Постанова Чернівецький апеляційний суд № 717/291/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 червня 2024 року м. Чернівці справа № 717/291/24 провадження №22-ц/822/514/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Перепелюк І. Б. суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М. секретар Собчук І.Ю. розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 березня 2024 року в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані наступним. 08 вересня 2020 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №9345619. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису). Відповідно до пунктів 1,2 договору позики, товариство зобов?язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 7050 гривень, строком на 30 днів. За користування кредитом нараховуються проценти за ставкою 0,8% в день (п.2 договору). 01 квітня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №016-010421, у відповідності до умов якого, ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов?язується відступити ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов?язується прийняти такі права вимоги та сплатити ціну придбання за відповідний реєстр за плату. Згідно п.2.1.3 перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог. 01 квітня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №016-010421, у відповідності до умов якого, ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов?язується відступити ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов?язується прийняти такі права вимоги та сплатити ціну придбання за відповідний реєстр за плату. 30 листопада 2023 року між ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №20231130/1, у відповідності до умов якого ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступає «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» за плату належні йому права вимоги зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 9345619 від 08.09.2020 року в розмірі 22 966 гривень 98 копійок на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф». Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в сумі 2 422 гривні 40 копійок та витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 7 000 гривень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 березня 2024 року в позові товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» просить скасувати рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 березня 2024 року повністю і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики № 9345619 від 08.09.2020 року в розмірі 22 966 гривень 98 копійок на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф». Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» судові витрати, що складаються із сплаченого судового збору в сумі 2 422 гривні 40 копійок та витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 7 000 гривень за суд першої інстанції та 3 633,60 грн судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 гривень за розгляд апеляційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В апеляційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неналежне дослідження доказів та невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що суд ухвалив рішення всупереч нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, без урахування особливостей укладеного за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем договору, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.

Мотивувальна частина Обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 08 вересня 2020 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №9345619. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису). Відповідно до пунктів 1,2 договору позики, товариство зобов?язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 7050 гривень, строком на 30 днів. За користування кредитом нараховуються проценти за ставкою 0,8% в день (п.2 договору). 01 квітня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №016-010421, у відповідності до умов якого, ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов?язується відступити ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов?язується прийняти такі права вимоги та сплатити ціну придбання за відповідний реєстр за плату. Згідно п.2.1.3 перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог. 01 квітня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №016-010421, у відповідності до умов якого, ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов?язується відступити ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов?язується прийняти такі права вимоги та сплатити ціну придбання за відповідний реєстр за плату. 30 листопада 2023 року між ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №20231130/1, у відповідності до умов якого ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступає «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» за плату належні йому права вимоги зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують надання відповідачу кредитних коштів у розмірі, які були передбачені кредитним договором, наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами. Суд першої інстанції зробив висновок, що позивач не довів наявність заборгованості у розмірі, вказаному у наданих ним розрахунку заборгованості за договором позики №9345619 від 08 вересня 2020 року. Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Судом встановлено, що 08.09.2020 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики №9345619. Договір укладений в електронній формі на умовах пропозиції (оферти) укладення договору про надання кредиту ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та акцептована відповідачем 08.09.2020 року шляхом підписання електронним підписом відповідача вчиненим одноразовим ідентифікатором 6TURWg74TL з урахуванням положень Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до п.1 Договору позики №9345619, позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики. Пунктом другим Договору позики передбачено, що сума позики становить 7050 гривень, строк позики 30 днів, дата повернення позики 04.10.2020 року, знижена процентна ставка/день - 0,80%, процентна ставка за понадстрокове позикою (її частиною) на день - 2,7 %, орієнтовна річна процентна ставка 292,00%, орієнтовна загальна вартість позики 7050 гривень. Проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики (п.3 договору). Кредитодавцем виконано зобов`язання за договором позики №9345619 та надано відповідачу кредит. Цивільний кодекс України у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину). Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, а змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Апеляційним судом встановлено, що відповідач має зобов`язання за договорами позики №9345619 укладеним 08.09.2020 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 . У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів в Україні регулюються Законом України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. У статті 3 Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків, оформлена в електронній формі. Згідно із ч. ч. 3, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Як передбачено ч. 1 ст. 12 Закону, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 Верховний Суд зазначив, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. З огляду на викладене, факт підписання ОСОБА_1 електронного договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, укладення договору №9345619 узгоджуються з вимогами ст. ст. 6 , 627 ЦК України та ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять доказів щодо спростування презумпції правомірності договору позики, зазначений договір недійсним не визнано. В ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом. Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб`єктний склад у частині кредитора. За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18. Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог (постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 761/33403/17 (провадження № 61-12551св20). Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (пункт 132 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 року у справі № 910/19199/21 ). З наведених норм вбачається, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор. Відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-459цс17, яка є актуальною, що підтверджено ухвалою Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/33403/17 від 22 квітня 2021 року. З урахуванням приписів ст. 517 ЦК України, доказами прав нового кредитора у зобов`язанні є документи, які засвідчують права, що передаються, та інформація, яка є важливою для їх здійснення. Договір про відступлення права вимоги є реальним договором, тому право вимоги виникає і може бути визнано судом лише після передачі документів (як майна) про право вимоги (ч. 1 ст. 517 ЦК України). Передача таких документів має на меті перевірку існування у кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків (п. 41 постанови Верховного Суду від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012). Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. З матеріалів справи встановлено, що 01 квітня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №016-010421, у відповідності до умов якого, ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов?язується відступити ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов?язується прийняти такі права вимоги та сплатити ціну придбання за відповідний реєстр за плату. Згідно п.2.1.3 перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги відбувається в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог. 01 квітня 2021 року між ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №016-010421, у відповідності до умов якого, ТзОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» зобов?язується відступити ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» зобов?язується прийняти такі права вимоги та сплатити ціну придбання за відповідний реєстр за плату. 30 листопада 2023 року між ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» та ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» було укладено договір факторингу №20231130/1, у відповідності до умов якого ТзОВ «СІРОКО ФІНАНС» відступає «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» за плату належні йому права вимоги зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги. Наявність у позивача Договору про надання позики на умовах фінансового кредиту разом з усіма додатками, з урахуванням наданих договорів факторингу та реєстрів права вимоги, на переконання колегії суддів, за відсутності наданих відповідачем доказів протилежного, створює обґрунтовану презумпцію набуття позивачем прав вимоги за спірним договором. Суд першої інстанції не встановивши фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Укладення договору та розмір заборгованості відповідача підтверджено належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи та досліджені судом. Позивач в позовній заяві та апеляційній скарзі просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати на правничу допомогу. Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За висновками Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Апеляційний суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 15 вересня 2021 року у справі №924/675/20, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менше, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. На підтвердження надання правової допомоги, апелянтом надано: копію договору про надання правової допомоги №202240131 від 31 січня 2024 року; копію ордеру серії ВС №1258607 від 01 лютого 2024 року на надання правничої (правової) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» адвокатом Бачинським О.М., договір про надання правничої допомоги № 20240401-5 від 1 квітня 2024 року. Розділом 4 договорів про надання правової допомоги сторони обумовили порядок здійснення розрахунків. Так, відповідно до п. 4.2 Договорів у разі ухвалення судом рішення на користь клієнта (задоволення судом позовних вимог у повному обсязі), клієнт зобов`язується сплатити адвокату винагороду у розмірі 7 000 грн. за розгляд в суді першої інстанції та 10 000 за апеляційний розгляд. На дату розгляду апеляційної скарги, заперечень чи міркувань щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, не надходило. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. В питанні критеріїв слід звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що із розглядом в суді апеляційної інстанції сума 10 000 грн є не співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом Бачинським О.М. робіт, обсягу наданих послуг, реальності надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), кількості підготовлених процесуальних документів та витраченого на це часу. При цьому колегія суддів враховує те, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є аналогічні доводам позовної заяви. Колегія суддів проаналізувавши надані апелянтом докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи правові висновки Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» витрат на професійну правничу допомогу за розгляд в суді першої інстанції в сумі 7 000 грн та за розгляд апеляційної скарги в сумі 5 000 грн, оскільки саме цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи, а також враховуючи, що доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, у зв`язку із скасуванням судового рішення і задоволенням позову, відповідно до ст. 141, п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд покладає на відповідача витрати позивача по оплаті судового збору за подачу позову в розмірі 2422,40грн та 3633,60грн за апеляційну скаргу. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Судом першої інстанції неповно встановлені обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, що відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, є підставами для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» задовольнити. Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 22 березня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» заборгованість за договором позики № 9345619 від 08 вересня 2020 року в розмірі 22 966 гривень 98 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» 6 056 гривень судового збору. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АРТЕМІДА-Ф» витрат на правничу допомогу в сумі 12 000 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий І.Б. Перепелюк Судді: Н.К. Височанська І.М. Литвинюк