Постанова 4824 № 757/45614/16-ц

Справа №757/45614/16-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/9339/2024 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 травня 2024 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Журби С.О., суддів Писаної Т.О., Приходька К.П., за участю секретаря Павлової В.В., розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, В С Т А Н О В И В: У вересні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. В обґрунтування позову посилалася на те, що з 26.07.1994 року по 2012 рік перебували в шлюбі. У період шлюбу було набуте ряд майна. Просила здійснити поділ спільного майна подружжя наступним чином: виділити у власність ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вартість квартири відповідно висновку від 22 травня 2023 року, становить 3 042148 грн. виділити у власність ОСОБА_1 транспортний засіб SSANGYONO KORANDO С 200DI 2012 року випуску, 9500 доларів США, що становить 355 965 гривень, медичне обладнання - неінвазимний аналізатор формули крові АМП-2007, відповідно до висновку про оцінку від 21 березня 2016 року вартість складає 446 129,00 грн, нежитлові приміщення №1, №9 ( групи приміщення № НОМЕР_1 ) загальною площею 70,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість приміщень відповідно до висновку від 22 травня 2023 року становить 2 480 157 грн. Відповідач надав відзив, пред`явив зустрічний позов. В порядку поділу майна просив визнати особистою приватною власністю фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 нежитлові приміщення з № 1 по № 9 (групи приміщень № НОМЕР_1 ) загальною площею 70,7 кв. м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 . Провести поділ спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Визнати за ОСОБА_1 право власності на: квартиру АДРЕСА_3 ; рухоме майно, що знаходиться у вказаній квартирі. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково: - визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення №1, №9 ( групи приміщення № НОМЕР_1 ) загальною площею 70,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; - визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; - визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення №1, №9 (групи приміщення № НОМЕР_1 ) загальною площею 70,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; - визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб SSANGYONO KORANDO С 200DI 2012 року випуску; - стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму компенсації в розмірі 141 182, 50 грн.; - в іншій частині вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на частку нежитлового приміщення №1, №9 ( групи приміщення № НОМЕР_1 ) загальною площею 70,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсації у розмірі 141 182,50 грн та ухвалити нове рішення, яким виділити у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення №1, №9 (групи приміщення № НОМЕР_1 ) загальною площею 70,7 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , включити до спільного сумісного майна подружжя борг у розмірі 809 478, 00 грн та здійснити його поділ. Виділити у власність ОСОБА_2 легковий автомобіль SSANGYONO KORANDO С 200DI 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 та легковий автомобіль DAEWOO LANOS сірого кольору, 2003 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 . Орієнтовна вартість 4000, 00 дол. США- 104 000, 00 грн. 21 травня 2024 року на адресу суду від відповідача надійшло доповнення до апеляційної скарги. Станом на день розгляду справи відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. В ході розгляду справи судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 26.07.1994 року. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що набуте сторонами у період перебування у шлюбі сторонами є спільною власністю подружжя і підлягає поділу між ними. При цьому судом було враховано, що транспортний засіб SSANGYONO KORANDO С 200DI 2012 року випуску, вартістю 355 965 грн. перебуває в користуванні ОСОБА_1 , тому дійшов висновку про виділення йому та стягнення відповідно компенсації на користь позивачки. Колегія суддів апеляційного суду погоджується із вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне: Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим. Суд першої інстанції задовольнив позов частково та розподілив між сторони майно, наявність якого була належним чином доведена. Решта майна, наявність якого не була доведена, з точки зору суду не може бути предметом розподілу між сторонами саме у зв`язку з недоведеністю існування в якості спільного майна. Апелянт стверджує, що до майна, яке підлягає розподілу, має бути включено також квартиру АДРЕСА_3 . Як було належним чином встановлено в ході розгляду справи, вищевказана квартира була відчужена. ОСОБА_1 оскаржив відчуження вищевказаної квартири в судовому порядку, однак в задоволені такої його вимоги було відмовлено. За таких умов, вищевказана квартира не є предметом розподілу в якості спільного майна подружжя, оскільки ні позивач, ні відповідач не є її власниками. В ході розгляду справи ОСОБА_1 стверджував, що нежитлові приміщення №1-№9, група приміщень АДРЕСА_4 , є його особистою власністю, оскільки він їх придбав за власні кошти. Зважаючи на положення ст. 12 та ст. 81 ЦПК України, суд першої інстанції відхилив таку позицію ОСОБА_1 , посилаючись на недоведеність ОСОБА_1 факту придбання такого майна за особисті кошти. З даною позицією погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки жодним належним доказом придбання спірних приміщень за особисті кошти ОСОБА_1 надано не було. Апеляційний суд вважає неналежним посилання апелянта на судову практику розподілу майна фізичної особи - суб`єкта підприємницької діяльності, оскільки з наданих до матеріалів справи доказів вбачається, що спірне майно зареєстроване за ОСОБА_1 як за фізичною особою, а не суб`єктом підприємницької діяльності. Крім того суд не може вважати правильними твердження апелянта щодо того, що доходи від здійснення підприємницької діяльності, які він отримав під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , є його особистою власністю, оскільки така позиція жодним чином не ґрунтується на вимогах законодавства. Не вбачає колегія суддів апеляційного суду і неналежності вирішення справи в частині розподілу між сторонами автомобіля DAEWOO LANOS сірого кольору, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 . В ході розгляду справи в суді першої інстанції було доведено той факт, що вищевказаний автомобіль, незважаючи на реєстрацію за відповідачем, сторони фактично відчужили ще під час перебування у шлюбі. Хоча таке відчуження і не було належним чином офіційно задокументовано (автомобіль фактично було відчужено шляхом видачі довіреності), в той же час обидві сторони підтвердили фактичне відчуження авто. Зважаючи на наведене вище, суд першої інстанції обґрунтовано виключив такий автомобіль зі складу майна, що підлягало розподілу. При цьому, в суді першої інстанції апелянт не заперечував факту придбання іншого автомобіля SSANGYONO KORANDO С 200DI 2012 року випуску саме ним, відтак суд першої інстанції з урахуванням зазначеного належним чином при розподілі майна виділив зазначене авто саме ОСОБА_1 . Окремими доводами апелянта були і вимоги щодо безпідставності невключення до загальної маси спільного майна подружжя боргу у розмірі 809 478, 00 грн. Як вбачається із матеріалів справи, вимога про розподіл вищевказаного боргу була заявлена у заяві про зміну предмета зустрічного позову, яка була подана до суду 01.11.2023 року, тобто вже на стадії судового розгляду справи. При цьому вказана заява судом першої інстанції до розгляду не приймалася, вимога щодо вказаного боргу не була предметом розгляду, рішення з цього приводу не ухвалювалося. За таких умов, у відповідності до положень ч. 6 ст. 367 ЦПК України, оскільки вимога щодо зазначеного боргу не була предметом розгляду в суді першої інстанції, вона не може бути предметом розгляду і у даному апеляційному провадженні. В той же час колегія суддів апеляційного суду зазначає, що апелянт не позбавлений можливості вирішення даного питання шляхом пред`явлення окремого позову. Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставною для скасування чи зміни рішення, виключно за умови, якщо це порушення призвело до невірного вирішення справи по суті спору. Зважаючи на вищенаведене, доводи апелянта щодо здійснення процесуального порушення судом першої інстанції при розгляду справи не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки жодного належного обґрунтування того, яким чином ці порушення призвели до невірного вирішення справи по суті спору, апелянт не зазначив. Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення. Апелянтом не було відповідним чином доведено наявності передбачених законом підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, відтак апеляційна скарга до задоволення не підлягає. Згідно вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий С.О. Журба Судді Т.О. Писана К.П. Приходько