Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 344/12972/22

Справа № 344/12972/22 Провадження № 22-ц/4808/579/24 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Максюта ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2024 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О., суддів Бойчука І.В., Фединяка В.Д., секретаря Кочубей І.Ю., з участю особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Маланюка О.Я., відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Кузика В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Бородовським С.О. 22 лютого 2024 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, в с т а н о в и в : У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав позов до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей. В обґрунтування зазначив, що 15.09.2010 року між ним та відповідачкою укладено шлюб. Від шлюбу мають двох малолітніх синів - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08 червня 2022 року, що набрало законної сили 09.07.2022 року, шлюб між нами розірвано, неповнолітніх дітей вирішено залишити проживати з матір`ю. Він не заперечував щодо проживання дітей з матір`ю, оскільки сподівався на відповідне ставлення до дітей, до виховного процесу та на забезпечення відповідачкою нормального розвитку дітей, а також на те, що вони і надалі будуть спільно займатися їх вихованням. Ще до розірвання шлюбу, а саме з січня 2022 року, сторони проживали окремо. З лютого 2022 року двоє дітей проживали разом з ним у належному йому приватному будинку по АДРЕСА_1 та перебували повністю на його утриманні. Однак, в кінці квітня 2022 року відповідачка забрала дітей до себе в квартиру по АДРЕСА_2 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.06.2022 року стягнуто з нього аліменти на користь відповідачки на утримання дітей в розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно. Він оплачує аліменти на утримання дітей, заборгованості на даний час немає. Однак, після розірвання шлюбу відповідачка не дає можливості зустрічатись з дітьми, мотивуючи рішенням суду про визначення місця проживання дітей з нею, не дозволяє бачитися з дітьми у неї вдома та не дає можливості для спільного проведення часу з дітьми. Протягом останнього місяця із старшим сином бачився виключно в школі. Менший син відвідував заклад дошкільної освіти, однак з нового навчального року перестав його відвідувати з незрозумілих для нього причин. З дітьми спілкується в телефонному режимі, також спілкується із вчителями та вихователями, слідкує за успішністю дітей та намагається таким чином брати безпосередню участь у їхньому вихованні. У зв`язку з наведеним 06.09.2022 року змушений був звернутися до Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради із заявою про встановлення порядку участі у вихованні дітей. Зазначив, що офіційно працює, є підприємцем та має стабільний дохід. Ще за період перебування із відповідачкою в шлюбі ним було придбано більше десяти об`єктів нерухомого майна, частину якого віддав відповідачці та здійснив грошову компенсацію у зв`язку із нерівністю часток. Відповідачка не працює та жодного доходу, окрім отриманих аліментів на дітей, не отримує. Має складний та мінливий характер, у зв`язку з чим у неї часто змінюється настрій, може кричати та влаштовувати істерики, конфліктує з вчителями та вихователями, пересварилася зі своєю ріднею, не спілкується навіть із своїми рідними братом та сестрою. За період спільного проживання відповідачка неодноразово зверталася за отриманням анонімної медичної психіатричної допомоги та за консультаціями до лікаря психіатра. Він самостійно відвозив власним автомобілем відповідачку до лікаря психіатра для надання відповідної медичної допомоги та консультацій. Також вона час від часу приймає заспокійливі ліки. Вважає, що відповідачка не може самостійно забезпечити належний, безпечний та достатній рівень проживання для дітей, оскільки вона неодноразово здійснювала вияв агресії до дітей, застосовувала фізичне насилля. Діти мають страх до матері. На противагу, він має можливість забезпечити дітям високий матеріальний рівень проживання, в його приватному будинку діти мають окрему кімнату, комп`ютер, іграшки, одяг тощо. Проживання дітей з ним буде відповідати їхнім інтересам та бажанням. Просив визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 місцем проживання їх батька - ОСОБА_1 (а.с.1-3, том 1). Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2024 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей відмовлено (а.с.177-179, том 1). Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на його незаконність, ухвалення з порушення норм матеріального і процесуального права. Апелянт зазначає, що з метою уникнення зайвих психологічних стресів, забезпечення прав та інтересів дітей їм буде краще проживати з батьком. Наголошує, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №1256 від 08 грудня 2022 року «Про розгляд питань органу опіки та піклування» вирішено встановити порядок участі батька ОСОБА_1 у вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Однак, намагаючись побачитися із своїми дітьми у визначений органом опіки і піклування час, йому постійно чиняться перешкоди в такому зі сторони відповідачки. Через що неодноразово звертався в поліцію із відповідними заявами. Враховуючи системні порушення зі сторони ОСОБА_2 у перешкоджаннях бачитися з дітьми, звернувся з письмовою заявою про вчинення домашнього насильства до органів поліції, однак отримав відповідь про відсутність відомостей про вчинення кримінального правопорушення відповідачкою. Крім того, він неодноразово звертався до органів поліції у зв`язку з перешкоджанням зі сторони відповідачки у відвідуванні дітей. Дані обставини судом не взято до уваги. Вказує, що матеріали справи містять письмові пояснення від 27.03.2023 року, надані Службою у справах дітей, яким судом не надано жодної правової оцінки. Згідно даних пояснень, було обстежено умови проживання батька та встановлено, що за адресою проживання батька створено належні умови проживання дітей. Натомість, суд не встановив, що за місцем проживання відповідачки встановлені належні умови для проживання дітей. У письмових поясненнях вказано, що відповідачка, посилаючись або на коронавірусну хворобу, або на воєнні дії, заперечує щодо обстеження умов її проживання та дітей. Також у письмових поясненнях Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 27.03.2023 року вказано, що ОСОБА_5 не надала дозволу адміністраціям закладів щодо проведення психодіагностичного обстеження дітей щодо визначення міжособистісних стосунків дітей у шкільному та сімейному середовищі, зокрема ставлення дітей до кожного з батьків. На думку апелянта, суд в рішенні безпідставно посилається на те, що діти могли б самостійно висловити свою думку щодо вирішення спору, однак протягом надмірного часу - двох років розгляду справи та перебування дітей тільки з відповідачкою, забороною її дітям спілкування, залякування, малолітні діти не зможуть в судовому засіданні об`єктивно висловитися щодо вирішення спору. Наголошує, що суд безпідставно не застосував модель спільної опіки вказуючи, що сторони про це не просили. Так, у справі №465/6496/19 сторони також не ставили таких вимог, однак, Верховний Суд вперше застосував таку модель вирішення спору. За наведених обставин просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 місцем проживання їх батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Як альтернативний варіант вирішення спору, просить застосувати модель спільної фізичної опіки та визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 почергово з кожним із батьків: місяць з батьком ОСОБА_1 , місяць з матір`ю - ОСОБА_2 . Після місяця часу той з батьків, із ким проживали діти, зобов`язаний супроводити (привезти) дітей до місця проживання другого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків (а.с.2-6, том 2). Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (а.с.16-19, том 2). Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористались, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Вислухавши пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 та його представника адвоката Маланюка О.Я., відповідачки ОСОБА_2 та її представника адвоката Кузика В.І., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, виходячи з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 15.09.2010 року, від шлюбу мають двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.5,6, том 1). Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08.06.2022 року шлюб між сторонами розірвано. Неповнолітніх дітей сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 залишено проживати з матір`ю ОСОБА_2 (а.с.7, том 1). Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 08.06.2022 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 у розмірі 1/3 частини всіх видів його заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дітей відповідного віку, починаючи стягнення з 21.01.2022 року, до досягнення дітьми повноліття (а.с.8-10, том 1). Із листа-відповіді №16-07/84 від 04.10.2022 року дошкільного навчального закладу №29 «Кобзарик» встановлено, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відвідує заклад дошкільної освіти з вересня 2019 року. Зі слів педагогів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , хлопчик швидко адаптувався в дитячому колективі, комунікабельний та легко йде на контакт з педагогами та дітьми. Батьки активно брали участь у вихованні дитини. Дитина ввечері зустрічала з радістю як матір, так і батька. Під час спілкування педагогів ОСОБА_4 розповідав позитивно про обох батьків. Однак про бажання чи небажання з кимось з них бачитись чи проживати не висловлював ніколи. Дитина з 16.02.2022 року по 30.09.2022 року заклад дошкільної освіти не відвідує (а.с.11, том 1). Згідно довідки №365 від 11.10.2022 року ліцею №23 ім. Романа Гурика Івано-Франківської міської ради про участь батьків учня 3-Д класу ОСОБА_3 у шкільному житті дитини, дитина регулярно відвідує заняття у школі, зажди охайна, доглянута. Впродовж трьох років навчання батько учня ОСОБА_1 приймав активну участь в навчально-виховному процесі сина. Завжди цікавився у класного керівника успіхами сина, радився, як краще діяти в тій чи іншій ситуації. Активно спілкувався з сином протягом 1 та 2 року навчання. Часто приводив та забирав сина з навчальних занять. У третьому класі протягом очного навчання практично щодня навідував ОСОБА_3 на перерві та спілкувався з ним виключно біля класу. Батько завжди звертав увагу на зауваження та прохання класного керівника щодо навчання (а.с.12, том 1). В матеріалах справи наявний договір про поділ майна між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 17.02.2022 року (а.с.13-14, том 1). Із змісту довідки Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про доходи від 16.09.2022 року, ОСОБА_1 дійсно працював у Івано-Франківському структурному підрозділі ТОВ «Торгова група» Арс-Кераміка» з 01.02.2008 року по 09.09.2022 року та за цей період загальна сума його доходу складає 48 876,25 грн (а.с.35, том 1). Згідно наказу ТОВ «Торгова група» Арс-Кераміка» 38/к від 09.09.2022 року, ОСОБА_1 , старшого менеджера комерційного відділу Товариства, 09.09.2022 року звільнено за власним бажанням (а.с.37, том 1). Згідно постанови Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23.11.2021 року у справі №344/17944/21, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП (домашнє насильство психологічного та фізичного характеру щодо дружини ОСОБА_2 ) та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу (а.с.38-39, том 1). В матеріалах справи наявний обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.125 КК України у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 25.01.2022 року. ОСОБА_1 обвинувачувався в заподіянні умисного легкого тілесного ушкодження ОСОБА_2 , що спричинило короткочасний розлад здоров`я (а.с.40-41, том 1). Із договору 050822 на туристичне обслуговування від 05.08.2022 року та заявки туриста на бронювання туристичних послуг встановлено, що ОСОБА_2 з дітьми з 21.08.2022 року по 28.08.2022 року відпочивала в Болгарії (а.с.45-47, том 1). Із письмових пояснень Служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ( як органу опіки і піклування) від 27.03.2023 року за №321/47.5-08/14в встановлено, що Службою у справах дітей проведено ряд заходів щодо збору документів для підготовки висновку щодо доцільності визначення місця проживання малолітніх дітей з одним із батьків. Так, працівниками Служби обстежено умови проживання батька та встановлено, що за адресою проживання позивача ОСОБА_1 створено належні умови проживання. Відповідачка ОСОБА_2 подала Службі у справах дітей та міському центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді пояснення, у яких зазначила, що під час дії воєнного стану в Україні та на час поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) вона заперечує щодо обстеження її умов проживання та дітей. Також з інформації навчального та дошкільного закладів, які відвідують діти, відомо, що ОСОБА_5 не надала дозволу адміністраціям закладів щодо проведення психодіагностичного обстеження дітей щодо визначення міжособистісних стосунків дітей у шкільному та сімейному середовищі, зокрема ставлення дітей до кожного з батьків. Відсутність вказаної інформації при підготовці висновку створює підстави вважати такий висновок необґрунтованим та таким, що не відповідатиме інтересам дітей. Питання про надання відповідного висновку суду розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 08.02.2023 року у присутності обох батьків, які надали свої пояснення. Батько на засіданні наголосив на тому, що звернувся до суду з позовом, щоб мати спілкування з дітьми (а.с.61-67, том 1). Із змісту відповіді КНП «Центр первинної медичної і консультативно-діагностичної допомоги» від 05.10.2022 року №435/69 встановлено, що декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , укладено 21.12.2018 року із лікарем-педіатром СП « «МДП» ОСОБА_11 . З серпня 2022 року на прийом до лікаря діти приходять з матір`ю, яка рекомендації лікаря виконує. До серпня 2022 року діти на прийом приходили з батьком або матір`ю, рекомендації лікаря батьки виконували (а.с.81, том 1). Згідно розрахунку із сплати аліментів згідно виконавчого листа №344/1049/22 від 15.08.2022 року, наданого відділом Державної виконавчої служби у місті Івано0Франківську Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (місто Івано-Франківськ), станом на 17.05.2023 року у ОСОБА_1 заборгованість по сплаті аліментів відсутня (а.с.104, том 1) та станом на 01.07.2023 року заборгованість по сплаті аліментів становить 4 709,00 грн (а.с.125, том 1). Із висновку у справі про визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №69 від 19.01.2024 року, встановлено наступне (а.с.162-168, том 1). Працівниками Служби обстежено умови проживання батька та встановлено, що за адресою проживання позивача створено належні умови проживання. Відповідачка заперечувала щодо обстеження її умов проживання та дітей, посилаючись на воєнний стан та поширення коронавірусної інфекції. 25.08.2023 року до Служби у справах дітей ОСОБА_2 подала звернення, у якому зазначила, що ОСОБА_12 свідомо маніпулює ситуацією. Ще за час спільного проживання ображав її та вчиняв насилля у присутності дітей. З часу відкриття провадження про поділ майна ОСОБА_1 почав звертатися із заявами до поліції та Служби у справах дітей, після чого до неї з дітьми почали приходити працівники зазначених структурних підрозділів, що негативно впливає на стан дітей. Щодо умов проживання батька та матері, то матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання про визначення місця проживання дітей. Щодо проведення психодіагностичного обстеження дітей, то ставлення дітей до батьків є однаковим, а тому вважає, що проведення такого обстеження щодо міжособистісних стосунків є непотрібним. ОСОБА_1 повідомив, що після розірвання шлюбу відповідачка перешкджає йому спілкуватися з дітьми, мотивуючи рішенням суду про визначення місця проживання дітей з матір`ю. Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 08.12.2022 року №1256, ОСОБА_1 встановлено такий порядок участі у вихованні дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 : перша та третя субота, друга та четверта неділя місяця з 10 год до 20 год; вівторок, четвер - згідно з режимом дня дітей з 15 год до 20 год. ОСОБА_2 у письмових поясненнях просить звернути увагу на те, що ОСОБА_1 визнано винним у керуванні транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння; постановою Івано-Франківського міського суду від 23.11.2021 року позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, а саме - вчиненні домашнього насильства психологічного та фізичного характеру відносно неї. Фахівцем з соціальної роботи 17.01.2023 року здійснено візит за адресою проживання сім`ї ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 Мати відмовила у доступі до помешкання та надала письмові пояснення, у яких вказала, що заперечує щодо обстеження її умов через воєнний стан. 03.01.2023 року ОСОБА_2 подала до Служби у справах дітей звернення, у якому зазначила, що ОСОБА_1 жодного разу не взяв до себе дітей у встановлені йому графіком дні і години, не гуляв з ними, не повідомляв про свою можливість чи неможливість забрати дітей у встановлений час. Питання про надання висновку в зазначеній справі розглядалося на засіданні комісії з питань захисту прав дитини 04.10.2023 року, однак було відкладено, оскільки ОСОБА_2 надано письмове повідомлення про неможливість особисто бути присутньою на засіданні комісії. Повторно це питання розглядалося 26.10.2023 року у присутності представника ОСОБА_2 - Кузика В.І . Прийняття рішення знову відкладено, 08.11.2023 року питання втретє розглядалося на засіданні комісії з урахуванням письмових пояснень ОСОБА_2 , поданих до Служби у справах дітей 03.11.2023 року. Комісія вважає за доцільне відмовити у визначенні місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з неможливістю здійснити працівниками Служби у справах дітей обстеження житлово-побутових умов проживання дітей та скласти акт оцінки потреб сім`ї працівниками міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді (а.с.162-168, том 1). Позивачем в суді апеляційної інстанції долучено копію зустрічної позовної заяви, поданої ОСОБА_2 до суду 25.03.2024 року про встановлення спільної опіки над дітьми, із тексту якої вбачається, що відповідачка погоджується на варіант спільної опіки, що відповідає вимогам та позиції позивача в даній справі (а.с.40-41, том 2). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторони спору самостійно створили обставини, за яких вони проживають окремо, отже діти можуть проживати виключно з одним із них. Вже наявне судове рішення про визначення місця проживання дітей, а також діти тривалий час проживають з однією зі сторін спору і правових підстав для втручання та різку зміну усталеної життєдіяльності дітей позивачем перед судом не доведено. При цьому сторони не просили суд про застосування моделі спільної опіки. Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову. З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів з огляду на таке. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом. Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов`язків. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Частиною першою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20). Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, статті 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07 серпня 1996 року, § 78). Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. При цьому під забороною розлучення дитини зі своєю матір`ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року. При вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей. У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2). Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім`ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п`ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4). Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений. Водночас труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина. З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком. У постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 04 жовтня 2023 року в справі № 208/4667/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 742/2571/21, від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною. Частинами першою, другою статті 171 СК України встановлено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання. Урахування думки дитини щодо її життя передбачає й стаття 12 Конвенції з прав дитини, в якій записано, що Конвенція зобов`язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятись належна увага, згідно з віком дитини та зрілістю. Отже, з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 343/1500/15-ц вказано, що: «презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин» більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (див. справу «Цаунеґґер проти Німеччини» з відповідними змінами, заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року). Декларація ООН не є юридично обов`язковим документом. Вона стала основою для розробки Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини 1989 року, яка, на відміну від Декларації, є юридично обов`язковим міжнародним договором. Утім, підготовчі матеріали до Конвенції чітко демонструють, що положення про «розлучення дитини з матір`ю лише за виняткових обставин» існувало на дуже початковій стадії процесу розробки. Його потім критикували, оскільки він просував стереотипний погляд матерів, який ґрунтувався на дискримінації, а відтак, його вилучили. Принцип найкращих інтересів дитини, що випливає з самої Декларації, отримав повну підтримку, втім, як першочергове та найважливіше міркування (див., наприклад, Шарон Детрік , Конвенція Організації Об`єднаних Націй про права дитини, Путівник до «Travaux Preparatoires», 1992 р., і Токо Кайме , «Основи прав у Африканській хартії про права та добробут дитини», Африканський журнал правових досліджень, листопад 2009). Насамкінець, Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати. Наприклад, у своїй Постанові 2079 (2015) щодо «Рівності і спільної батьківської відповідальності: роль батька» Парламентська Асамблея наголосила на важливості «подолання гендерних стереотипів щодо ролей, які приписуються жінкам і чоловікам у сім`ї» як «відображення соціологічних змін, що відбулися впродовж останніх п`ятдесяти років з огляду на організацію приватної сфери і сім`ї. Через застосування презумпції «на користь матері» звужується обсяг оцінки обставин, безпідставно обмежується встановлення відсутності «виняткових обставин» і знехтування вивченням подальших «не виняткових» обставин, які мають значення при забезпеченні найкращих інтересів дітей учасників справи. Судом встановлено, що як батько, так і мати дітей належним чином ставляться до виконання своїх батьківських обов`язків, мають бажання виховувати дітей, позитивно характеризуються в побуті та професійній спільноті, не зловживають алкогольними напоями чи наркотичними засобами, матеріально забезпечені та створили належні умови для виховання та розвитку дітей, у той же час між сторонами існує особистий конфлікт та неприязні стосунки, що унеможливило вирішення питання про фізичну опіку щодо їхніх спільних дітей в позасудовому порядку. Відповідачка не забезпечила явку сина ОСОБА_3 до суду, мотивуючи піклуванням про його емоційний стан, тому суд не мав можливості вислухати думку дитини. Також встановлено, що сторони проживають в одному населеному пункті, висловлюють бажання в однаковій мірі піклуватися про дітей. Судом фактично не розглядалася можливість та доцільність застосування моделі спільної фізичної опіки над дітьми (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком). З огляду на те, є необхідність застосування моделі спільної фізичної опіки батьків щодо дітей, яка сприятиме співпраці батьків та забезпечить належне виховання та задоволення потреб дітей, колегія суддів вважає, що в інтересах дітей буде саме почергове проживання з кожним із батьків. Під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом з ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо. Доказів жорстокого поводження батька чи матері з дітьми не надано та судом таких фактів не встановлено. Доказів, які б свідчили про неможливість відновлення та підтримання належного емоційного контакту між батьком та дітьми або шкідливість таких контактів для дітей, не здобуто. Враховуючи те, що діти тривалий час проживають з матір`ю, мають відповідні соціальні контакти за місцем проживання матері та виявляють, можливо, в деякій мірі більшу прихильність до матері. Однак, вочевидь, діти потребують і батьківської турботи та безумовної любові, яка має позитивно впливати на їх розвиток. Подолання можливих певних дискомфортних на першому етапі незручностей для дітей, пов`язаних з тимчасовою зміною звичного для них місця проживання і середовища, а також налагодження емоційного контакту дітей з батьком має відбуватися у співпраці батька та матері, а також органів у справах дітей, за необхідності - психологів. Використання спільної фізичної опіки у цій справі спрямоване на повернення батька у життя і виховання дітей, які потребують як материнського, так і батьківського виховання, що у їх синтезі формують основу становлення дитини як повноцінного члена суспільства. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що місце проживання дітей, на поточному етапі, доцільно визначити почергово з кожним з батьків, у такому порядку: один тиждень з батьком ОСОБА_1 , три тижні з матір`ю ОСОБА_2 , оскільки такий порядок прийнятний для обох батьків, виходячи ізїх пояснень у судовому засіданні та відповідатиме інтересам дітей. Батьки мають спільно приймати рішення щодо суттєвих питань виховання і розвитку дітей, узгодити порядок несення витрат на утримання дітей. Почергове проживання дітей доцільно розпочати за місцем проживання батька, надавши можливість батькам та дітям налагодити необхідні комунікації та залагодити непорозуміння. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дітей задовольнити частково. Визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , почергово з кожним з батьків, у такому порядку: один тиждень з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , три тижні з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 . Період проживання дітей з кожним з батьків починається з 12.00 год. неділі та завершується через тиждень або три тижні відповідно о 12.00 год. неділі. Перший тиждень, починаючи з 16 червня 2024 року, діти проживають з батьком. По завершенні одного тижня або трьох тижнів відповідно, протягом яких діти проживали з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вони проживали, зобов`язаний супроводити (привезти) дітей до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків. В іншій частині позову відмовити. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий І.О. Максюта Судді: І.В. Бойчук В.Д. Фединяк Повний текст постанови складено 14 червня 2024 року.