЦПК України «Подання доказів» розміщена в параграфі 1 «Основні положення про докази» глави 5 «Докази та доказування», відповідно до якої копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Таким чином, положення ЦПК України, на які посилається заявник, не стосуються порядку прийняття заяв з процесуальних питань, який окремо регламентовано ст.183 ЦПК України, а лише доказів, а отже не підлягають застосуванню. Доводи апеляційної скарги щодо надмірного обсягу подання з доданими до нього матеріалами, є безпідставними, оскільки приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. направила до суду подання засобами поштового зв`язку, а отже послуги пошти цілком дозволяють пересилати вказаний об`єм документів і жодних обмежень щодо неможливості направлення для приватного виконавця не встановлено. Також колегія суддів погоджується з висновком судді першої інстанції, що витрати на поштове пересилання доданих до подання матеріалів не є надмірними, так як ці витрати включаються до витрат виконавчого провадження. Твердження в апеляційній скарзі про те, що у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Л.О. не було необхідності направляти додатки до подання іншим учасникам справи, не заслуговують на увагу, оскільки грунтуються на власному тлумаченні представником заявника положень ст.183 ЦПК України. Водночас, колегія суддів враховує, що вказаною нормою закону встановлено імперативний обов`язок заявника надати докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Таким чином, ухвала судді першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки судді є обґрунтованими, передбачених законом підстав для її скасування при апеляційному розгляді не встановлено. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судді першої інстанції про наявність підстав для повернення подання без розгляду, а зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної та всебічної оцінки суддею першої інстанції, та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судді першої інстанції є законною і обґрунтованою, суддею додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Лановенко Людмили Олегівни - адвоката Коваля Ростислава Олександровича залишити без задоволення. Ухвалу судді Дніпровського районного суду міста Києва від 28 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: