Постанова 4813 № 1512/1818/2012

Номер провадження: 22-ц/813/478/24 Справа № 1512/1818/2012 Головуючий у першій інстанції Маломуж А. І. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., з участю секретаря Виходець А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 червня 2021року, постановленого під головуванням судді Маломуж А.І., повний текст рішення складений 02 липня 2021 року, у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»,правонаступником якого було товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», зараз товариство з обмеженою відповідальністю «Дебт Форс» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, - в с т а н о в и в: У лютому 2012 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в якому просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 396 464 грн. 43 коп. та судові витрати. В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що 09.02.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту №11116251000. Відповідно до умов договору АКІБ «УкрСиббанк» надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 47400,00 швейцарських франків, терміном до 09.02.2014 року, а ОСОБА_2 зобов`язалася за час користування кредитом сплачувати відсотки у розмірі 9,20 % річних. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №95183 від 09.02.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки,відповідно до умов якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання перед Банком відповідати по зобов`язанням ОСОБА_2 по укладеному кредитному договору. Відповідно до договору, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» купівлі-продажу від 08 грудня 2011 року право вимоги за кредитом №11116251000 від 09.02.2007 року отримав ПАТ «Дельта Банк». Відповідачі припинили виплачувати кредит та відсотки по кредиту №11116251000 від 09.02.2007 року, в результаті чого у них утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 396464 грн. 43 коп., яка складається з: заборгованість за кредитом у розмірі 275070,60 грн.; заборгованість за відсотками 121393,83 грн. Позивачем на адресу відповідачів була направлена вимога про сплату заборгованості, однак ніяких дій відповідачі по виплаті кредитної заборгованості не здійснили, у зв`язку з чим ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з зазначеним позовом. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2013 року позов ПАТ «ДельтаБанк» був задоволений. 03 травня 2019 року ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з заявою про заміну сторони. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 червня 2019 року заява ТОВ «Вердикт Капітал» задоволена. Замінений стягувач ПАТ «Дельта Банк» у виконавчих листах на правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал». 21 січня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2021 року заява ОСОБА_2 задоволена частково. Заочне рішення скасовано. Справа призначена до розгляду. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 29 червня 2021року позов ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволений. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість по виплаті кредиту за кредитним договором №11116251000 від 09.02.2007 року у розмірі 396 464 грн. 43 коп. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. У обґрунтуванні своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом не встановлено та не досліджено за який період у відповідачів утворилася заборгованість. Також вважає, що судом постановлено рішення тільки на підставі наданих позивачем доказів, у відсутність і без врахування позиції ОСОБА_1 , що призвело до постановлення незаконного рішення. У відзиві на апеляційну скаргу, ТОВ «Вердикт Капітал» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення без змін, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не містять підстав для його скасування. Протоколом автоматизованого розподілу від 30 серпня 2021 року визначений склад колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_3 для розгляду справи (а.с. 230 т. 1). Ухвалами Одеського апеляційного суд від 03 вересня 2021 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було відкрито та справа призначена до розгляду (а.с. 231 зв.б., 232 т. 1). Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя №941/0/15-23 від 28 вересня 2023 року суддю ОСОБА_3 було звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с. 223 т. 2). Відповідно до протоколу повторного розподілу справи за допомогою автоматизованої системи документообігу суду від 17 жовтня 2023 року цивільна справа для розгляду передана головуючому-судді (суддя-доповідач) Комлевій О.С. (а.с. 224 т. 2). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року цивільна справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 225 зв.б. т. 2). Судом до участі у справі замість позивача ТОВ «Вердикт Капітал» залучено його правонаступника ТОВ «Дебт Форс». В судове засідання, призначене на 11 червня 2024 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 60, 61, 61 зв.б., 62 зв.б., 65-69 т. 3). Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд д справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Змієвської Т.П., представника ТОВ «Дебт Форс», перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 09.02.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений договір кредиту №11116251000, відповідно до умов якого АКІБ «УкрСиббанк» надало ОСОБА_2 кредит у розмірі 47400,00 швейцарських франків, терміном до 09.02.2014 року, а ОСОБА_2 зобов`язалася за час користування кредитом сплачувати відсотки у розмірі 9,20 % річних. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №95183 від 09.02.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання перед Банком відповідати по зобов`язанням ОСОБА_2 по укладеному кредитному договору. Відповідно до договору, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» купівлі-продажу від 08 грудня 2011 року право вимоги за кредитом №11116251000 від 09.02.2007 року отримав ПАТ «Дельта Банк». Відповідачі припинили виплачувати кредит та відсотки по кредиту №11116251000 від 09.02.2007 року, в результаті чого у них утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 396464 грн. 43 коп., яка складається з: заборгованість за кредитом у розмірі 275070,60 грн.; заборгованість за відсотками 121393,83 грн. 03 травня 2019 року ТОВ «Вердикт Капітал» звернулося до суду з заявою про заміну сторони. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 05 червня 2019 року заява ТОВ «Вердикт Капітал» задоволена. Замінений стягувач ПАТ «Дельта Банк» у виконавчих листах на правонаступника ТОВ «Вердикт Капітал». Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Вердикт Капітал», правонаступником якого є ТОВ «Дебт Форс», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі не виконали умови укладеного між сторонами кредитного договору. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав. Зобов`язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, визначених законом як юридичні факти. Відповідно до ч.2 ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків серед юридичних фактів, є, зокрема, договори та інші правочини. Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч.1 ст.628 ЦК України). Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку є кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно із ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу (ч.1 ст.1050 ЦК України). Відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченою порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч.ч.1, 2 ст.554 ЦК України). У статі 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.610, ч.1 ст.612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання ). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Судом вірно встановлено, що ОСОБА_2 , у порядку передбаченому ст.ст. 12,81 ЦПК України, не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження виконання нею умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків у порядку та строки, визначені договором. На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, прийшов до обґрунтованого висновку про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 396 464 грн. 43 коп. Також колегія суддів звертає увагу, що позивачем на адресу відповідачів була направлена вимога про сплату заборгованості, однак ніяких дій відповідачі по виплаті кредитної заборгованості не здійснили. Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами. З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не встановлено та не досліджено за який період у відповідачів утворилася заборгованість, колегія суддів вважає таким, що не підлягає задоволенню, з підстав того, що відповідно до виписок по рахунку вбачається, що за несвоєчасне та не в повному обсязі, відповідно до графіку погашення, сплати кредитних коштів з відсотками заборгованість утворилась з 13.03.2007 року по 26.11.2011 року, та станом на 09 січня 2012 року складала 396 464,43 грн. (а.с. 52-59 т. 2). Доводи про те, що судом постановлено рішення тільки на підставі наданих позивачем доказів, у відсутність і без врахування позиції ОСОБА_1 , що призвело до постановлення незаконного рішення, колегія суддів залишає без задоволення, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2013 року був задоволений позов ПАТ «ДельтаБанк». 21 січня 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2021 року заява ОСОБА_2 задоволена частково. Заочне рішення скасовано. Справа призначена до розгляду. ОСОБА_1 був обізнаний про те, що ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення суду, про що свідчить заява ОСОБА_1 про розгляд заяви за його відсутністю (а.с. 138 т. 1). Тобто, ОСОБА_1 не скористався своїм правом, передбаченим цивільно-процесуальним законодавством бути присутнім в судовому засіданні для надання пояснень, а також доказів на спростування заявлених позовних вимог щодо виниклої заборгованості. Однак, матеріали справи не містять інших розрахунків, при цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що кожна сторона повинна довести свої доводи належними та допустимими доказами, при цьому ОСОБА_1 не погоджуючись з розрахунками позивача, не надає доказів на спростування розрахунків. Крім того, колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення. Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має. Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 червня 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складений 14 червня 2024 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ Є.С. Сєвєрова