LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд380/21920/23

від 14.06.2024НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/21920/23 пров. № А/857/776/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів- Гінди О. М., Гудима Л. Я., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року в справі №380/21920/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, суддя в 1-й інстанції - Мричко Н. І., час ухвалення рішення - 18 грудня 2023 року, місце ухвалення рішення - м. Львів, дата складання повного тексту рішення - не зазначено, в с т а н о в и в: Позивач- ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 11 липня 2023 року №913190154240 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України від 16 грудня 1993 №3723 «Про державну службу», п.п. 10, 12 Закону України від 10 грудня 2015 №889 «Про державну службу» на підставі довідок про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) за №157/7.4-22/51 від 06 липня 2023 року та про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби за №158/7.4-22/51 від 06 липня 2023 року, з часу звернення за призначенням такої пенсії, тобто з 06 липня 2023 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову в перерахунку пенсії від 11 липня 2023 року №913190154240. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 №3723-ХІІ з урахуванням довідки від 06 липня 2023 року №157/7.4-22/51 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця та довідки від 06 липня 2023 року №158/7.4-22/51 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, з дня звернення із заявою від 06 липня 2023 року. Також стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1073 грн 60 коп. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн 00 коп. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що періоди роботи позивача на посадах у державній митній службі, на яких їй було присвоєно спеціальні звання, не можуть бути враховані до стажу державної служби, оскільки дія Закону України «Про державну службу» не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання. Тому на переконання пенсійного органу, позивач не має права на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». Таким чином, вважає, що дії пенсійного органу є правомірними та підстави для задоволення позову відсутні. Також відповідач виражає незгоду із зобов`язання здійснити відшкодування судових витрат. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п. 3 ч. 1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач з 12 листопада 1997 по 01 березня 2018 року працювала на різних посадах державної служби в органах митного контролю, 12 листопада 1997 року прийняла присягу державного службовця, їй присвоєно: персональне звання «Інспектор митної служби 2 рангу», персональне звання «Інспектор митної служби 1 рангу», спеціальне звання «Інспектор митної служби 3 рангу», спеціальне звання «Інспектор митної служби 2 рангу», спеціальне звання «Інспектор митної служби 1 рангу», спеціальне звання «Радник митної служби 3 рангу», спеціальне звання «Радник податкової та митної справи 3 рангу». Позивач звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою від 06 липня 2023 року щодо переведення її з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». До вказаної заяви позивач долучила довідки Львівської митниці: від 06 липня 2023 року №157/7.4-22/51 про складові заробітної плати державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років); від 06 липня 2023 року №158/7.4-22/51 про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби. За принципом екстериторіальності заяву позивача передано для розгляду ГУ ПФУ в Закарпатській області, яке прийняло рішення про відмову у перерахунку пенсії від 11 липня 2023 року №913190154240, яким відмовило у переводі позивача на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу». Вказане рішення обґрунтоване тим, що статтею 25 Закону України «Про державну службу» визначені категорії посад державних службовців. Посади, на яких працювала позивач (враховуючи присвоєння їй з 03 липня 2000 року спеціального звання інспектор митної служби ІІ рангу), не відносяться до посад державної служби, а тому вона не має право на пенсію згідно із Законом України «Про державну службу». Колегія суддів також зауважує, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01 травня 2016 року досягнула пенсійного віку встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо відмови в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», позивач звернулася з цим позовом у суд. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що з аналізу положень Митного кодексу України та пункту 2 Порядку №283 можна дійти висновку про те, що період проходження служби посадовими особами митних органів служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», і в тому разі, якщо таким особам присвоювалися спеціальні звання під час проходження служби. Отже, період проходження позивачем державної служби в органах митного контролю, під час якої їй присвоювались персональні та спеціальні звання, зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії за віком згідно із пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VІІІ. Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За змістом ч.1 ст.9, ч.1 ст.10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Відповідно до ч.3 ст.45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою від 06 липня 2023 року щодо переведення її з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». З 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), відповідно до статті 90 якого встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з п. 2 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. За змістом пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Пункт 12 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачає, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до ст.37 Закону №3723-XII на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Разом з тим, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж. Таким чином, з аналізу наведених вище правових норм вбачається, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на пенсію відповідно до статті 37 Закону №3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Тобто, за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 15 грудня 2020 року у справі №560/2398/19. Отже, після 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889-VIII) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII та мають передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-XII вік і страховий стаж. Разом з тим, із набранням чинності Законом №889-VIII державні службовці втратили право на призначення спеціальних пенсії та отримали право на призначення пенсій на загальних підставах, тобто відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Матеріалами справи стверджується, що згідно з записами у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 остання з 12 листопада 1997 року по 01 березня 2018 року працювала на різних посадах державної служби в органах митного контролю, 12 листопада 1997 року прийняла присягу державного службовця, їй присвоєно: персональне звання «Інспектор митної служби 2 рангу», персональне звання «Інспектор митної служби 1 рангу», спеціальне звання «Інспектор митної служби 3 рангу», спеціальне звання «Інспектор митної служби 2 рангу», спеціальне звання «Інспектор митної служби 1 рангу», спеціальне звання «Радник митної служби 3 рангу», спеціальне звання «Радник податкової та митної справи 3 рангу». Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем, як на підставу відмови в призначенні пенсії, є недостатній стаж державної служби, оскільки, на думку відповідача, займані позивачем посади у митних органах не відносяться до категорій посад визначених Законом №3723. Згідно з п.8 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №889 стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Відповідно до ч.1 ст.569 МК України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. За змістом ч.1 ст.588 МК України пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Аналогічні положення щодо віднесення посадових осіб органів доходів і зборів до державних службовців та пенсійного забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", були передбачені і Митними кодексами України від 11 липня 2002 року та від 12 грудня 1991 року. Таким чином, період роботи (служби) позивача в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу». Порядком обчислення стажу державної служби, затв. постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03 травня 1994 року (чинного до 01 травня 2016 року) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби. Згідно з ч.2 цього Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Відповідно до ч.17 ст.37 Закону №3723 період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. За змістом ч. 2 ст.46 Закону №889 та Порядку обчислення стажу державної служби, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229, які діють з 01 травня 2016 року, до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. При цьому, п.5 вищевказаного Порядку визначено, що стаж державної служби обчислюється у днях, місяцях і роках. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що весь період роботи позивача у митному органі зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 12 листопада 1997 року до 01 березня 2018 року безперервно працювала у митних органах на різних посадах. Крім того, 12 листопада 1997 року позивачем прийнята Присяга державного службовця. Колегія суддів зазначає про те, що відповідач не надав належних доказів, які б спростовували той факт, що займані позивачем посади у спірний період роботи в митниці не відносяться до посад керівних працівників і спеціалістів в апараті органів митного контролю. Крім того, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 04 липня 2013 за №404-VII, статтю 37 Закону №3723-XII доповнено частиною п`ятнадцятою такого змісту: "Період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку". Так, у період роботи позивача в органах митного контролю встановлювались персональні звання державної митної служби України, що визначались постановою Верховної Ради України від 05.02.92 за №2099-XII "Про персональні звання державної митної служби України". А саме: "дійсний державний радник митної служби"; "державний радник митної служби 1 рангу"; "державний радник митної служби 2 рангу"; "державний радник митної служби 3 рангу"; "радник митної служби 1 рангу"; "радник митної служби 2 рангу"; "радник митної служби 3 рангу"; "інспектор митної служби 1 рангу"; "інспектор митної служби 2 рангу"; "інспектор митної служби 3 рангу". Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 (далі - Порядок №839) (постанова втратила чинність у частині, що стосується присвоєння спеціальних звань посадовим особам митних органів згідно з Постановою КМ України №501 від 17.06.2020). Згідно з п.9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців. Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом. За приписами п.3 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково. Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20 квітня 2016 року "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10. З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку митного органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Відтак спеціальні звання посадових осіб контролюючих органів - прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою №306. Додатком 13 Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання: "дійсний державний радник митної служби" прирівнюється до 1 рангу державного службовця; "державний радник митної служби 1 рангу" прирівнюється до 2 рангу державного службовця; "державний радник митної служби 2 рангу" прирівнюється до 2 рангу державного службовця; "державний радник митної служби 3 рангу" прирівнюється до 3 рангу державного службовця; "радник митної служби 1 рангу" прирівнюється до 4 рангу державного службовця; "радник митної служби 2 рангу" прирівнюється до 5 рангу державного службовця; "радник митної служби 3 рангу" прирівнюється до 6 рангу державного службовця; "інспектор митної служби 1 рангу" прирівнюється до 7 рангу державного службовця; "інспектор митної служби 2 рангу" прирівнюється до 8 рангу державного службовця; "інспектор митної служби 3 рангу" прирівнюється до 6 рангу державного службовця. З врахуванням наведеного вище можна дійти висновку, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період проходження позивачем державної служби в органах митного контролю, під час якої їй присвоювались персональні та спеціальні звання, зараховується до стажу державної служби для призначення пенсії за віком згідно із пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 №889-VІІІ, а тому доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими. Враховуючи те, що позивач станом на 01 травня 2016 року займала посаду державної служби (в митних органах), мала не менш як 10 років стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, досягла пенсійного віку, передбаченого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", має необхідний страховий стаж, отже позивач набула право на призначення їй пенсії за віком на підставі ст.37 Закону України "Про державну службу". Зазначені висновки суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року в справі №466/6057/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховується судом під час вирішення наведеного спору. Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то колегія суддів, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, ступеня складності предмета спору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, вважає, що судом першої інстанції правильно стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч. 2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2023 року в справі №380/21920/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді О. М. Гінда Л. Я. Гудим Повне судове рішення складено 14 червня 2024 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»